Гребінківський районний суд Полтавської області
Справа №: 753/15349/23
Провадження № 2/528/327/24
Іменем України
26 вересня 2024 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Вітківського М.О.,
при секретарі Коваленко О.В.,
за участі сторін:
позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)
відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка з повною технічною фіксацією судового процесу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання,-
28 травня 2024 року до Гребінківського районного суду Полтавської області з Полтавського апеляційного суду надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
У позовній заяві позивач просить суд: постановити рішення та визнати незаконним переміщення та утримання на території Великобританії громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України); зобов'язати громадянку України ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути неповнолітню дитину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України) за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; у випадку невиконання протягом 30 (тридцяти) календарних днів судового рішення у добровільному порядку зобов'язати громадянку України ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) передати неповнолітню дитину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України) батькові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , громадянин України) для забезпечення повернення дитини на територію України; допустити негайне виконання рішення суду у частині повернення дитини до України; стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що до 24.02.2024 року позивач, відповідач та їх спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали разом у м. Києві. Після початку широкомасштабної війни, з метою убезпечення родини позивачем було прийнято рішення про терміновий тимчасовий виїзд всієї родини до Польщі. У подальшому, 26.04.2022 року ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 вилетіла до Сполученого Королівства Велокобританії та Північної Ірландії за програмою підтримки українців «Домівки для України». Позивач вказує, що вони з дружиною домовилися, що вони постійно будуть на зв'язку по телефону. Проте, з початку жовтня 2022 року дружина з незрозумілих причин припинила відповідати на телефонні дзвінки. Пояснює, що 07.10.2022 року він вилетів до Великобританії з метою розшукати свою сім'ю. У місті Холіхед з'ясувалося, що вони там уже не проживають і переїхали у невідомому напрямку до Англії. Вказує, що в цей час на його телефон почали надходити короткі відеозвернення від доньки, у яких вона зі сльозами просила зателефонувати до неї. Дружина на дзвінки не відповідала. Вважає, шо його дружина знаходиться під злочинним впливом сторонніх осіб (іноземців), метою яких стало викрадення його малолітньої доньки. Вважає, що група осіб вже 8 місяців протиправно переміщує та утримує його дочку на території Великобританії, прикриваючись його дружиною ОСОБА_2 та використовуючи їх спільну з дружиною письмову згоду від 24.03.2022 року на оформлення візи до Великобританії. Крім того, дружина повідомила, що вже знайшла собі іншого чоловіка і звернулася до суду з позовом про розлучення. Позивач вказує, що даний позов використовується як частина схеми викрадення дитини.
Враховуючи викладене, вважає, що єдиним правовим способом захисту його прав як батька (а також прав його шестирічної доньки ОСОБА_3 ) є звернення з позовом до суду про визнання незаконним переміщення та утримання його доньки на території Великобританії та негайного повернення її за попереднім місцем проживання в Україні, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
31.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (т. 1, а.с. 01-67).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18.09.2023 року у справі №753/15349/23 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (т. 1, а.с. 73-75).
26.09.2023р. позивачем було подано уточнення до позовної заяви, яким визначені в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 18.09.2023р. недоліки усунуто (т. 1, а.с. 77-146).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16.10.2023 року справу №753/15349/23 було направлено за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва (т. 1, а.с. 147-148).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 07.11.2023 року справу №753/15349/23 було направлено за підсудністю до Гребінківського районного суду Полтавської області (т. 1, а.с.159).
Із відповіді відділу ведення реєстру територіальної громади та реєстрації проживання громадян виконавчого комітету Гребінківської міської Ради від 10.01.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 07.06.2023 року знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 167).
Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 11.01.2024р. позовну заяву знову було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (т. 1, а.с 168-169).
Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 22.01.2024 року позовну заяву повернуто позивачу (т. 1, а.с. 176-177).
25.01.2024 року від позивача до суду надійшли уточнення до позовної заяви від 16.01.2024 року (т. 1, а.с. 181-187).
