07 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 443/1900/23
провадження № 51-4563ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду
від 12 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № 12023141130000632 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Дашава Стрийського району Львівської області, жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 118 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 19 березня
2024 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та долі речових доказів
у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що вінІНФОРМАЦІЯ_2 року приблизно о 23:00, перебуваючи у приміщенні будинку
АДРЕСА_2 , який належить родині ОСОБА_5,
у стані необхідної оборони, викликаної суспільно небезпечними діяннями ОСОБА_5 , а саме завданням ударів кулаками в обличчя та по тулубу ОСОБА_4 , внаслідок яких останній отримав легкі тілесні ушкодження, діючи умисно, з мотивів захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів та припинення суспільно небезпечного посягання ОСОБА_5 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, не оцінивши небезпечності посягання та обстановки захисту, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки захист явно не відповідав характеру нападу, схопив кухонний ніж, який лежав на столі, та завдав ним один удар ОСОБА_5 в грудну клітку зліва
в серце, спричинивши тілесне ушкодження, від якого останній помер на місці.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування оскарженої ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, факт завдання удару ножем відбувся вже після припинення конфлікту та відповідно після закінчення посягання ОСОБА_5 , що свідчить про скоєння ОСОБА_4 саме умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Наголошує, що засуджений завдав удар ножем потерпілому поза межами часу існування стану необхідної оборони. Зазначає, що оскільки донька, яку засуджений перед цим захищав, пішла до сусідки, то ОСОБА_4 міг вийти з будинку Гунцівих для уникнення негативних наслідків, однак не зробив цього, а залишився
на кухні разом із ОСОБА_5 , який не був озброєний та перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, і завдав йому небезпечний для життя удар. Звертає увагу
на висновок експерта від 02 серпня 2023 року № 108/2023-мк та показання експерта ОСОБА_6 про те, що форма, глибина і напрямок раневого каналу потерпілого ОСОБА_5 свідчить про прицільний удар, який не характерний для хаотичної відмашки. Крім того, вказує на те, що після удару ножем ОСОБА_4 не намагався врятувати ОСОБА_5 , не надав йому першу медичну допомогу, не викликав медиків, а замість цього пішов змивати кров потерпілого зі свого тіла. Як зазначає прокурор, все вищенаведене свідчить про умисел ОСОБА_4 на вбивство потерпілого
ОСОБА_5 . Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушенням вимог ст. 419 КПК не розглянув усіх доводів апеляційних скарг прокурора і представника потерпілої та не надав на них обґрунтованих відповідей в оскарженій ухвалі.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії оскарженого вироку, суд, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Зокрема, суд ретельно дослідив докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_4
в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони, обґрунтовано послався на: показання обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_6 , дані, що містяться у: рапорті чергового ЧЧ ВП №1 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 22 липня 2023 року про отримання 21 липня 2023 року заяви про вчинення кримінального правопорушення, заяві ОСОБА_7 від 22 липня 2023 року, протоколі огляду місця події та протоколі огляду трупа ОСОБА_5 з фототаблицею до нього від 22 липня 2023 року, висновках експерта № 105/2023 від 26 липня 2023 року, № 32/2023 від 21 серпня
2023 року, №108/2023-мк від 02 серпня 2023 року,протоколах про відібрання зразків для експертизи від 22 липня 2023 року,протоколі затримання від 22 липня 2023 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 12 вересня 2023 року із відеозаписом до нього, висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння та копії довідки огляду ОСОБА_4 від 22 липня 2023 року, висновку експерта № 101/2023 від 23 серпня 2023 року, висновку судово-психіатричного експерта № 910 від 25 серпня 2023 року, висновку експерта
за результатами молекулярно-генетичної експертизи № 92/2023-мг від 29 вересня 2023 року, висновку експерта № 249/2023ц від 21 серпня 2023 року за результатами цитологічної експертизи, висновку експерта № 803/2023-ім від 23 серпня 2023 року
за результатами імунологічної експертизи, висновку експерта № 807/2023-ім
від 18 серпня 2023 року за результатами імунологічної експертизи, висновку експерта № 802/2023-ім від 23 серпня 2023 року за результатами імунологічної експертизи, висновку експерта № 798/2023-ім від 25 серпня 2023 року за результатами імунологічної експертизи, висновку експерта № 801/2023-ім від 18 серпня 2023 року
за результатами імунологічної експертизи, висновку експерта № 800/2023-ім
від 18 серпня 2023 року за результатами імунологічної експертизи, а також дані інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 118 КК.
Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних
у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Доводи прокурора про наявність у ОСОБА_4 прямого умислу та мотиву на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, були предметом розгляду та перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано вказали на їх безпідставність.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте,
на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена
ст. 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого
ст. 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно зі ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому
не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси
від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони,
а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене
й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист,
а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками
не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Як зазначив суд, згідно обвинувального акта дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (вбивство).
За наслідками судового розгляду суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_4
за ст. 118 КК, а саме як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Як убачається з оскарженого вироку, місцевим судом під час судового розгляду встановлено, що потерпілим ОСОБА_5 вчинялись протиправні дії як щодо
ОСОБА_7 , так і щодо ОСОБА_4 , що виразились у вчиненні насильницьких дій
щодо ОСОБА_7 , яка є дочкою обвинуваченого, та у завданні ударів ОСОБА_4 , внаслідок яких йому спричинено легкі тілесні ушкодження, тобто мало місце суспільно небезпечне посягання на охоронювані законом права останнього. І хоча, як вказав суд, завдані ОСОБА_4 тілесні ушкодження не призвели до тяжких наслідків для його здоров'я, проте спричиняли йому інтенсивний біль і страх за своє життя і здоров'я,
що давало достатні підстави сприймати загрозу як реальну, тобто суспільно-небезпечне посягання досягло такого рівня, який відповідно до ст. 36 КК давав обвинуваченому право оборонятися від нього. До того ж, як зауважив суд, така агресивна поведінка ОСОБА_5 і застосування сили до ОСОБА_7 мала місце неодноразово, що не могло не викликати почуття тривоги у ОСОБА_4 за свою дочку.
Також суд вказав на те, що ОСОБА_4 протягом конфлікту не завдавав ударів
у відповідь, намагаючись заспокоїти ОСОБА_5 , що підтверджується показаннями потерпілих, а також висновком експертизи № 32/2023 від 21 серпня 2023 року, згідно якого у ОСОБА_5 , окрім синців на фалангових суглобах лівої кисті та колото-різаної рани, інших тілесних ушкоджень, які б могли свідчити про завдання обвинуваченим ударів, зокрема руками, не виявлено; при цьому синці на фалангових суглобах лівої кисті ОСОБА_5 підтверджують встановлені обставини щодо завдання ударів саме обвинуваченому.
Більш того, обвинувачений під час конфлікту, розуміючи те, що ніхто з присутніх
не може заспокоїти ОСОБА_5 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, особисто попросив ОСОБА_7 викликати працівників поліції і сказав їй, щоб та збирала речі і їхала разом із ним до нього додому. Як вказав суд, наведене свідчить про те,
що ОСОБА_4 мав намір покинути житло свого зятя, разом із дочкою, оскільки, як батько, хвилювався за неї, зважаючи на агресивну поведінку ОСОБА_5 .
Також суд у вироку зазначив, що перед виникненням конфлікту між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 обвинувачений та потерпілі разом вечеряли, вживали алкоголь
у приміщенні кухні, тобто там, де і відбувались події та де зберігається усе кухонне приладдя, в тому числі і кухонні ножі; ніж, яким було завдано удар потерпілому, лежав на столі, за яким вони вечеряли; жодних конфліктів за вечерею між обвинуваченим та потерпілим не було.
Як убачається з вироку, ОСОБА_4 , після того, як завдав удар ножем ОСОБА_5 , допоміг ОСОБА_5 перевернути її сина, який ще подавав ознаки життя, на бік, щоб останньому було легше дихати. ОСОБА_4 усвідомлював той факт, що ОСОБА_5
ще живий та не вчиняв жодних інших дій на позбавлення життя останнього. Також
ОСОБА_4 дочекався приїзду дільничого та фельдшера, а в подальшому, коли стало відомо про смерть ОСОБА_5 , - і швидкої допомоги та працівників поліції,
не намагався покинути місце події, сховати або знищити докази.
