суддів Верховного Суду у Касаційному цивільному суді
Пророка В. В. та Ситнік О. М.
справа № 161/15630/22 (провадження № 61-11716 св 23)
25 вересня 2024 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В., Петрова Є. В.,Ситнік О. М., розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представницею адвокатом Гарбар Юлією Ростиславівною, на постанову Волинського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, і постановою від 25 вересня 2024 року залишив без задоволення касаційну скаргу, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можемо погодитисяз огляду на таке.
1. Наводячи свої зауваження щодо дослідження апеляційним судом довідки про роботу відповідача ОСОБА_1 також вказувала, що апеляційний суд проігнорував правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17, з приводу нотаріального засвідчення обов'язкового перекладу українською мовою письмових доказів, викладених іноземною мовою. Отже, сам цей доказ не є допустимим для встановлення тих обставин, які встановив апеляційний суд на його підставі. А заперечувати проти роботи відповідача за кордоном позивачка не могла, оскільки вона достеменно не знає де перебуває відповідач та чим займається.
2. Попри те, що адвокат Стасюк Н. Є. у касаційній скарзі прямо зазначає перелік постанов Верховного Суду, на які посилається як на джерело правового висновку у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, до яких постанова від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17 нею не включена, вона чітко вказує на недотримання апеляційним судом відповідного правового висновку Верховного Суду щодо належного оформлення перекладів доказів, складених іноземною мовою, та вказує на підстави визнання відповідної довідки недопустимим доказом, у зв'язку з чим застосування цієї очевидної неузгодженості змісту касаційно скарги Верховним Судом з метою залишення без уваги цих аргументів було б надмірним судовим формалізмом, що не відповідає практиці ЄСПЛ (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії» («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, п. 45) та Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц).
3. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (у актуальній редакції далі - ЦПК України).
4. Цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частини перша та третя статті 9 ЦПК України).
5. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
6. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
7. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
8. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
9. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставинисправи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша та друга статті 78 ЦПК України).
10. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
11. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
12. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
13. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
14. Суд першої інстанції справедливо зазначив, що спір про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя не є предметом спору у справі, що розглядається, та вказав спосіб реалізації можливих наслідків розгляду такого спору судом для цієї справи.
15. Відсутні підстави не погоджуватись з власним правовим висновком Верховного Суду, який ґрунтується, у тому числі на практиці ЄСПЛ, що при вирішенні питання втручання у право на житло навіть у широкому розумінні передбачається дотримання принципу пропорційності з урахуванням інтересів усіх осіб, які зачіпає вирішення цього питання. апеляційний суд, визначивши ключові критерії оцінки пропорційності такого втручання, дійшов передчасних висновків щодо невідповідності ним оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, що викликано недоліками у дослідженні апеляційним судом доказів та встановленні на їх підставі дійсних обставин справи.
16. Відповідно до матеріалів справи факт наявності майна відповідача у спірному житловому будинку не встановлений та не доведений.
17. Наразі саме Порядок № 189 визначає процедуру проведення встановлення відповідності, зокрема житлових будинків, санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання. Суд першої інстанції справедливо зауважив, що відповідна відповідь сільської ради на адвокатський запит не може бути належним та достатнім доказом непридатності до проживання будинку, власником якого є відповідач. Встановлення непридатності спірного житлового будинку для проживання у контексті розгляду цього судового спору не обов'язково має передбачати надання йому відповідного статусу за правилами Порядку № 189, але цей статус має бути доведений належним способом. Водночас у цій справі не встановлене позбавлення відповідача права спростувати цей висновок суду першої інстанції, у тому числі відмова суду від проведення необхідної експертизи, оскільки відповідач, представництво якого у суді першої та апеляційної інстанцій здійснював адвокат, не заявляв відповідних клопотань.
18. Апеляційний суд не пояснив, чому визнання житлового будинку таким, що не придатний для проживання, за процедурою, встановленою Порядком № 189, не може бути доказом відповідного факту, а лише зробив узагальнене посилання на те, що цей нормативний документ підлягає застосуванню у інших невизначених апеляційним судом випадках, не вказав якими нормативними документами передбачене встановлення непридатності житлового будинку на підставі відповіді сільської ради на адвокатський запит, у якій не міститься жодних пояснень з приводу того, чому ця сільська рада вважає його непридатним для проживання.
19. Тобто висновки апеляційного суду з приводу непридатності житлового будинку відповідача для проживання є передчасними. Водночас висновок суду першої інстанції про те, що непридатність житлового будинку відповідача для проживання може бути встановлена виключно у спосіб, передбачений Порядком № 189, також не може вважатись обґрунтованим, оскільки цей факт для цілей судової справи може підтверджуватись іншими належними засобами, зокрема відповідною спеціалізованою експертизою.
20. Безпідставними є висновки апеляційного суду про те, що позивачка не довела відсутність відповідача у спірному житловому будинку понад рік, оскільки власні висновки апеляційного суду фактично зведені до того, що з 2020 року відповідач точно не перебуває у спірному житловому будинку, а знаходиться за кордоном.
21. Ані відповідач, ані адвокат не надали апеляційному суду пояснення чому не могли надати суду першої інстанції довідку про роботу відповідача, датовану 2020 роком, а апеляційний суд не пояснив на якій підставі прийняв її до розгляду як доказ поважності підстави перебування відповідача поза межами України, всупереч вимогам статті 367 ЦПК України.
22. Обов'язковий переклад українською мовою доказів у справі, які складені іноземною мовою, випливає з приписів статті 9 ЦПК України. Практика оцінки Верховним Судом таких перекладів у якості доказів у справі є сталою - відповідно до чинного законодавства нотаріус засвідчує вірність перекладу документів з однієї мови на іншу, або якщо нотаріус не знає відповідної мови переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус (у тому числі з урахуванням статті 79 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»). Адвокат не наділений правом замінити нотаріуса у цих питаннях. Цей правовий висновок випливає не тільки з постанови Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17, а й з постанови від 21 грудня 2023 року у справі № 910/6187/22 тощо. Адвокат відповідача не надав суду доказів своєї кваліфікації як перекладача з естонської мови. А система он-лайн перекладу «Гугл транслейт» (Google Translate) взагалі не може розглядатись як джерело офіційного перекладу з однієї мови на іншу відповідно до вищезазначеного правового висновку та вимог чинного законодавства.
23. Більше того, документи, складені нерезидентами, які подаються сторонами як докази, мають прийматися судами з огляду на їх допустимість після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 910/14949/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 910/14949/18.
24. Оскільки довідка, яку прийняв апеляційний суд до уваги, дійсно не містить відомостей про період роботи відповідача, обов'язкових реквізитів, які б підтверджували її офіційний та відповідальний характер, ким вона, насправді, видана та з якою метою, то відсутня навіть можливість оцінки вимог до її легалізації в Україні як офіційного документу.
25. Якщо позивачка достеменно (тобто з можливістю довести відповідне) не знає де перебуває відповідач та чим займається, то вона дійсно не може обґрунтовано заперечувати чи підтверджувати факт знаходження його на заробітках за кордоном як поважну причину відсутності у спірному житловому будинку. Це має доводити відповідач.
26. Відповідно до матеріалів справи саме 06 грудня 2022 року, у день, яким датована ухвала суду першої інстанції у справі № 161/17012/22 про залишення позову відповідача до позивачки щодо визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя без руху, від імені відповідача був оформлений відзив на позовну заяву позивачки у справі, що розглядається, із посиланням на справу № 161/17012/22 як доказ власної зацікавленості відповідача у спірному житловому будинку.
27. Апеляційний суд жодної уваги не звернув на той факт, що відповідний позов у справі № 161/17012/22 був ініційований відповідачем вже після звернення позивачки до суду з приводу визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим будинком. Отже, зазначений позов відповідача у справі № 161/17012/22 сам по собі не може бути єдиним доказом (а саме так його сприйняв апеляційний суд відповідно до мотивувальної частини своєї оскаржуваної постанови) його зацікавленості у спірному житловому будинку, оскільки апеляційний суд не виключив його штучний характер з метою доведення такої зацікавленості. Інші докази такої зацікавленості відповідача, зокрема ті, які б підтверджували її існування до звернення позивачки до суду з позовом у справі, що розглядається, у матеріалах справи відсутні, зокрема апеляційним судом не встановлені.
28. За таких обставин питання того, чи саме тільки існування відповідного судового спору у справі № 161/17012/22 може бути достатнім доказом наявності у відповідача дійсного інтересу до спірного житлового будинку, зокрема до звернення позивачки з позовом у справі, що розглядається, вимагає додаткового ретельного дослідження. Наявних мотивів апеляційного суду без встановлення та оцінки усіх обставин, пов'язаних з цим питанням, не достатньо для висновку про належну аргументованість оскаржуваного судового рішення у цій частині.
29. При цьому відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень України у справі № 161/17012/22 вже після набуття чинності оскаржуваною постаново апеляційного суду у справі, що розглядається, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2023 року у справі № 161/17012/22 відповідний позов відповідача залишений без розгляду на підставі заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з примиренням у позасудовому порядку.
30. Отже, висновки апеляційного суду щодо непропорційного втручання у право відповідача на спірний житловий будинок є передчасними, їх мотиви не є належним чином обґрунтованими, а докази у справі та її обставини вимагають більш ретельного дослідження та повного встановлення, у зв'язку з чим саме оскаржуване судове рішення не може вважатись належними чином обґрунтованим, а тому потенційно може порушувати зазначений принцип пропорційності саме з точки зору захисту інтересів позивачки, права якої також мають враховуватись належним чином у межах застосування цього принципу, оскільки вони також можуть обмежуватись, зокрема судовим рішенням.
31. Враховуючи зазначене, оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України.
32. Водночас відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно здійснити усунення зазначених недоліків оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене вважаємо, що необхідно було скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з метою належного дослідження усіх доказів у справі та належного встановлення доведених та дійсних обставин справи задля вирішення цього судового спору у відповідності до вимог Закону.
Судді В. В. Пророк
О. М. Ситнік
Повний текст окремої думки складений 04 жовтня 2024 року.