Справа № 344/10387/24
Провадження № 22-ц/4808/1061/24
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
08 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Баркова В.М., Девляшевського В.А.,
секретар Кузнєцов В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,
У травня 2024 року ОСОБА_2 , звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 на строк 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження: заборонити наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_2 , строком на 6 місяців; заборони в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_2 строком на 6 місяців; заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
В обґрунтування заяви зазначалося, що 06.09.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. 05.04.2023 року шлюб між ними було розірвано. Заявниця ОСОБА_2 у 2022 році, з початку вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_1 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У 2023 році заявниця продовжувала проживати за вищевказаною адресою, однак у травні 2024 року ОСОБА_1 вигнав її з місця проживання, чим вчинив повторне домашнє насильство.
Як зазначається у заяві, ОСОБА_1 систематично вчиняє відносно заявниці фізичне, психологічне та економічне насильство. Відповідно до відповіді Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 27.05.2024 року № 11564 повідомлено, що на ОСОБА_1 працівниками поліції були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП від 01.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 05.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 27.12.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 20.11.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 22.08.2022 року та за ст. 173-2 від 27.08.2022 року. Також, відносно ОСОБА_1 працівниками СВ Івано-Франківського РУП було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126-1 КК України, проте закрито у зв'язку із відсутністю складу злочину. Окрім цього, працівниками Івано-Франківського РУП та працівниками УПІІ в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_1 виносились термінові заборонні приписи, а також його поставлено на профілактичний облік як « ОСОБА_3 ». У свою чергу, згідно відповіді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.05.2024 року № 01-35/326/2024 надано копії постанов суду, зокрема: постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2022 року у справі № 344/10814/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.10.2022 року у справі № 344/10934/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.12.2022 року у справі № 344/15923/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.02.2023 року у справі № 344/345/23, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 року у справі № 344/1647/23, де ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.03.2023 року у справі № 344/2615/23, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство фізичного та психологічного характеру).
Зазначалося, що заявниця потерпає від насильства зі сторони ОСОБА_1 вже протягом тривалого часу. Поведінка колишнього чоловіка негативно впливає на здоров'я заявниці та її малолітньої дочки ОСОБА_5 яка проживає разом із нею. Заявниця неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів, проте це не давало жодного результату. ОСОБА_1 не змінив своєї поведінки, а навпаки продовжив вчиняти домашнє насильство. Йому виносилося офіційне попередження про недопустимість вчинення домашнього насильства.
ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності, що свідчить про систематичність вчинення насильства в сім'ї. Заявниця боїться за своє життя та здоров'я, а також життя і здоров'я своїх дітей через страх перед колишнім чоловіком, який у будь-який час може завдати їм шкоду. ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство фізичного, психологічного та економічного характеру щодо заявниці протягом тривалого часу, не зважає на заходи вжиті поліцією і судом. Після рішень суду він і надалі погрожує ОСОБА_2 розправою та впевнений у своїй безкарності, його агресія щоразу посилюється.
Зважаючи на вищезазначене, заявниця переконана, що вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства фізичного, психологічного та економічного характеру ОСОБА_1 щодо неї, а також настання тяжких наслідків для її здоров'я та здоров'я її дітей є дуже високою і тому звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, оскільки попередні заходи вжиті поліцією та судом до виявились неефективними та не захистили її від насильства.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задоволено.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , на строк шість місяців, яким визначено наступні тимчасові обмеження:
заборонити наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , строком на шість місяців;
заборонити в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_2 строком на шість місяців;
заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на шість місяців;
заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Про видачу обмежувального припису повідомлено Івано-Франківський РУП ГУНП в Івано-Франківській області - для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з висновком суду першої інстанції не згідний, вважає його незаконним, безпідставним, невмотивованим та таким, що винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме щодо належного повідомлення та розгляду справи за його участі. Судом порушено вимоги закону щодо встановлення всіх обставин справи. А доводи заявниці не підтверджені належними та допустими доказами.
Скаржник вважає, що висновок суду є неправильним та передчасним адже всі зазначені в оскарженому рішенні постанови Івано-Франківського міського суду про визнання його винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) є повністю фіктивними. Жодного психологічного насильства він не вчиняв. ОСОБА_2 звертається навмисно фіктивно до правоохоронних органів, які складають протокол і відправляють до суду. Більше того, ОСОБА_2 намагалася його безпідставно примусово госпіталізувати в психіатричний заклад. Усі дії заявниці носять мету помсти, яка пов?язана з розірванням між сторонами шлюбу та поділом майна.
ОСОБА_1 стверджує, що судом першої інстанції було порушено порядок розгляду заяви. Статтею 350-5 ЦПК України передбачено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу видачу обмежувального припису до суду не пізніше 72 годин після надходження заяви. Однак вбачається, що із заявою до суду ОСОБА_2 звернулася 30.05.2024 року, справа була розглянута судом у відсутності заінтересованої особи 31.05.2024 року, а матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд заяви.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
Заявник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими, нічим не підтвердженими.
