м. Вінниця
08 жовтня 2024 р. Справа № 120/3845/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , далі позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" (далі - ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1", відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення права ОСОБА_1 на прослуховування радіопередавача 20.12.2023.
Як зазначається у позовній заяві, 20.12.2023 ОСОБА_1 звернувся з усною заявою до адміністрації установи про забезпечення його права на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133, в якому він утримується. Однак в порушення вимог наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" відповідач не забезпечив право позивача на прослуховування радіопередавача 20.12.2023.
Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлений 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвала суду від 01.04.2024 доставлена в електронний кабінет відповідача - 04.04.2024 о 03:54 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною секретарем судового засідання.
Втім, як у встановлений судом строк, так і на дату ухвалення судового рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
20.12.2023 ОСОБА_1 звернувся з усною заявою до посадових осіб ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про забезпечення його права на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133, в якому він утримується. Однак відповідачем не забезпечено право засудженого ОСОБА_1 на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Вінницької окружної прокуратури із заявою від 22.12.2023.
Листом від 26.02.2024 №50-20-21 Вінницькою окружною прокуратурою повідомлено позивача, що за результатами перевірки його аналогічних звернень з питань порушення права на прослуховування радіопередач, а також виявлених інших порушень вимог законодавства, окружною прокуратурою 20.12.2023 внесена відповідна вказівка начальнику ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", яка на даний час перебуває на розгляді.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення його права на прослуховування радіопередач 20.12.2023, тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
За приписами частини першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Відповідно до частини першої статті 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України мають право, зокрема:
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Частиною другою статті 107 КВК України встановлено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (далі - Правила № 2823/5), які є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Відповідно до пункту 1 розділу II Правил № 2823/5 засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених КВК України, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
У пункті 2 розділу II Правил № 2823/5 наведено перелік прав засуджених та при цьому уточнено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання, однак при забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, права і законні інтереси інших осіб.
Згідно з пунктом 3 розділу II Правил № 2823/5 засуджені зобов'язані, серед іншого, виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.
Розділом XX Правил № 2823/5 унормовані деякі питання організації соціально-виховної роботи із засудженими та забезпечення їх релігійних потреб.
У пункті 1 цього розділу зазначено, що виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законодавства та прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх освітнього і культурного рівнів.
Пунктом 3 розділу XX Правил № 2823/5 передбачено, що жилі приміщення, клуби, бібліотеки, кімнати для виховної роботи у відділеннях соціально-психологічної служби, ДІЗО, ПКТ (ОК), карцери, камери для засуджених до довічного позбавлення волі, палати лікарняних закладів радіофікуються. У жилих приміщеннях виправних центрів, виправних колоній мінімального, середнього, максимального рівнів безпеки, виховних колоніях, ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки можуть установлюватись телевізори. Час радіотрансляції і перегляду телепередач визначається розпорядком дня установи виконання покарань.
Гучність радіопередач та телетрансляцій не має бути надмірною. За бажанням засуджені можуть відмовитись прослуховувати певні радіопередачі, тому на час їх трансляції гучномовці в певних камерах можуть вимикатися.
Радіотрансляції для засуджених здійснюються централізовано від єдиного радіотрансляційного вузла. За наявності технічних можливостей у виправних колоніях обладнуються кабельні телемережі.
Радіотрансляційні вузли та телецентри розміщуються за межами установ виконання покарань або в приміщеннях, доступ до яких засудженим заборонено.
Водночас, Додатком 3 до Правил № 2823/5 затверджено Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, до якого віднесено у тому числі радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції), а також будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски, за винятком: гучномовець один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).
Таким чином, системний аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що радіотрансляція у відповідній установі виконання покарання відбувається централізовано для усіх засуджених і лише протягом часу, відведеного для цього розпорядком дня установи. Засуджений може відмовитися від прослуховування певних радіопередач, а тому на час їх трансляції гучномовці у деяких камерах можуть вимикатися.
При цьому, прослуховування засудженими радіотрансляції здійснюється саме із соціальною-виховною метою, а не в цілях проведення дозвілля або розваги.
Повертаючись до обставин даної справи, за змістом адміністративного позову позивач оскаржує бездіяльність ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", яка полягає у незабезпеченні його права на прослуховування радіопередавача 20.12.2023 у камерному приміщенні №133, на його усну вимогу до адміністрації установи.
Разом з тим суд зазначає, що можливість прослуховування радіо, у тому числі в камерному приміщенні особами, засудженими до довічного позбавлення волі, чинне законодавство не пов'язує з бажанням засудженого, оскільки радіотрансляція здійснюється виключно у певний час згідно з розпорядком дня установи виконання покарань та не індивідуально для окремих засуджених, а централізовано.
Так, Правила № 2823/5 не містять в собі норми, яка б вказувала на наявність в засудженого до довічного позбавлення волі права на прослуховування радіопередач щоденно, адже Правила містять лише вказівку на те, що прослуховування радіопередач здійснюється відповідно до розпорядку дня установи, який може відрізнятись в залежності від перебування засуджених на виробництві та навчанні, в конкретні дні, а також в залежності від проведення виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо.
При цьому, стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що згідно з розпорядком дня ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" радіотрансляція 20.12.2023 мала відбуватися, але не відбулася.
Відтак суд оцінює як безпідставні доводи представника позивача щодо наявності у відповідача обов'язку забезпечити засудженого можливістю прослуховування радіотрансляції на його вимогу, у конкретний день та час.
Суд враховує, що жодних письмових скарг (заяв) з цього приводу ані позивач, ані його представник на адресу адміністрації установи не подавали, адже матеріали справи не містять доказів зворотного.
Водночас, з приводу долученої до позовної заяви відповіді Вінницької окружної прокуратури від 26.02.2024 №50-20-21 на звернення ОСОБА_1 від 22.12.2023 щодо порушення його права на прослуховування радіопередач, зокрема 20.12.2023, суд зазначає, що така відповідь не може слугувати належним та достатнім доказом в підтвердження допущення ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" протиправної бездіяльності.
Лист від 26.02.2024 №50-20-21 не містить в собі відомостей про проведення перевірки або вчинення будь-яких інших дій з метою встановлення факту порушення прав позивача саме 20.12.2023, адже містить лише посилання на те, що Вінницькою окружною прокуратурою внесено 20.12.2023 відповідну вказівку начальнику ДУ "Вінницька УВП №(1)".
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Наведений обов'язок позивача при оформленні та поданні до суду позовної заяви узгоджуються з його обов'язками як учасника справи, визначеними у статті 77 КАС України.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб'єктом владних повноважень.
У свою чергу, до позовної заяви не додано жодних належних й допустимих доказів на підтвердження вищевказаних істотних обставин, а саме факту незабезпечення відповідачем 20.12.2023 у спеціально відведений для цього час радіотрансляції в камері, де утримується позивач, а також звернення позивача до адміністрації установи з цього приводу та отримання відмови.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 вказав на те, що згідно з нормами ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Водночас обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
При цьому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Суд звертає увагу, що обраний позивачем в межах даного адміністративного позову спосіб захисту прав та інтересів у спірних правовідносинах не відповідає положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а зводиться винятково до констатації факту порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача без вимоги про їх відновлення. При цьому, відновлення прав позивача, навіть у випадку встановлення судом дійного їх порушення, у спірних правовідносинах, є неможливим.
Відсутність порушеного права або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на викладене та враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце 20.12.2023 та полягала у незабезпеченні засудженого можливістю прослухати радіотрансляцію протягом часу, визначеного для такої мети розпорядком дня установи виконання покарань, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази та аргументи сторони позивача на підтримку позовних вимог, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (21100, м. Вінниця, вул. Брацлавська, буд. 2, код ЄДРПОУ 08562602)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович