Номер провадження 2/754/4662/24
Справа №754/9594/24
Іменем України
07 жовтня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Панченко О.М.,
за участю секретаря - Сарнавського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 (через свого представника - адвокта Починок В.В. ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 21.08.1987 р. по 19.12.2023 року. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу по справі №211/4919/23 від 19.12.2023 р. шлюб розірваний. У період перебування у шлюбі 21.11.2019 року ними була придбана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири номер 1960, посвідченим 23.06.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бессараб О.В., право власності на яку оформлено на Відповідачку. Після розлучення Позивач з дружиною не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеної квартири. Оскільки, майно було придбане Позивачем та Відповідачем в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому Позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за ним 1/2 частки квартири, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2024 визначено головуючим у справі суддю Панченко О.М.
Ухвалою судді Панченко О.М. від 08.07.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 08.08.2024 року, що занесена до протоколу судового засідання суд ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Через «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивача та його представника за наявних у справі матеріалів.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила.
Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідачки, за наявних у справі матеріалів.
Оскільки відповідачка у встановлений судом строк не надала до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з відсутністю учасників справи.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 21.08.1987 р. по 19.12.2023 року, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00043417227 від 02.02.2024 року.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу по справі №211/4919/23 від 19.12.2023 р. шлюб розірваний.
У період перебування у шлюбі 21.11.2019 року сторонами була придбана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири номер 1960, посвідченим 23.06.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бессараб О.В., право власності на яку оформлено на ОСОБА_2 .
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Судом встановлено, що спірне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , набуто подружжям у зареєстрованому шлюбу, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу в порядку статей 70, 71 СК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Разом із цим, оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Указане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Крім цього, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц, та вказала, що: «Приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні».
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як убачається зі справи, сторони не дійшли згоди щодо поділу набутого під час шлюбу майна, яке згідно матеріалів, є неподільним, а згоди на грошову компенсацію за частку у спірному майні, виходячи із змісту її позовних вимог, ОСОБА_1 не заявляв, тому підлягає поділу в натурі спірне майно у спосіб визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 ідеальної частки у спільному майні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки у позові Позивач просить судові витрати покласти на нього, то суд це питання не вирішує.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 60-61, 63, 69-71 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 274, 275, 279, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Здійснити поділ майна, квартири АДРЕСА_2 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Деснянського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Панченко