Судом першої інстанції належним чином оцінено докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, на підставі яких встановлено, що скаржник систематично вчиняє фізичне, психологічне та економічне насильство.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наразі існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, а також настання тяжких наслідків.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, заінтересовану особу ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення заявника ОСОБА_2 , її представника адвоката Микулича І.В., які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Судом встановлено, що 06.09.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
05.04.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Відповідно до інформації Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 27.05.2024 року № 11564 вбачається, що на ОСОБА_1 працівниками поліції були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП від 01.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 05.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 27.12.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 20.11.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 22.08.2022 року та за ст. 173-2 від 27.08.2022 року. Також, відносно ОСОБА_1 працівниками СВ Івано-Франківського РУП було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126-1 КК України, а відомості внесено до ЄРДР № 12023091010001653 від 18.05.2023 та закрито у зв'язку із відсутністю складу злочину. Окрім цього, працівниками Івано-Франківського РУП та працівниками УПІІ в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_1 виносились термінові заборонні приписи, а також ОСОБА_1 поставлено на профілактичний облік як « ОСОБА_3 » (а.с.9-17).
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2022 року у справі № 344/10814/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) (а.с.19);
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.10.2022 року у справі № 344/10934/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) (а.с.20-21);
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.12.2022 року у справі № 344/15923/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) (а.с.22-23);
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.02.2023 року у справі № 344/345/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) (а.с.24);
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 року у справі № 344/1647/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру) (а.с.25-26);
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.03.2023 року у справі № 344/2615/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство фізичного та психологічного характеру) (а.с.27).
Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що докази, надані на обґрунтування заявлених вимог, вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 психологічного насильства стосовно заявниці у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначають ризики продовження чи повторного вчинення такого насильства та чинники і умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч. 1 ст. 350-3 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Спірні правовідносини врегульовані ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв'язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до пункту 6 цієї статті Закону кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 (провадження №61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний приписза своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі №756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі №754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі №754/6995/19, від 09 лютого 2021 року у справі №557/1517/20, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису заявниця вказувала, що потерпає від насильства зі сторони ОСОБА_1 протягом тривалого часу. Поведінка колишнього чоловіка негативно впливає на її здоров'я. Заявниця неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів, проте це не давало жодного результату. На сьогоднішній час вона боїться за своє життя та здоров'я, а також життя і здоров'я дитини через страх перед колишнім чоловіком, який у будь-який час може завдати їм шкоду.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування вказаних у заяві обставин ОСОБА_2 надано відповідь Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 27.05.2024 року № 11564 де повідомлено, що на ОСОБА_1 працівниками поліції були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП від 01.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 05.01.2023 року, за ст.173-2 КУпАП від 27.12.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 20.11.2022 року, за ст. 173-2 КУпАП від 22.08.2022 року та за ст. 173-2 від 27.08.2022 року. Також, відносно ОСОБА_1 працівниками СВ Івано-Франківського РУП було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126-1 КК України, проте закрито у зв'язку із відсутністю складу злочину. Окрім цього, працівниками Івано-Франківського РУП та працівниками УПІІ в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_1 виносились термінові заборонні приписи, а також ОСОБА_1 поставлено на профілактичний облік як « ОСОБА_3 ». Надано копії постанов суду, зокрема: постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2022 року у справі № 344/10814/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.10.2022 року у справі № 344/10934/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.12.2022 року у справі № 344/15923/22, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.02.2023 року у справі № 344/345/23, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 року у справі № 344/1647/23, де ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного характеру); постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.03.2023 року у справі № 344/2615/23, де ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство фізичного та психологічного характеру).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ознак застосування ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також наявності ризиків застосування такого насильства у майбутньому, що підтверджується наявними у справі доказами, яким судом надав належну оцінку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані заявником ОСОБА_2 докази є штучними, оскільки вона навмисно звертається до поліції за надуманими причинами, щоб виставити його кривдником, нічим не підтверджені, зводяться до власної суб'єктивної позиції ОСОБА_1 .. В суді апеляційної інстанції він пояснював, що ніколи не скоював ніякого насильства стосовно колишньої дружини, але не навів жодних вагомих доказів на спростування обставин, викладених заявником.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справу, і у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази зворотного, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, то колегія суддів зазначає наступне.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Частиною першою, другою статті 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Згідно із частиною першою статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.
Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Дійсно, частиною другою вказаної норми визначено, що суд розглядає справупро видачу обмежувального припису не пізніше 72 годинпісля надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, одержавши 30 травня 2024 року в своє провадження заяву ОСОБА_2 , суд того ж дня постановив ухвалу про відкриття та призначення справи до розгляду на 31 травня 2024 року о 10 год 00 хв.
Доказів того, що ОСОБА_1 викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно було бути розміщене не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання, матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, оскільки не був викликаний до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Отже, суд першої інстанції не повідомив заінтересовану особу належним чином про дату, час і місце судового засідання.
Тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 зазначено, що обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення.
Таким чином, розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, яке полягає у розгляді справи за відсутності заінтересованої особи, щодо якої відсутні відомості про належне повідомлення.
Згідно з п. 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи, чим порушив конституційне право вказаної особи на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливість надати суду докази та навести доводи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення.
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Разом із тим апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції по суті заяви.
Враховуючи наведене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису в межах, визначених судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року скасувати.
Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задовольнити.
Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження:
заборонити наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , строком на шість місяців;
заборонити в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_2 строком на шість місяців;
заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на шість місяців;
заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Про видачу обмежувального припису повідомити Івано-Франківський РУП ГУНП в Івано-Франківській області - для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 09 жовтня 2024 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.М. Барков
В.А.Девляшевський