Справа № 564/3765/24
09 жовтня 2024 року м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області
в особі слідчого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участю:
скаржника - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 в порядку ст.206 КПК України,
03 жовтня 2024 року в провадження слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 надійшла скарга ОСОБА_3 в порядку ст.206 КПК України, у якій останній просить постановити ухвалу, якою негайно звільнити з-під варти людину жителя м.Яремче ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який знаходиться у військовій частині НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), розташованій у Рівненській області в с.Мала Любаша.
В обґрунтування скарги вказує, що 25.09.2024 о 8.30 год його було затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , як жителя м.Яремче, незважаючи на підстави щодо відстрочки у зв'язку з доглядом за престарілою бабцею 1942 року народження та відсутність будь-яких ухвал про наявність підстав тримати його під вартою проти його волі, після чого перевезено в Рівненську область у с.Мала Любаша на Тучинський полігон військової частини НОМЕР_2 , де він перебуває у першому батальйоні, першої роти, де його незаконно утримують.
Вказує, що весь час був позбавлений будь-якого зв'язку.
В порядку ст.206 КПК України просить слідчого суддю постановити ухвалу про його звільнення з-під вати.
В судовому засіданні заявник, просив слідчого суддю задоволити скаргу в повному обсязі, з підстав викладених у ній. Також зазначив, що він здійснює догляд за своєю бабцею, 1942 року народження, яка відповідно до висновку ЛКК потребує стороннього догляду і через що не може бути мобілізований.
Заслухавши пояснення скаржника та дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно п.10 ч.1 ст.3 КПК України кримінальне провадження досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч.1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Зі змісту вказаних норм Кодексу вбачається, що розгляду в порядку ст.206 КПК України підлягають скарги, які виникають із кримінально-правових відносин, а зокрема у разі затримання особи та її утримання в межах кримінального провадження за відсутності відповідного рішення суду.
При цьому слідчий суддя враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Тобто, службові (посадові) особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснюють повноваження, у даному випадку, щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації і нормами кримінального процесуального законодавства не наділені повноваженнями на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства, службові (посадові) особи військової частини НОМЕР_2 також не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Разом з тим, слідчим суддею встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №279 від 26.09.2024 солдата ОСОБА_3 , призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 26 вересня 2024 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, і вважається таким, що з 26 вересня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2470 гривень на місяць, шпк «солдат».
Згідно ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного ТЦК або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З огляду на вказану вище норму та аналізу поданих до суду письмових доказів, слідчий суддя дійшов висновку, що станом на 26.09.2024 року для ОСОБА_3 розпочалася військова служба, а тому, у розумінні вищевказаного рішення ЄСПЛ, останній має статус військовослужбовця, а отже не зазнав втручання у права та основоположні свободи, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, не є особою, яка утримується під вартою, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Також за наслідками розгляду скарги, факт незаконного утримання ОСОБА_3 під вартою у військовій частині НОМЕР_2 не знайшов свого підтвердження.
Як вбачається із змісту скарги та долучених до справи письмових доказів, у даному випадку має місце незгода ОСОБА_3 із діями уповноважених органів, пов'язаними з мобілізацією.
Аналіз статті 206 КПК України передбачає як незаконне затримання особи - тримання особи під вартою, позбавлення свободи без судового рішення, або не звільнення з під варти після внесення застави.
Суд констатує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації в особливий період не є позбавлення особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, який передбачений ст.65 Конституції України, а відтак не є незаконним утриманням особи.
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст.206 КПК України та задоволення скарги.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_3 службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, останній не позбавлений права звернутись для судового захисту із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи вищенаведене слідчий суддя вважає, що скарга до задоволення не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.206 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні скарги ОСОБА_3 в порядку ст.206 КПК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Слідчий суддяОСОБА_1