09.02.2024 року позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 22.01.2024 року (т. 1, а.с. 195-209).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08.05.2024 року ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 22.01.2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 218-221).
28 травня 2024 року до Гребінківського районного суду Полтавської області з Полтавського апеляційного суду надійшла вказана цивільна справа (т. 1, а.с. 224).
Ухвалою судді Гребінківського районного суду Полтавської області від 29.05.2024 року відкрито загальне позовне провадження за вищевказаною позовною заявою і призначено підготовче засідання на 24.06.2024 року о 14-00 год. Встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву (а.с. 227-229).
08.07.2024 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_6 , (що діє на підставі довіреності від 31.05.2024 посвідченої Колесником В.М. , третім секретарем з консульських питань Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії), долучено до матеріалів справи копію рішення Сімейного суду Вулвергемптона (справа №С,123Р00003 Визначення місця проживання дитини та рішення про заборонені дії Розділ 8 закону «Про дітей» від 1989 року) (а.с. 07-29).
09.07.2024 року на електронну пошту суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач ОСОБА_2 вказує, що останні 8 років подружнього життя позивач обманював її, щоб позбавити права на житло, придбане у шлюбі. ОСОБА_1 стверджує, що він зразковий батько, проте на її прохання прописати хоча б дитину у його квартирі він завжди відмовляв, щоб навіть дитина не мала ніяких прав на майно. Він стверджує, що дитина має повернутися у цю квартиру і жити з ним. Але після смерті матері позивача його рідний брат вирішив скористатися тим, що квартира була записана на їх матір і тепер він претендує на цю квартиру, як на спадщину. Щодо цієї квартири було відкрито 3 цивільні справи та накладено 3 арешти. Вказує, що юридично на даний момент позивач не має жодних юридичних підстав проживати в цій квартирі. Крім того, він не має зареєстрованого місця проживання взагалі. Позивач просить повернути дитину за адресою, де він фактично не знаходиться та в нього на це нерухоме майне немає ані права проживати, ані права власності.
Зазначає, що ніякої фінансової підтримки батько на цей час не здійснює. Всі витрати на виховання та утримання дитини оплачує виключно вона та вітчим дитини. Крім того зазначає, що під час сумісного проживання все піклування про дитину також здійснювала виключно вона. Позивач взагалі не був з дитиною на одинці і не брав її на руки поки їй не виповнилося два роки. Лише згодом, коли ОСОБА_3 почала впевнено ходити, ОСОБА_1 почав брати дитину, щоб сходити з нею в парк чи розважальний центр на годину або дві, щоб я відпочила. Крім того, він замахувався на ОСОБА_3 та кричав, декілька разів залишав її одну без нагляду в квартирі, коли їй було 4 роки.
Пояснює, що коли 24 лютого 2022 року почалися вибухи вони всі вирушили до Польщі. Весь цей час обидва батьки супроводжували дитину. Вказує, що попри всі обставини вона продовжувала працювати віддалено, як проджект-менеджер в ТОВ «Обрій» Амерікан Експресс. Та навіть декілька разів прибирала квартири знайомих за винагороду. Позивач скаржився на свій похилий вік, фізично працювати не хотів, ні польської ні англійської не знав.
Пояснює, що у Варшаві ОСОБА_1 став вкрай нервовим і агресивним і життя з ним стало нестерпним. Вона повідомила позивача, що жити так не може і хоче поїхати з дитиною у Великобританію в Уельс. ОСОБА_1 написав дві нотаріальні згоди на це і навіть сам відвіз до аеропорту. Після переїзду він дзвонив рідко, здавалося він змирився із розривом стосунків. Проте досить швидко він почав намагатися переконати повернутися в шлюб, тоді вона повідомила його, що цього не станеться, бо вона вже має нові стосунки. Вказує, що ОСОБА_1 почав ревнувати і просити повернутися, дзвонити і писати вдень і вночі, плакати, погрожувати суїцидом, благати, погрожувати судами і в'язницею. Пояснює, що вона звернулася до Служби захисту сімейного аб'юзу. Вказує, що позивач на той час знав адресу їх проживання. Тому пошуки дружини і дитини, які ОСОБА_1 описує у позовній заяві вважає відвертою маніпуляцією і брехнею.
