04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/31227/22-ц
провадження № 61-12643ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та 16 січня 2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Амбрелла» у справі № 2-846/10.
11 січня 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд ухвали від 12 грудня 2022 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 січня 2024 року заяву про перегляд судового рішення повернуто заявнику.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
05 вересня 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та 16 січня 2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року.
Щодо оскарження ухвал Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та 16 січня 2024 року
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та 16 січня 2024 року в апеляційному порядку по сутіне переглядалися. Тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою в частині оскарження вказаних ухвал слід відмовити.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року
У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивовано тим, що ОСОБА_1 оскаржену ухвалу апеляційного суду фактично отримана 06 серпня 2024 року.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд на підставі статті 390 ЦПК України поновлює його.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційна скарга залишена без руху у зв'язку з неналежним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, ненаданням копій апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи та неповною сплатою судового збору. Скаржнику був наданий строк для усунення виявлених в ній недоліків та роз'яснено, зокрема, що необхідно надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших причин пропуску вказаного строку. Наслідки невиконання вимог суду були роз'яснені;
на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, скаржник надала до суду копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Квитанції про доплату судового збору не додано до апеляційної скарги. Надано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В своєму клопотанні скаржник зазначила, що копія оскаржуваної ухвали судом першої інстанції надіслана їй не була, тому вона не мала змоги звернутися до суду із апеляційною скаргою у встановлений законом строк;
апеляційний суд визнав зазначені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, оскільки оскаржувану ухвалу судом першої інстанції постановлено 16 січня 2024 року, апеляційну скаргу подано 09 квітня 2024 року, з пропуском п'ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження. В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржник зазначила, що копія оскаржуваної ухвали судом першої інстанції надіслана їй не була, а в апеляційній скарзі зазначала, що її копію вона отримала 26 лютого 2024 року. При цьому, скаржник не обґрунтувала неможливості подання апеляційної скарги на вказану ухвалу у період з 26 лютого 2024 року по 09 квітня 2024 року;
доводи, наведені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, не доводять наявність об'єктивних перешкод у дотриманні процесуального строку на подання апеляційної скарги, скаржник не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тому суд відповідно до частини першої статті 358 ЦПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року мотивована тим, що:
09 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, пояснила пропуск строку тим, що здійснює догляд за хворою матір'ю-інвалідом першої групи, що потребує значного часу та зусиль;
апеляційний суд не врахував, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією РФ, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду;
обмеження користування електроенергією також вплинули на своєчасність подання нею апеляційної скарги.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
У статті 44 ЦПК України закріплено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (стаття 354 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження
№ 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61- 14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справа №640/11452/19 вказав, що «поважними причинами пропущення строку на подання апеляційної скарги можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами».
Апеляційний суд встановив, що оскаржену ухвалу судом першої інстанції постановлено 16 січня 2024 року, апеляційну скаргу подано 09 квітня 2024 року, з пропуском п'ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження. В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржник зазначила, що копія оскаржуваної ухвали судом першої інстанції надіслана їй не була, а в апеляційній скарзі зазначала, що її копію вона отримала 26 лютого 2024 року. При цьому, скаржник не обґрунтувала неможливості подання апеляційної скарги на вказану ухвалу у період з 26 лютого 2024 року по 09 квітня 2024 року, не надала доказів наявності об'єктивних перешкод у дотриманні процесуального строку на подання апеляційної скарги.
З таких обставин апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини першої статті 358 ЦПК України.
Колегія суддів не приймає доводів касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом аргументів стосовно здійснення догляду за хворою матір'ю-інвалідом першої групи, дії воєнного стану, обмеження користування електроенергією, оскільки апеляційний суд встановив, що скаржник не надала доказів на підтвердження обставин, які б могли вплинути на своєчасність подання нею апеляційної скарги. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали суду апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 389, 390, 392, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та 16 січня 2024 року, ухвали Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 рокуу справі № 757/31227/22-ц.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко