Провадження № 11-кп/821/180/24 Справа № 712/2391/23 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
03 жовтня 2024 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 жовтня 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 13.01.2023 приблизно о 20.06 год., керуючи автомобілем марки BMW 340, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Черкаси по проїзній частині Замкового узвозу, зі сторони вулиці Байди Вишневецького в напрямку до вулиці Гагаріна, на нерегульованому перехресті з вулицею Гагаріна, під час виконання маневру повороту праворуч на проїзну частину АДРЕСА_3 , будучи заздалегідь об'єктивно проінформованим про наближення до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований по АДРЕСА_3 , та позначений дорожнім знаком 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.3 «Зебра» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 18.1 ПДР, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, вчасно не застосував заходів для зменшення швидкості руху свого транспортного засобу та не зупинився, не надавши дорогу пішоходові, продовжив рух та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину вулиці Гагаріна по вказаному вище пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. як такі, що небезпечні для життя.
Порушення ПДР водієм ОСОБА_7 , знаходяться у причинному зв'язку з ДТП та настанням наслідків у вигляді отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду в частині позбавлення його права керування транспортними засобами на 1 рік, стягнення на користь ОСОБА_9 моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. та витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в сумі 40 000 грн. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні або ж зменшити їх розмір та призначити у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн., у відшкодування витрат пов'язаних з правовою допомогою - 5 000 грн. Скасувати арешт на автомобіль марки BMW 340, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та таким, який підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Вказує, що в даному випадку суд, призначаючи міру покарання у виді позбавлення його права керування транспортними засобами на 1 рік, не врахував, що таким чином фактично позбавив можливості обвинуваченого виконувати роботу, отримувати за це відповідну винагороду та призведе до погіршення матеріального становища ОСОБА_7 та відсутності джерел, за яких можливо буде відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. При цьому зазначає, що основним джерелом існування та отримання його доходів роботи є посада водія-експедитора, що передбачає обов'язковість керування транспортним засобом. Також обвинувачений вказує, що має батька інваліда 1 групи, який потребує регулярних перевезень автотранспортом до медичних закладів у зв'язку із неможливістю пересуватись самостійно. Вважає, що призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами буде таким, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і перевиховання, попередження інших злочинів та сприятиме меті покарання.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- обвинувачений та його захисник, які підтримали вимоги апеляційної скарги в частині позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами та скасування арешту автомобіля, відмовились від апеляційних вимог в частині скасування стягнення моральної шкоди та витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги;
- прокурор, потерпілий та його представник, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого в частині скасування додаткового покарання, враховуючи примирення сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого, захисника, потерпілого та його представника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
З огляду на положення ч. 1 ст. 404 КПК, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, вирок суду щодо розв'язання цивільного позову апеляційним судом не переглядається.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право змінити вирок, зокрема у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За змістом ст. 50 КК, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідно з ст. 65 КК суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі дотримано цих вимог закону.
Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, а також кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що не оспорюється в апеляційній скарзі обвинуваченого.
При призначенні ОСОБА_7 основного покарання суд першої інстанції виконав вимог ст. 50, 65 КК та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005. Зокрема врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є необережним тяжким злочином, обставини його вчинення, характер допущеного ОСОБА_7 порушення ПДР, характер та ступінь тяжкості наслідків у виді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, дані про особу винуватого, який раніше не судимий, має постійне місце роботи, за місцем роботи характеризується задовільно, на обліку у лікаря нарколога, лікаря психіатра не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття та активне сприяння розкриття злочину, відсутність обставин, що обтяжують його покарання, і обґрунтовано визначив ОСОБА_7 до відбування покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі із подальшим звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК.
Разом з цим колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоцільність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання за санкцією ч. 2 ст. 286 КК з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно з ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, зокрема, апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У роз'ясненнях, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання, зокрема за ч.2 ст.286 КК, суду необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Частина 2 статті 286 КК містить альтернативу призначення додаткового покарання, цебто суд може як позбавити винного права керувати транспортними засобами так і, з урахуванням наслідків, що настали, характеру та мотивів допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінки після вчинення злочину, вини інших причетних до нього осіб, а також обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особи винного, так і призначити покарання без такого позбавлення. В будь-якому випадку застосування додаткового необов'язкового покарання, передбаченого ч.2 ст.286 КК, має відповідати загальній меті покарання, передбаченій ч.2 ст.50 КК, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, при вирішенні питання про доцільність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами враховано, що останній допустив грубе порушення ПДР здійснивши наїзд на потерпілого на пішохідному переході обладнаному відповідними знаками дорожнього руху та дорожньої розмітки, внаслідок чого завдано тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , його поведінку після вчинення кримінального правопорушення.
Наведені судом першої інстанції обставини під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення не спростовані.
Водночас під час апеляційного перегляду обвинувачений у повному обсязі в результаті досягнутих домовленостей сплатив визначену потерпілим остаточну суму завданих моральних збитків та понесених потерпілим витрат на правову допомогу, через що потерпілий до обвинуваченого не мав претензій.
За сталою судовою практикою позиція потерпілого при призначення покарання обвинуваченому не є вирішальною, утім повинна враховуватися, як і інші обставини, визначені п. 3 ч. 1 ст. 65 КК.
Також судом апеляційної інстанції встановлено використання транспортного засобу є основним джерелом його доходів, адже працює водієм-експедитором та до його обов'язків входить доставка замовлень на СТО партнерів та клієнтів з використанням власного транспорту. Окрім того, апеляційний суд бере до уваги наявність у обвинуваченого батька-інваліда, який згідно з довідкою КНП «П'ятий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 31.10.2023, потребує регулярних перевезень автотранспортом до медичних закладів у зв'язку із неможливістю пересуватися самостійно, оскільки має по життєву інвалідність першої групи.
Наведене та інші обставини, встановлені судом першої інстанції у сукупності, дають підстави зробити висновок про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами, з урахуванням даних про його особу, конкретних обставин провадження, в тому числі тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, примирення з потерпілим, позиція останнього щодо застосування до обвинуваченого покарання не пов'язаного з реальним позбавленням волі та позбавленням права керування транспортним засобом, а також поведінку обвинуваченого після його вчинення в дусі дотримання закону, досягнення згоди з потерпілим щодо фінансових питань пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, матеріальних збитків, витрат на правничу допомогу не буде справедливим та необхідним покаранням у такому випадку, про що жодним з учасників кримінального провадження не заперечувалось.
Колегія суддів вважає, що за таких обставин є підстави для пом'якшення призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання без призначення додаткового альтернативного покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Щодо доводів обвинуваченого про необхідність скасування накладеного арешту на автомобіль апеляційний суд вважає таке.
Обвинувачений ОСОБА_7 відшкодував потерпілому ОСОБА_9 матеріальні, моральні збитки та понесені останнім витрати на правничу допомогу, цебто у кримінальному провадженні відсутній спір у цій частині. Водночас з мотивувальної та резолютивної частини вироку випливає, що судом першої інстанції вирішено питання щодо скасування арешту майна - автомобіля марки BMW 340, д.н.з. НОМЕР_1 відповідно до ст. 174 КПК, після набрання вироком законної сили та виконання в частині відшкодування цивільного позову, про що прямо вказано в резолютивній частині вироку про повернення цього автомобіля його власнику - ОСОБА_7 .
Отже в апеляційного суду відсутні підстави для прийняття повторного рішення щодо вирішення долі речових доказів.
Керуючись ст.ст. 405,407,413,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 04 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначення додаткового покарання.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.2 ст.286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
На підставі ч.1 ст.76 КК покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3