Не залишив суд без уваги і показання потерпілої ОСОБА_5 щодо того, що конфлікт між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 закінчився, і вона пішла прилягти, задрімала,
а прокинувшись за 30-40 хв побачила, як її син та обвинувачений стоять у кухні, ніби обійнявшись, і падають на підлогу.
Такі показання потерпілої, як вказав суд, спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 , згідно яких встановлено, що з часу, коли
ОСОБА_7 вийшла з будинку і побігла до сусідки - ОСОБА_9 , та до її повернення разом із сусідкою пройшло приблизно 10 хв. Крім того, показання потерпілої
ОСОБА_5 щодо припинення конфлікту спростовуються і показаннями обвинуваченого, який в судовому засіданні показав, що конфлікт не припинявся,
а лише стихав на короткий період часу (кілька секунд). Варто зважити, як зазначив суд, й на проміжок часу, який минув з того часу, як ОСОБА_7 вийшла з будинку і повернулась з сусідкою, а саме - на момент їх повернення конфлікт уже припинився, тобто події, про які повідомила потерпіла ОСОБА_5 (те, як побачила обвинуваченого та її сина, які стоять, ніби обійнявшись, як підбігла до них, як взяла ніж,
як обвинувачений встав), мали місце в межах приблизно 10 хв. При цьому, як показала потерпіла ОСОБА_5 , вона не бачила щоб ОСОБА_4 та її син пішли спати по кімнатах, вона пішла спати і прокинулась уже, коли її син та обвинувачений стояли у кухні, ніби обійнявшись, тобто вона не була безпосереднім очевидцем подій, які відбувались
у кухні, і передували тому, що вона побачила прокинувшись; вона не бачила
як ОСОБА_4 завдав удар ОСОБА_5 .
Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об'єктивних і суб'єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того,
хто обороняється. При цьому важливо з'ясувати, чи могла особа, яка обороняється,
з огляду на об'єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати,
що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об'єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.
Отже, суд, проаналізувавши встановлені обставини події, зваживши на протиправну та агресивну поведінку ОСОБА_5 , який був значно молодшим, більшої статури та сильнішим за обвинуваченого, обставини, які передували події, розвиток подій безпосередньо під час конфлікту, завдання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень
ОСОБА_4 , характер небезпеки, що загрожував ОСОБА_4 , який перебував у емоційно- напруженому стані, поведінку останнього під час конфлікту та після події, дійшов переконання, що ОСОБА_4 , завдаючи удар ножем ОСОБА_5 , діяв з метою спричинення шкоди життю та здоров'ю потерпілого з мотивів захисту свого життя та здоров'я від суспільно небезпечного посягання з боку останнього та припинення його протиправної поведінки, так як в обстановці, яка склалася, у нього виникла реальна необхідність захищатися, тобто обвинувачений діяв у стані необхідної оборони.
Разом із тим, як вказав суд у вироку, беручи до уваги те, що ОСОБА_5 не тримав
у руках будь-якої зброї або предметів, якими міг би завдати удари обвинуваченому, зважаючи на знаряддя та застосований засіб захисту, характер та локалізацію завданого тілесного ушкодження (удар ножем в життєво важливий орган), заподіяння потерпілому шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не в повній мірі відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, тобто обвинувачений перевищив межі, необхідні для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК.
Крім того, як зазначив суд, жодних достатніх доказів наявності у ОСОБА_4 прямого умислу та мотиву на вчинення саме злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, стороною обвинувачення не надано, а доводи прокурора не відповідають фактичним обставинам справи.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за апеляційною скаргою, у тому числі сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам поданої прокурором касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому суд зазначив, що висновки суду першої інстанції, викладені
в оскаржуваному рішенні, відповідають фактичним обставинам справи, які судом встановлені повно. У вироку суду наведені належні та достатні мотиви для ухвалення саме такого судового рішення.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновках щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_4 саме за ст. 118 КК погоджується і колегія суддів касаційного суду. Тобто закон України про кримінальну відповідальність судами застосовано вірно.
З огляду на наведене, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3