Вказує, що 14 листопада 2022 року позивач без попередження приїхав до міста де вона жила, хоча поліція заборонила йому наближатися до неї і дитини, він все одно переслідував на вулицях, караулив під дверима квартири, ховався біля школи ОСОБА_3 , писав і дзвонив вдень і вночі. 16 листопада 2022 з 10:00 до 11:30 йому було надано можливість зустрітися з ОСОБА_3 в McDonald's. Попри прохання не ховати ОСОБА_3, щоб мати могла бачити дитину, батько навмисно затуляв її собою, вмовляв її піти з ним в його готель, коли ОСОБА_3 втомилася і попросила їхати додому, він її не відпустив і їй довелося вилазити з під столу, щоб прийти до матері. Він також намагався силою залізти в їхнє таксі.
Пояснює, що після цих подій за порадою Сервісних служб всі зустрічі були припинені, а багатоагенційна служба із захисту жертв домашнього насилля у Великобританії (MARAC), через небезпеку для відповідача та дитини, надала їй рекомендації змінити місце проживання та не розголошувати адресу.
Вказує, що в січні 2023 року їй з дочкою довелося переїхати в інший регіон Великобританії, але навіть при цьому вимушеному переїзді в межах Великобританії, видані ОСОБА_1 дозволи досі мали законну силу, тож вона мала повне право самостійно прийняти рішення про зміну місця проживання доньки та переїхати з Уельсу до Англії .
Зазначає, що наприкінці січня 2023 року ОСОБА_1 за його особистою ініціативою подав до суду Сполученого королівства позовну заяву щодо місця визначення проживання дитини. До сімейного суду у Кернарфоні, Уельс , Об'єднане королівства надійшла заява С100 від 20.01.2023 року від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - згідно цієї заяви було відкрито судову справу CJ23P00003. У рішенні Сімейного суду Вулвергемптона, Об'єднаного королівства від 29 листопада 2023 року вказано, що: «Суд визначив, що ОСОБА_3 не була неправомірно вивезена з країни будь-якої іншої юрисдикції, коли вона приїхала до Сполученого Королівства відповідно до нотаріально засвідченої згоди, підписаної обома батьками, яка дозволяла матері вивезти ОСОБА_3 до Сполученого Королівства на період трьох років за програмою «Дім для українців» (Homes for Ukrainians).» «Суд визначив, що стаття 7 Гаазької конвенції не застосовується.» «Суд визначив, що ОСОБА_3 отримала місце постійного проживання на території дії юрисдикції Англії та Уельсу, де вона проживає з квітня 2022 року, і що батько знав про її проживання на території Сполученого Королівства протягом півтора року, і він не подав за цей час жодної заяви про її повернення до країни будь-якої іншої юрисдикції. «Цей Суд має юрисдикцію щодо ОСОБА_3 , оскільки вона постійно проживає на території судової юрисдикції Англії та Уельсу.»
Крім того, вказує, що 10 травня 2024 року Сімейний суд Вулвергемптона виніс остаточне рішення, щодо повноліття дитина має проживати із матір'ю у Великобританії. Батьку дитини дозволяється обмінюватися із ОСОБА_3 відео повідомленнями не частіше ніж раз на місяць та забороняється забирати дитину з під опіки матері. Тобто, спілкування батька і дитини було обмежено спочатку згідно рекомендацій служб захисту жертв домашнього насилля, потім згідно рішень суду. З 23 серпня 2023 року згідно рішення суду спілкування батька і дитини було виключно шляхом надсилання відеоповідомлень один раз на тиждень. Згідно Остаточного рішення від 10 травня 2024 року до повноліття дитини спілкування батька і дитини обмежено до відеоповідомлень не частіше ніж один раз на місяць. Позивачу відомо про дане рішення суду та ним було подано Апецяційний позов.
Зазначає, що ОСОБА_3 проживає у Сполученому Королівстві більше ніж 2 роки і добре прижилася та асимілювалася, дитина ходить в школу, на танці, басейн, курси скаутів, вільно розмовляє англійською мовою та одна з найкращих учнів у класі по успішності, читає та пише англійською мовою. Також любить проводити час з сім'єю та друзями.
Вказує, що ніколи не вчиняла дій, про які зазначає позивач та дій, що суперечать інтересам дитини. Тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі (т. 2, а.с. 30-73).
17.07.2024 року на електронну пошту суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач вказує, що ОСОБА_2 постійно намагається "закрити справу" надсилаючи в суд фальсифіковані рішення (ухвали, накази) британських судів. Вважає, що вона знає, що цього рішення не існує взагалі; сфальсифікований (набраний кимось на комп'ютері) наказ надано в Гребінківський районний суд Полтавської області з метою обдурити український суд та "закрити справу". Повідомляє суд, що жодних заяв стосовно визначення місця проживання чи перебування ОСОБА_3 він до суду у Великобританії не подавав.
Пояснює, що в січні 2023 р. він дійсно звернувся до суду у Великобританії лише із заявою щодо надання йому можливості бачитися зі своєю донькою ОСОБА_3 (так як Відповідачка протиправно та незаконно блокувала та продовжує блокувати будь-яке його спілкування з дитиною).
Вказує, що злочинна група осіб разом із ОСОБА_2 за допомогою найнятого адвоката продовжують робити відверто протизаконні дії: виготовляють рішення судів, передають на переклад українською мовою, а Відповідачка надсилає ці рішення (засвідчені перекладачами, а не підписом судді чи печатками суду) українським державним органам.
Зазначає, що про незаконні речі (фальсифікації та маніпуляції), які відбуваються навколо його доньки ОСОБА_3 він негайно повідомив Високий суд Англії та звернувся з відповідною Апеляційною скаргою до Високого суду Англії, вказуючи на неправомірні дії щодо його доньки. Наразі Високий суд Англії проводить перевірку всіх наданих ним "рішень суду від 10.05.2024 р." та досліджує обставини виникнення вказаних "рішень суду".
Пояснює, після його приїзду в м. Холіхед (Північний Вельс) йому вдалося з'ясувати справжні причини блокування його колишньою дружиною ОСОБА_2 будь-якого його спілкування з донькою ОСОБА_3 : а саме, після приїзду в м. Холіхед ОСОБА_2 почала систематично вживати спиртні напої разом із ОСОБА_18 ("спонсор" за програмою, у якої проживала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ); крім того вона познайомила ОСОБА_2 з «бородатим чоловіком на ім'я ОСОБА_20 , який став її коханцем»; в кінці серпня 2022 р. для «подальших зустрічей та розваг з коханцем ОСОБА_2 самовільно змінила місце проживання ОСОБА_3 » (без будь-якого узгодження з батьком дитини) та переїхала на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ); в кінці грудня 2022 р. ОСОБА_2 разом з коханцем та іншими особами протиправно та незаконно в односторонньому порядку (без будь-якого узгодження з батьком) вдруге змінила місце тимчасового проживання ОСОБА_3 ; дитину було насильно перевезено до іншої частини Великобританії (в іншу юрисдикцію), а саме до Англії. Вважає, що згідно міжнародного та українського законодавства вказані дії вважаються викраденням дитини.
Вказує, що протягом листопада-грудня 2022р. він здійснював всі можливі дії для збереження сім'ї, але ОСОБА_2 вже перебувала під впливом групи злочинців, завданням яких було викрадення його доньки ОСОБА_3 . Наразі Відповідачка використовує ОСОБА_3 як засіб для незаконної еміграції до Великобританії; її коханець також, очевидно, використовує його доньку у власних цілях.
Зазначає, що доданий до Відзиву "лист опікуна" від 15.03.2024р. не адресовано суду взагалі і не має жодного відношення до судової справи №753/15349/23; його надано ОСОБА_2 "на всі випадки життя" і для будь-яких осіб, у «так званого "опікуна" завжди "все добре", вона бачила ОСОБА_3 1 раз за понад 1,5 роки і цей "опікун" просить, щоб її громадяни України більше не турбували».
Вказує, що відповідачем в черговий раз не вказано фактичне місце проживання (перебування) Відповідачки.
Вважає, що ОСОБА_2 має право та може змінювати партнерів та своє місце проживання, але донька ОСОБА_3 не повинна бути заручницею її поведінки, алкогольних вечірок та рішень "її друзів". Нестабільний психологічний стан ОСОБА_2 не дозволяє їй зрозуміти, що викрадачі не звертаються до поліції, посольства, органів державної влади та українських судів різних інстанцій.
Крім того, вважає, що станом на 16.07.2024 р. ОСОБА_3 стала заручницею, вона викрадена відповідачкою та організованою групою інших осіб, її незаконно переміщують по території чужої країни Великобританії та насильно утримують в чужій країні проти її волі з метою неповернення до України.
Зазначає, що на даний час справа громадянки України ОСОБА_3 про її "щасливе проживання" у Великобританії перебуває на контролі: Офісу Генерального прокурора України; Національної соціальної сервісної служби України; Державної служби України у справах дітей; Посольства України у Великобританії.
Вважає, що основна мета ОСОБА_2 після викрадення - це позбавити ОСОБА_3 батька, замінити його чужою людиною. На даний момент в ОСОБА_3 відібрали не тільки батька, а й рідне місто Київ, рідну країну Україну (т. 2, а.с. 100-132).
07.08.2024 року на електронну пошту суду від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив. Вважає, що абсолютно всі звинувачення висунуті Позивачем є необґрунтованими. Згідно законодавства Великобританії, усі документи сімейних судів (рішення включно), які видані після 08 квітня 2015 року мають електронну печатку, як стандарт. За заявою сторони справи, суд може надати паперовий примірник Остаточного рішення із мокрою печаткою. Суддя має право доручати адвокатам сторін розсилати сторонам справи рішення суду, проекти рішеннь суду і т.д. Адвокатом дитини пані Класс 29 липня 2024 року було зроблено одночасну емейл розсилку до Апеляційного суду та сторонам справи ( ОСОБА_1 також) офіційного українського перекладу Остаточного рішення від 10 травня 2024 р по справі CJ23P00003. Документ буде надіслано судом у паперовому вигляді із мокрою печаткою суду, але орієнтовні строки отримання невідомі.
Вказує, що 06 серпня 2024 року було винесено рішення, в якому ОСОБА_1 було відмовлено у дозволі на подання Апеляційної скарги на Остаточне рішення Сімейного суду Вулвергемптона від 10 травня 2024 по справі про визначення місця проживання дитини через абсолютну безпідставність Апеляційної скарги.
Щодо зміни місця проживання дитини вказує, що на той час діяли нотаріально завірені дозволи надані позивачем, згідно яких вона мала право самостійно, без погодження з батьком дитини, здійснювати такі рішення.
Пояснює, що заяви про знущання над дитиною і приниження є повною нісенітницею, яка немає жодного підґрунтя. Позивач давно має проблеми з контролем гніву та неодноразово переходив на дикий крик під час судових засідань, тож легко уявити, що відбувалося вдома за зачиненими дверима, коли не було жодних свідків і який це мало вплив на дитину. Тож цілком логічно, що ОСОБА_3 не хоче жити з батьком і так званий «взірцевий шлюб» розпався.
Крім того, вказує, що надані позивачем уривки відео були вирізані із відеоповідомлень ОСОБА_3 , які вона надсилала йому до того як ОСОБА_1 почав неадекватно поводитися. Лише після того як вона подала на розлучення ОСОБА_1 почав часто дзвонити та на фоні ревнощів почав переслідування та харасмент, емоційний шантаж дитини. Пояснює, що уривок фрази «Я хочу до папи ОСОБА_1. Україна. Папа» записаний під час щотижневого відеозв'язку який був регламентований Сімейним судом Вулвергемптона . Під час дзвінка ОСОБА_1 написав фразу українською мовою, тримав листок, маніпулював почуттями дитини і наполегливо просив ОСОБА_3 перемалювати, оскільки вона на той час не вміла писати. Зауважє, що ініціатива була виключно його, донька його ні про що подібне не просила. Потім він весь відведений час на спілкування з дитиною витратив на те, щоб змусити її повторити фразу та тримати той листок у кадрі, щоб він міг сфотографувати. Таким чином, ОСОБА_1 порушив прямі вказівки суду, щодо порядку проведення дзвінків, а саме порушив заборону впливати на рішення дитини з ким їй проживати та продемонстрував, що він не цікавиться дитиною, та маніпулює нею.
Пояснює, що сприятиме відновленню відносин з дочкою, якщо ОСОБА_1 припинить зводити хибні звинувачення та наклепи проти мене та моїх близьких, подавати необґрунтовані заяви до судів та правоохоронних органів, не буде переслідувати її чи намагатися забрати ОСОБА_3 з під її опіки (т. 2, а.с. 158-204, 216-248).
07.08.2024 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_6 , (що діє на підставі довіреності від 31.05.2024 посвідченої Колесником В.М. , третім секретарем з консульських питань Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії), долучено до матеріалів справи диск із відеозаписом відеодзвінка від 01.01.2024 (т. 2, а.с. 157).
Ухвалою судді Гребінківського районного суду Полтавської області від 13.08.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті (т 2, а.с. 209-210).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові та відповідь на відзив на позовну заяву. Вказав, що судом розглядається глобальне питання, оскільки дитину вивезено до іншої держави і мати планує залишитися там проживати, оскільки має там уже інших чоловіків. Вказує, що усі діти в Україні проживають щасливо на рідній землі і він не вбачає перешкод у тому, щоб його донька також повернулася до Україні попри війну. Він хоче, щоб його донька жила не на чужині. Вважає, що в Англії у неї відбирають ідентичність, батька, рідну країну, її там ображають. З доньки хочуть зробити рабиню. Натомість в Україні вона зарахована до школи, має житло, всі належні умови проживання для розвитку і навчання дитини, батько здатен виховувати дитину в рідному оточенні. Вказав, що дитині треба розвиток, її не треба «тягати» по іноземних країнах, де вона знаходиться у вакуумі. Зазначив, що єдиний, хто її може врятувати це її рідний батько, який зможе виховати з неї справжню жінку, людину. Вважає, що дитину позбавили її прав, вона знаходиться під тотальним тиском групи осіб «бородатих чоловіків», які наймають адвокатів за великі гонорари з метою заробляння грошей. Зворотнього зв'язку у батька з дитиною немає, проте дитина любить батька. Вважає, що доньку використовують для заробляння коштів і тому її не випускають. Вказав, що дитину треба повертати до рідної держави. Він не ховатиме дитину від матері, не заборонятиме спілкуватися, але скаже дружині, щоб «вона стала людиною, повернулася до життя, не калічила дитину».
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, просила відмовити у повному обсязі. Надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Вказала, що її проживання з донькою за теперішнім місцем проживання не є викраденням, оскільки позивач сам надавав письмові нотаріально посвідчені дозволи на виїзд дитини, тому ст. 7 Гаазької конвенції не застосовується. До певного часу він знав про місцезнаходження її і доньки. Проте, після певних дій позивача, за рекомендацією Багатоагенційної служби із захисту жертв домашнього насилля у Великобританії (MARAC) вони змінили своє місце проживання, яке з метою безпеки, не може повідомити. Пояснила, що донька адаптувалася до життя у Сполученому Королівстві, дитина ходить в школу, на танці, басейн, курси скаутів, вільно розмовляє англійською мовою та одна з найкращих учнів у класі по успішності. Вказала, що згідно Остаточного рішення від 10 травня 2024 року до повноліття дитини спілкування батька і дитини обмежено відеоповідомленнями не частіше ніж один раз на місяць. Зазначила, що ОСОБА_3 не була в Україні з початку війни і боїться повертатися через травматичні спогади та реальну небезпеку для свого життя та здоров'я. Зазначила щодо школи у м. Києві: дитина не відвідує цю школю, оскільки батько подав сам документи про зарахування. З відповіді навчального закладу вбачається, що дитина ніби передає домашні завдання через батька і так навчається, проте це все не відповідає дійсності, ніяких завдань дитина нікому не передавала. Крім того, вказала, що позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні і немає ніяких прав на проживання у квартирі де він мешкає, вона під арештом. Тому місця проживання для дитини у Києві не існує. Зазначила, що переїзд з попереднього місця проживання був вимушений через переслідування позивача. Вказує, що вся ситуація, яка склалася, всі позови до суду спричинені ревнощами позивача. Пояснила, що на даний час, на основі рішення суду позивач має контакт з дитиною, що підтверджено відеодоказами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_26 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.12.2011 року. У шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а. с. 108, 109).
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 16.12.2022 року (справа № 528/616/22) шлюб між сторонами розірвано (а.с. 121-125).
Відповідно до довідки від 19.02.2020 року, виданої директором ТОВ «Адоніс-Сервіс», та довідки від 30.03.2023 року, виданої головою правління ОСББ «Княжий Затон 9», малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її батьки проживали за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 137).
На підтвердження стосунків у родині позивачем надано до суду: заяву ОСОБА_27 , мешканця Польщі, заяву ОСОБА_28 (а.с. 88-93, 136).
28 лютого 2022 року ОСОБА_3 перетнула Українсько-Польський кордон в пункті пропуску Устилуг в супроводі обох батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 43, 54, 55).
21.03.2024 року ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини ОСОБА_3 з Польщі до Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії з березня 2022 року на період три роки під наглядом ОСОБА_2 , одночасно дозволив отримати всі проїзні документи, приймати всі рішення щодо життя та здоров'я його дитини під час поїздки, включаючи питання щодо можливого лікування та вибору засобу та способу транспортування, маршруту і місця перебування (т. 2, а.с. 40).
24.03.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було надано згоду для дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на оформлення візи та поїздки до Великобританії з України (через Польщу). Дата перетину україно-польського кордону 28.02.2022 року (т. 1, а.с. 112).
09.02.2024 року подав до нотаріуса (Notary public England and Wales) заяву, якою заперечив дію згоди на виїзд дитини з Польщі, написаної ним 21.03.2024 року, в частині терміну перебування за кордоном, а саме на території Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії його малолітньої доньки ОСОБА_3 . Вказав граничний термін перебування до 23.02.2023 року (т. 1, а.с. 113).
Заявою до голови Національної соціальної сервісної служби України від 10.03.2023 року, відповідями Міністерства закордонних справ України від 29.06.2023 року, Офісу генерального прокурора від 11.05.2023 року підтверджено звернення ОСОБА_1 до державних органів України щодо порушення прав дитини і людини стосовно його доньки ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 114-120).
Відповідач визнає та не заперечує, що на даний час вона разом із дочкою ОСОБА_3 перебувають в Англії, у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України на час воєнного стану, введеного в Україні.
З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2024 року Сімейним судом Вулвергемптона винесено Остаточне рішення по справі про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 (судова справа CJ23P00003), відповідно до якого суд постановив, що дитина має проживати з матір'ю. Мати забезпечить виділення часу лише для непрямого спілкування дитини та батька(якщо батьки не погодили інше) шляхом обміну відеоповідомленнями не більше ніж раз на місяць, починаючи від сьогодні. Мати мусить передати те, що батько надсилає дитині (якщо вона вважає це допустимим) та вона має сприяти відправленню відео повідомлення дитини у відповідь на повідомлення від батька. Батькові заборонено самому або доручивши іншій людині забирати дитину з-під опіки матері або іншої особи або зі школи, де вчиться дитина. Це рішення діє до повноліття дитини (т. 2, а.с. 17-29).
З ухвали від 18.06.2024 року про розгляд повідомлення апелянта щодо заяви про надання дозволу на апеляційне оскарження наказу від 10.05.2024 року вбачається що ОСОБА_1 призупинення виконання рішення не надано (т. 2, а.с. 44-46).
Крім того, судом також досліджено додані до матеріалів справи фото та відео докази. З відеозапису відеодзвінка від 01.01.2024 року вбачається, що малюнки і підписи до малюнків, які долучені позивачем на підтвердження обставин, викладених у позові, дитина ОСОБА_3 виконувала на прохання батька та за його порад. Крім того, вказаними матеріалами підтверджено, що позивач підтримує спілкування з дитиною через відеозв'язок.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (стаття 7 СК України).
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України , якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазької конвенції 1980 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:
по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);
по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);
по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.
За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.
Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Зазначений правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 17.08.2022 року у справі № № 613/1185/19 .
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).
На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов'язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.
В ході розгляду справи позивач не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дитини ОСОБА_3 . Позивачем не зазначено жодних правових підстав, які б свідчили про викрадення дитини у нього або неналежного піклування про дитину матір'ю. Оскільки він особисто надав нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини ОСОБА_3 з Польщі до Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії під наглядом ОСОБА_2 та одночасно дозволив отримати всі проїзні документи, приймати всі рішення щодо життя та здоров'я його дитини під час поїздки, включаючи питання щодо можливого лікування та вибору засобу та способу транспортування, маршруту і місця перебування. Та згоду для дитини на оформлення візи та поїздки до Великобританії з України (через Польщу).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Загальновідомими є обставини про те, що Україна перебуває у стані війни, повітряні ракетні удари здійснюються протягом всього часу війни на всій території України.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 09 лютого 2023 у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21, від 04 липня 2023 року у справі № 127/12587/22, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки дитини і права на життя , що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, тому, з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя.
Враховуючи наявність бойових дій на території України, ракетних обстрілів території України з боку РФ, а також рішення іноземного суду про визначення місця проживання дитини, суд вважає, що відсутні підстави для відібрання дитини ОСОБА_3 та її повернення за попереднім місцем проживання, оскільки існують виняткові обставини, передбачені підпунктом b пункту 1 статті 13 Гаазької конвенції 1980 року, якою встановлено, що суд не зобов'язаний виносити рішення про повернення дитини, якщо існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Суд вважає, що повернення малолітньої ОСОБА_3 за попереднім місцем проживання: АДРЕСА_2 , буде пов'язане із заподіянням фізичної або психічної шкоди для дитини.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ, норм національного та міжнародного права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретно взятої справи, а вже тільки потім - права батьків.
Таким чином, оскільки дитина виїхала з України в супроводі обох батьків та переїхала до Великобританії за письмовою нотаріальною згодою обох батьків та особистою нотаріальною згодою батька, враховуючи, що батько особисто звернувся до суду Великобританії з проханням визначити місце проживання дитини і суд виніс остаточне рішення про проживання дитини з матір'ю на території Великобританії та через наявність бойових дій на території України, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання - задоволенню не підлягають у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83 ,89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354-356 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Гребінківський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Складання повного тексту судового рішення відкласти не більше як на десять днів з дня закінчення розгляду справи, і визначити кінцеву дату складення повного судового рішення 06.10.2024 року.
На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 07.06.2023 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 04.10.2024 року.
Суддя М. О. Вітківський