Справа № 490/8392/24
нп 2/490/3363/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
07 жовтня 2024 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про зняття арешту з нерухомого майна, третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),-
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, в якому просив звільнити з-під арешту житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено постановами: державного виконавця Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) №33485846 від 30.07.2012, №30157956 від 14.02.2012; державного виконавця Центрального відділу ДВС Миколаївського МУЮ №АВ941167 від 08.05.2008; старшого державного виконавця Інгульського ВДВС у м.Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) №65078849 від 08.04.2021 року.
Ухвалою судді від 23.09.2024 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали, а саме позивачу необхідно:
- надати постанови №33485846 від 30.07.2012, №30157956 від 14.02.2012, №АВ941167 від 08.05.2008, №65078849 від 08.04.2021;
- надати ухвали про заміни сторони у вищевказаних виконавчих провадженнях уточнити чи не є в даному випадку оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, а також визначити правове положення банків.
30.09.2024 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду від 23.09.2024 року.
Однак, вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 23.09.2024 року в повному обсязі позивачем не виконано, а саме: не визначено правове положення банків, які є стягувачами у виконавчих провадженнях, в рамках яких накладено арешт на нерухоме майно.
Згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини). При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Таким чином, зазначені вимоги до заяв, передбачені ЦПК України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, повернення позовної заяви у відповідності до ст. 185 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду із позовом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч.3 ст. 185 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про зняття арешту з нерухомого майна, третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - повернути позивачу.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС», код ЄДРПОУ:38004195, сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн, згідно платіжної інструкції від 30.05.2024 року №11752.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до безпосередньо Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня складення ухвали.
Суддя Н.П. Черенкова