Справа № 177/1753/24
Провадження № 2/177/943/24
(заочне)
Іменем України
09 жовтня 2024 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Лященко В.В.
за участю секретаря судового засідання Кантилович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №177/1753/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд
встановив:
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що 19.09.2017 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 200 000 грн, мета кредиту для особистих потреб, процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки фіксований. 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за Договором про надання кредиту від 19.09.2017 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання по погашенню заборгованості, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором про надання кредиту від 19.09.2017 року у розмірі 59 086, 62 грн та судові витрати.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
В судове засідання представник позивача не з'явився, заявою від 23.09.2024 просив розглянути справу за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про що свідчить поштовий конверт, який повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - kv.dp.court.gov.ua. Причину своєї неявки не повідомила, відзив на позов не подала.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст.ст. 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено, що 11.09.2017 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії АТ «Альфа-Банк». Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 200 000 грн, процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки фіксований.
Також, відповідач та АТ «Альфа-Банк» 11.09.2017 року погодили умови договору та підписали паспорт споживчого кредиту.
20.12.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4.
Звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» зазначив, що його довіритель набув за договором факторингу право вимоги за кредитним договором, який було укладено між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, тому відповідно має право вимагати сплати заборгованості за ним, що виникла станом на 20.12.2021 року у розмірі 59 086, 62 грн.
Однак, позивачем не надано належних доказів того, що до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 згідно укладеного між AT «АЛЬФА-БАНК» та TOВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» договору факторингу № 4 від 20.12.2021 року.
Так, позивачем на підтвердження передачі такого права грошової вимоги до відповідача долучено до матеріалів позовної заяви витяг з Додатку 1-1 до договору факторингу № 4 від 20.12.2021 року «Характеристика права вимоги переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами», в якому зазначено в якості боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.09.2017 року, загальна сума боргу по якому становить 59 086, 62 грн.
Проте, в наданих позивачем доказах існують розбіжності в даті укладання Кредитного договору укладеного АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 11.09.2017 року, та в Додатку 1-1 до договору факторингу № 4 від 20.12.2021 року, в якому зазначено дата Кредитного договору укладеного з ОСОБА_1 19.09.2017 року.
Отже, позивач не довів факт набуття права вимоги за Кредитним договором, який було укладено між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , при цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати по справі залишаються за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 279, 280 ЦПК України, ст.ст.526, 530, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В.Лященко