18 вересня 2024 рокуСправа №160/18779/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Миколаївській області № 047150027502 від 02.07.2024 року, яким відмовлено їй в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2 з 10 червня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити їй пільгову пенсію за Списком № 2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 10.06.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 24.06.2024 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р. та з необхідним пакетом документів. Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Миколаївській області від 02.07.2024 року №047150027502 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав не досягненням нею пенсійного віку 55 років. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає, що рішення відповідача-1 є протиправним та таким, що не відповідає положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діє на момент її звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду, 25.07.2024 року відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 24.06.2024 року позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області. 02.07.2024 року відповідачем-1 прийнято рішення №047150027502 про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах. Так, страховий стаж позивача на дату звернення із заявою про призначення пільгової пенсії становить 32 роки 07 місяців 01 день, пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 17 років 07 місяців, вік на дату звернення становить 50 років. Отже, позивач не має права на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV, оскільки не досягла встановленого законодавством віку - 55 років. За таких обставин, відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
08.08.2024 року до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 24.06.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області, з урахуванням принципу екстериторіальності, розглянуто заяву та прийнято рішення від 02.07.2024 року №047150027502 про відмову у призначенні їй пенсії, яке направлене до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області для повідомлення позивача. Спірним рішенням від 02.07.2024 р. було встановлено, що на дату звернення позивач не досягла відповідного віку, згідно із п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV, оскільки нею не було досягнуто 55 річного віку. Зауважує, що Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяви позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні їй пенсії. Зважаючи на викладене, відповідач-2 також просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
До суду 15.08.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві. Зазначила, що враховуючи те що, вона на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 32 роки 07 місяців 01 день, у тому числі на пільговий стаж за списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування" 21 рік 04 місяці 26 днів, вона має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 24.06.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
02.07.2024 року Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення №047150027502, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з підстав недосягнення нею пенсійного віку - 55 років. Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача складає 32 роки 07 місяців 01 день, пільговий стаж за Списком №2 - 17 років 07 місяців. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 20.03.2005 р. по 17.04.2005 р., згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.03.2024 р. № 1451-439, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць за умовами праці від 20.03.2000 р. №417, від 18.04.2005 р. №300; згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.05.2024 р. №826, а саме: знаходження у відпустці без збереження заробітної плати з 07.06.2018 р. по 08.06.2022 р.; простоїв за межами підприємства та періоду направлення до учбового центру протягом червня 2022 року - березня 2024 року.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі "Щокін проти України" Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-1 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Тому відмова відповідача-1 в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж 32 роки 07 місяців 01 день, пільговий стаж за Списком № 2 - 17 років 07 місяців, у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.
За вказаних обставин суд вважає, що рішення відповідача-1 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 02.07.2024 р. № 047150027502 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-2 призначити їй з 10.06.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Миколаївській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-2.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Миколаївській області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 24.06.2024 р., а отже права останньої відповідачем-2 не порушені.
Щодо дати призначення позивачу пенсії, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 50 років, вік з якого призначається пенсія відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015 р., позивачу виповнилось - 10.06.2024 року.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернулася вперше 24.06.2024 року.
Отже, позивач звернулася за пенсією не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії саме з 10.06.2024 року.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати саме відповідача-1 призначити позивачу з 10.06.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
В силу ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02.07.2024 р. № 047150027502 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 10.06.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна, буд.1, м.Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма