08 жовтня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/21008/24
Провадження № 22-ц/4820/1808/24
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю апелянта та її представника,
заінтересованої особи,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 серпня 2024 року, суддя Дем'янов Ю.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
встановив:
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , в якому просила вжити щодо останнього, строком на 6 місяців, заходи тимчасового обмеження прав, а саме заборонити: перебування в місці проживання з постраждалою особою за адресою: АДРЕСА_1 і наближення ближче ніж на 500 м до місця її проживання за цією адресою та до місця роботи - готель «Центральний», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; ведення телефонних переговорів із заявницею або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб її розшукування, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідування її та в будь-який спосіб спілкування з нею.
В обґрунтування вказаних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 є її чоловіком, який відносно неї вчиняє домашнє насильство, що виражається в умисних діях психологічного та фізичного характеру. Така його поведінка негативно впливає на її здоров'я та працездатність.
З метою припинення протиправних дій, вона неодноразово зверталася в поліцію, однак це не дало позитивного результату, ОСОБА_2 продовжує вчиняти відносно неї насильницькі дії.
Працівниками поліції відносно її чоловіка виносились офіційні попередження про недопустимість вчинення домашнього насильства, було складено на кривдника протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
19.06.2024 року, приблизно о 23 год. 30 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , вчинив умисні дії психологічного та фізичного насильств, що полягали у висловлюванні на її адресу нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою, шарпані за одяг та нанесенні ляпасу по обличчю. За результатами повідомлення працівників поліції про протиправні дії з боку чоловіка, було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №092142 від 26.06.2024 року. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09.07.2024 року у справі про адміністративне правопорушення №686/18545/24, за результатами розгляду протоколу, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено покарання у виді штрафу.
В той же час, 20.06.2024 року, о 00 год. 30 хв. ОСОБА_2 також завдав їй фізичних ушкоджень, що підтверджується довідкою травмпункту КП «Хмельницька міська лікарня» №462 від 23.06.2024 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02.08.2024 року в задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви суд вказав, що заявник не змогла належними та допустимими доказами обґрунтувати необхідність застосування заборонних заходів, які зазначені у заяві про видачу обмежувального припису. При проведенні оцінки довідки №462 від 23.06.2024 року суд вказав, що вона не містить інформації про вчинення відносно заявника домашнього насильства саме ОСОБА_2 . Не містять матеріали справи доказів того, що ОСОБА_1 за указаних обставин зверталася до правоохоронних органів про притягнення винної особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Також, суд бере до уваги, що з моменту вчинення домашнього насилля, яке мало місце 19.06.2024 року і до моменту звернення до суду із заявою щодо видачі обмежувального припису, пройшов тривалий термін, що дає підстави для висновку про низьку вірогідність повторного вчинення насильства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. Посилаючись на неналежну оцінку доказів в справі, проведену судом першої інстанції. ОСОБА_2 продовжує поводитися неналежно і агресивно відносно неї, щодо ОСОБА_1 , застосовує фізичне та психологічне насильство, на підтвердження чого було надано належні та допустимі докази, однак вказане було проігноровано судом.
В суді апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу.
ОСОБА_2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін оскаржуване судове рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи та перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 26.06.2024 року відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, згідно з яким ОСОБА_2 19.06.2024 року, приблизно о 23 год. 30 хв., вчинив відносно ОСОБА_1 домашнє насильство, яке виразилося в умисних діях психологічного та фізичного характеру, а саме у висловлюваннях на адресу ОСОБА_1 нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою, шарпані за одяг та нанесенні ляпасу по обличчю. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09.07.2024 року у справі №686/18545/24 за результатом розгляду матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу.
23.06.2024 року, о 14 год. 00 хв. ОСОБА_1 звернулася до травмпункту КП «Хмельницька міська лікарня» з приводу отримання травми. Зі слів останньої, вона отримала травму 20.06.2024 року, о 00 год. 30 хв., по АДРЕСА_4 .
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04.09.2024 року у справі №686/21018/24 шлюб, зареєстрований 27.07.1991 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №1195, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розірвано.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до п.п. 3, 4, 14, 15 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Згідно з ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вказаних вище правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №756/2072/18, від 09.12.2019 року у справі №756/11732/18 (провадження №61-49077св18), від 02.11.2020 року у справі №336/3551/18-ц (провадження №61-1693св19), від 17.02.2021 року у справі №766/13927/20-ц (провадження №61-17471св20), від 28.06.2022 року у справі №466/180/22 (провадження №61-4104св22), від 25.07.2023 року у справі №344/1732/23 (провадження №61-6759св23), від 27.06.2024 року у справі №509/7151/23 (провадження №61-4448св24).
У постанові від 05.09.2019 року в справі №756/3859/19 (провадження №61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У постанові від 28.04.2020 року у справі №754/11171/19 (провадження №61-21971св19) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу вчиняє домашнє насильство, що виражається в умисних діях психологічного та фізичного характеру.
Разом з тим, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заявник ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо систематичного вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно неї та наявності ризиків продовження чи повторного вчинення психологічного насильства в майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом спеціальних заходів для протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Наявні в матеріалах справи докази, зокрема, щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за обставин, які мали місце 19.06.2024 року, не свідчить про наявність саме триваючих, систематичних насильницьких дій, як про це зазначає заявник, та не підтверджують існування ризиків, які давали б підстави для вжиття необхідних захисних та запобіжних заходів з метою забезпечення безпеки заявника.
Колегія суддів також враховує, що з часу притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і до перегляду справи судом апеляційної інстанції фактів вчинення останнім домашнього насильства відносно ОСОБА_1 також не встановлено.
Доводи заявника про заподіяння їй фізичного насильства 20.06.2024 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки достовірних доказів застосування такого насильства ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а довідка травмпункту КП «Хмельницька міська лікарня» від 23.06.2024 року таких обставин не підтверджує.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова