Справа №:372/67/24
Провадження №: 2/755/2563/24
(заочне рішення)
"04" вересня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.07.2021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я.А., зареєстрований у реєстрі за № 2660 у розмірі 50 000,00 доларів США та заборгованість за договором про порядок реалізації відносин від 05.07.2021 у розмірі 6 728 доларів США 10 центів; судові витрати покласти на відповідачку.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05.07.2021 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я.А. та зареєстровано в реєстрі за № 2660. Згідно з п. 1 Договору позики, позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 1 644 726,00 гривень, еквівалентом якої в іноземній валюті є сума 60 000,00 доларів США, із зобов'язанням позичальника повернути грошові кошти позикодавцеві у визначені цим договором розмірі, строки і порядку. Згідно з п. 2 Договору позики, сума позики, встановлена п. 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця готівковими коштами до моменту підписання даного договору в повному обсязі. Факт отримання суми позики за даним договором підтверджується розпискою, написаною позичальником в момент передачі йому позикодавцем суми позики. На виконання п. 2 Договору позики та факту передачі коштів, 05.07.2021 ОСОБА_2 власноручно було складено та підписано відповідну розписку про отримання коштів в розмірі 60 000,00 дол. США. Отже, ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання за договором позики належним чином та в повному обсязі. Пунктом 4. Договору позики, сторони погодили графік повернення коштів, за яким позичальник зобов'язується в строк до 30 числа жовтня, січня, квітня, липня відповідного року повертати позикодавцеві суму позики в рівних частинах у розмірі 5 000,00 дол. США. Відповідно до п. 8 Договору позики повний розрахунок за договором позики має бути здійснено не пізніше 30.07.2024 включно. Так, ОСОБА_2 було повернуто лише частину суми позики в розмірі 10 000,00 дол. США. Проте, відповідно до умов договору позики до 30.10.2023 (включно) ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути суму позики частинами за погодженим графіком. Відповідно до п. 11 Договору позики сторони домовилися, що у разі прострочення позичальником повернення чергового платежу позики за графіком більше, ніж на 30 днів, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики (частини, що залишилася), оскільки з моменту прострочення повернення частини суми позики за графіком частин позики, визначених у пп. 4.3. - 4.8. п. 4. Договору позики минуло більше ніж 30 днів, ОСОБА_1 , має право вимагати дострокове повернення всього залишку суми позики за договором, яка не повернута, а саме суму в розмірі - 50 000,00 дол. США. Крім того, 05.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про порядок реалізації відносин. Відповідно до п. 1 цього договору за користування грошовими коштами продавця, отриманими покупцем за договором позики № 2660 від 05.07.2021 покупець сплачує продавцю за кожен день користування такими коштами 5,47 доларів США. Виплата зазначеної суми здійснюється за графіком повернення суми позики, передбаченої зазначеним договором позики. Жодної виплати, встановленої вказаним договором ОСОБА_2 здійснено не було. Отже, у ОСОБА_2 наявна заборгованість за договором про порядок реалізації відносин, а саме: за користування коштами, які були повернуті: 1 772,28 дол. США та за користування коштами, які підлягають поверненню: 4 955,82 дол. США. 16.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із претензією про сплату заборгованості за договором позики та договором про порядок реалізації відносин. У відповідь ОСОБА_2 запропонувала свій варіант способу врегулювання спору, із яким ОСОБА_1 не погодився. Отже, в досудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо способу врегулювання спору.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.02.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копія вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками направлялася відповідачці за зареєстрованим місцем проживання, однак вказані документи повернулися до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Представник позивача копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 04.03.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Будь-яких заяв по суті справи від сторін не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.05.2024 закрито підготовче провадження у цій справі, яку призначено до судового розгляду по суті та встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.
04.09.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача, у якому останній також зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі та повідомив, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів у зв'язку із перебуванням позивача закордоном.
Відповідачка, ОСОБА_2 , та її представниця, ОСОБА_4 , у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та відповідача та за згодою сторони позивача ухвалити заочне рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд доходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
05.07.2021 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком Я.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2660 (далі - Договір позики).
За умовами п. 1 Договору позики, позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 1644726,00 гривень, еквівалентом якої в іноземній валюті є сума 60000,00 доларів США, згідно офіційного валютного (обмінного) курсу Національного банку України станом на 05.07.2021, а саме 1 долар США = 27,4121 гривень, із зобов'язанням позичальника повернути грошові кошти позикодавцеві у визначені цим договором розмірі, строки і порядку
Згідно п. 2 Договору позики, сума позики, встановлена п. 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця готівковими коштами до моменту підписання даного договору в повному обсязі. Факт отримання суми позики за даним договором підтверджується розпискою, написаною позичальником в момент передачі йому позикодавцем суми позики.
05.07.2021 ОСОБА_2 було видано ОСОБА_1 розписку про отримання грошових коштів в сумі 60 000,00 доларів США на виконання п. 2 Договору позики.
У пункту 4 Договору позики, сторони погодили графік повернення суми позики або її частин та визначили готівкову форму повернення позики.
Відповідно до положень п. 8, 10 Договору позики, повний розрахунок за договором позики має бути здійснено не пізніше 30 липня 2024 року включно. Сторони домовились, що у разі прострочення позичальником повернення чергового платежу позики за графіком, більше, ніж на 30 днів, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики (частини, що залишилася).
Пунктом 14 Договору позики сторони передбачили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У пункті 17 Договору позики, сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання позичальником зобов'язання та безспірність заборгованості, буде письмове нагадування (у вигляді заяви) позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню, та строк платежу, передане зі зворотним повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України «Про нотаріат». Сторони домовилися також, що у разі відмови позичальника від одержання вищевказаної заяви та/або не одержання такого письмового нагадування (у вигляді письмової заяви), підтвердженої відміткою особи, яка її доставляє, позичальник вважатиметься таким, що повідомлений про її зміст.
Також, 05.07.2021 між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) було укладено договір про порядок реалізації відносин (далі - Договір про порядок реалізації відносин).
Згідно положень п. 1 Договору про порядок реалізації відносин, сторони погодили, що за користування грошовими коштами продавця, отриманими покупцем за договором позики № 2660 від 05.07.2021 покупець сплачує продавцю за кожен день користування такими грошовими коштами 5,47 доларів США. Виплата зазначеної суми здійснюється за графіком повернення суми позики, передбаченої зазначеним договором позики.
Цього ж дня, 05.07.2021, між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком Я.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2663 (далі - Договір іпотеки).
16.11.2023 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію про сплату заборгованості.
23.11.2023 ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 відповідь на претензію про сплату заборгованості, якою запропонувала два варіанти мирного врегулювання спору, з якими позивач не погодився та звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 в справі № 924/1096/17).
Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Таким чином, розпискою від 05.07.2021, яка відповідачкою видана на підтвердження отримання суми позики, що передбачено п. 2 Договору позики, підтверджено факт укладення договору позики та факт отримання нею в позику 60 000 доларів США від позивача. При цьому, судом не було встановлено, що укладений між сторонами договір відповідачем у будь-який спосіб оспорювався, відтак укладений договір позики є правомірним та свідчить про те, що між сторонами існують позикові правовідносини та у відповідачки наявний обов'язок з повернення отриманих у позику грошових коштів. Поряд з цим, укладений договір між сторонами про порядок реалізації відносин регулює правовідносини, що склались в частині користування ОСОБА_2 позиченими коштами, що свідчить про обов'язок останньої сплатити кошти за користування сумою позики, зважаючи на укладений між сторонами договір.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому підлягають задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.07.2021 у розмірі 50 000,00 доларів США та заборгованість за договором про порядок реалізації відносин від 05.07.2021 у розмірі 6 728 доларів США 10 центів.
Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в іноземній валюті, суд виходив з такого.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики.
В порядку ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13 420 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачем та встановити строк на подання доказів щодо їх розміру, оскільки у позовній заяві та у заяві від 04.09.2024 представник позивача повідомляв про наявність витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 209, 210, 223, 247, 265, 280, 281, 282, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 РНОКПП: АДРЕСА_2 ), про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.07.2021, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рудик Я.А., зареєстрованого в реєстрі за №2660 в розмірі 50 000 доларів США та заборгованість за договором про порядок реалізації відносин від 05.07.2021 у розмірі 6 728,10 доларів США, а всього 56 728,10 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 13 420 грн.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 12.09.2024 на 12:00 год., в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва (м. Київ вул. Пластова, 3 кб. 39).
Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат - до 16:00 год. 11.09.2024.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 14.09.2024.
Суддя: