м. Вінниця
08 жовтня 2024 р. Справа № 120/6441/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання протиправною бездіяльності,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , далі позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" (далі - ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1", відповідач) про визнання бездіяльності протиправною.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача адвокат Горбатюк В.В. вказує про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у незабезпеченні права засудженого до довічного позбавлення волі на здійснення телефонних розмов 18 січня 2023 року.
Ухвалою від 19.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
15.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з наступних підстав.
Наказом від 13.01.2023 № 34/ОД-23 "Про порядок організації надання телефонних розмов засудженим, які відбувають покарання в установі" відповідальними за організацію надання телефонних розмов для засуджених до довічного позбавлення волі призначено начальника відділення соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, а в разі відсутності начальника відділення соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного розбавлення волі, у зв'язку із службовою необхідністю, або з поважних причин, організація надання телефонних розмов засудженим до довічного позбавлення волі покладається на заступника чергового помічника начальника установи сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.
Зазначили, що вищевказані працівники установи в першу чергу зобов'язані виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки передбачені посадовими інструкціями.
Начальник відділення соціально-психологічної служби, який відповідає за надання телефонних розмов, позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки, передбачені наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 року №2300/5 та вимушений постійно перебувати на території відділення, так як мобільні телефони та SIM-карти зберігаються у нього в службовому кабінеті.
Крім того, з вищезазначених причин, відсутня можливість надавати телефонні розмови засудженим у дні, коли начальник відділення соціально-психологічної служби знаходиться по службовій необхідності за межами установи або після добового чергування на відпочинку.
В даному випадку, у зв'язку із знаходженням 18.01.2023 начальника відділення соціально-психологічної служби на добовому чергуванні в складі оперативної групи по охороні ув'язненого у Вінницькій міській клінічній лікарні №2, телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавались.
04.07.2023 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки відповідач безпідставно не забезпечив право позивача на здійснення телефонних розмов 18.01.2023.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Як зазначає позивач у позовній заяві, 18.01.2023 він особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонний дзвінок 18.01.2023.
Проте, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 18.01.2023, що не спростовується відповідачем.
У відповідь на звернення позивача від 25.01.2023 щодо незабезпечення права на телефонні розмови листом Вінницької окружної прокуратури від 13.03.2023 №50-20-21 повідомлено про внесення документа прокурорського реагування до ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1".
Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Частиною 5 згаданої статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
На реалізацію положень статей 107 та 110 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.
Відповідно до пункту 2 розділу XIV Правил, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.
Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 КВК України та пункту 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
Повертаючись до обставин справи, як зазначає представник позивача у позовній заяві, 18.01.2023 позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонний дзвінок 18.01.2023.
Однак, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що у зв'язку із перебуванням 18.01.2023 начальника відділення соціально-психологічної служби на добовому чергуванні в складі оперативної групи по охороні ув'язненого у Вінницькій міській клінічній лікарні №2, телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавались.
Із наведеного слідує висновок, що Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1) визнається даний факт.
При цьому, суд зазначає, що відсутність уповноваженого працівника відповідального за організацію надання телефонних розмов або його зайнятість іншою діяльністю не може слугувати підставою для обмеження прав засуджених, в тому числі права на здійснення телефонної розмови.
Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" зобов'язана побудувати та організувати свою діяльність таким чином, щоб права засуджених в повній мірі було захищено.
Отже, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 18.01.2023, що визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву та підтверджується довідкою Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" від 07 червня 2023 року.
В контексті даної спірної ситуації варто згадати рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23 лютого 2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід'ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув'язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв'язків зі своїми близькими.
Відтак, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 18.01.2023, а тому заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, суд зазначає, що пункт 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлює обов'язок адміністрації установи виконання покарань у забезпеченні права засуджених на телефонні розмови, а тому питання щодо зобов'язання відповідача забезпечити право позивача на телефонні розмови, у даному випадку окремого окреслення судовим рішенням не потребує.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 18.01.2023.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька виправна колонія №1" (21100, м. Вінниця, вул. Брацлавська, буд. 2, код ЄДРПОУ 08562602)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович