Справа №:755/14498/24
Провадження №: 2/755/7823/24
про передачу справи за підсудністю
"27" вересня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
До Дніпровського районного суду м. Києва 27.08.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, яка передана у провадження судді Катющенко В.П. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Предметом розгляду у справі є стягнення аліментів на утримання дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України за вибором позивача позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
За приписами ч.ч. 6, 9 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
За відомостями Електронного реєстру територіальної громади міста Києва, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованою не значиться.
За відомостями Електронного реєстру територіальної громади міста Києва, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованим не значиться.
За відомостями Єдиного державного демографічного реєстру № 807824 від 25.09.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою проживання: АДРЕСА_2 , що не належить до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва.
За відомостями Єдиного державного демографічного реєстру № 807823 від 25.9.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою проживання: АДРЕСА_2 , що не належить до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтями 2, 3, 4 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.
За вимог п.1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Таким чином, враховуючи предмет позову, беручи до уваги те, що ані позивач, ані відповідач не мають зареєстрованого місця проживання у Дніпровському районі м. Києва, за відсутності належних доказів перебування позивача у Дніпровському районі м. Києва, що належить до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва, у цього суду відсутні підстави для розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги, що позивач та відповідач мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , суддя доходить висновку про передачу цієї цивільної справи на розгляд до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Керуючись ст. ст. 4, 27, 31, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - передати за підсудністю до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (м. Слов'янськ, вул. Незалежності, 2).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.
Суддя: