Справа № 388/565/24
2/212/2615/24
01 жовтня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання - Машошиної Ю.О., розглянувши за відсутності учасників справи та без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою,-
У березні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь позивача борг за борговою розпискою від 05 квітня 2023 року у розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті 387998 грн., додатково відсотки за користування позикою у розмірі 13 000 доларів США в еквіваленті 504 397,40 грн., інфляційні втрати за період з 05 квітня 2023 року по 18 березня 2024 року у розмірі 9911,52 грн., 3 % річних у розмірі 10483,27 грн., а всього 23525,65 доларів США в еквіваленті 912790,60 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 квітня 2023 року між ним та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою про те, що він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США у еквіваленті 387998 грн. Позивачем було надано вказану суму відповідачу у борг, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошті у розмірі 10 000 доларів США у строк до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, у разі відсутності грошових коштів, зобов'язаний вийти на роботу, щоб відпрацювати суму, в іншому випадку сума боргу буде збільшуватися на 1 % щодня. Оскільки відповідачем за борговою розпискою не було повернуто грошових коштів, позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу, проте від відповідача жодних дій на погашення боргу не здійснено. Позивач неодноразово звертався до відповідача, телефонував йому, наполягав на поверненні грошових коштів, намагався зустрітись, але відповідач кожного разу ухиляється від повернення боргу за борговою розпискою.
Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2024 року вказану цивільну справу передано на розгляд Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 23 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 04 червня 2024 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 29 серпня 2024 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що ним подано до суду всі наявні докази, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення поштової кореспонденції на останнє відоме місце реєстрації, а також відповідно до ч.10 ст.187 ЦПК України шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судового влади України, заяв про відкладення розгляду справи або заяв про розгляд справи за його відсутності суду не надав. Відзиву надано не було.
Суд, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до копії розписки, долученої позивачем до позову, 05 квітня 2023 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у сумі 10 000 доларів США та зобов'язався повернути борг до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, у разі відсутності грошових коштів, зобов'язався вийти на роботу протягом семи днів і на його умовах відпрацювати борг. У разі не повернення вказаних вище грошових коштів або не виходу на роботу ОСОБА_2 зобов'язався оплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 1 % в день від суми боргу за прострочення зобов'язання (а.с.8).
До позову також долучено копію досудової вимоги від 09 листопада 2023 року, яка направлялась ОСОБА_2 від ЮКК “Human Right», в якій вказана організація запропонувала ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 суму боргу за борговою розпискою від 05.04.2023 року 10000 (десять тисяч) доларів США (а.с.16-18).
Як визначено п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями частини 1 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано до суду копію розписки ОСОБА_2 . Оригінал такої розписки суду не наданий і в матеріалах справи відсутній. Позивач у жодне судове засідання не з'явився, направляючи до суду заяви про розгляд справи без його участі, у яких зазначав про надання ним всіх наявних доказів.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено наявності обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, а саме не доведено факту укладення договору позики, не наведено обґрунтування причин відсутності оригіналу розписки.
Крім того, суд також вважає, що строк виконання боржником ОСОБА_2 свого обов'язку з повернення грошових коштів не настав, оскільки кредитором, яким є позивач ОСОБА_1 , не було висловлено вимогу про дострокове повернення коштів. Натомість боржнику ОСОБА_2 було направлено досудову вимогу про повернення боргу іншою невідомою особою - ЮКК “Human Right» без вказівки будь-яких прізвищ автора цієї вимоги, тобто вимога направлена не кредитором, який зазначений в розписці. При цьому, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем від позивача досудової вимоги про дострокове погашення боргу.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ст.610, ч.1 ст.612 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.06.2021 року у справі № 753/11670/17 (провадження №61-21701св19) в якій зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, суд вважає, що обумовлений сторонами строк повернення грошових коштів - 05.04.2025 року не настав, а отже за відсутності будь-якої вимоги кредитора ОСОБА_1 про дострокове повернення коштів, у боржника ОСОБА_2 відсутній обов'язок з повернення як позики, так і нарахованих відсотків на момент розгляду даної справи.
Виходячи із встановлених обставин, надаючи оцінку всім наявним доказам у справі, суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог про стягнення боргу за розпискою, а також похідних вимог про стягнення відсотків за користування позикою, інфляційних втрат та 3 % річних, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Враховуючи результат вирішення спору, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст.4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265, 280-282 ЦПК, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП не визначено, останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08 жовтня 2024 року.
Суддя: М.Д. Власенко