25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 757/26643/21-ц
провадження № 61-7432св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року в складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня2024 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк), третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову вказав, що 28 травня 2013 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000735502535 вклад «СТАНДАРТ на 12 міс», за умовами якого він вніс до банку грошові кошти в розмірі 25 000 доларів США з нарахуванням 9,75 % річних.
Зазначив, що неодноразово звертався до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договір та повернути суму банківського вкладу з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв'язку з припиненням діяльності на тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях.
Оскільки відповідач не виконав зобов'язання з повернення йому банківського вкладу добровільно, він вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь суми банківського вкладу, 9,75 % процентів за користування вкладом за період з 28 травня 2013 року до 17 травня 2021 року, 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 15 травня 2015 року до 17 травня 2021 року та 3 % пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 травня 2020 року до 17 травня 2021 року.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь за договором № SAMDN25000735502535 вклад «СТАНДАРТ на 12 міс» від 28 травня 2013 року: вклад у розмірі 25 000 доларів США (станом на 17 травня 2021 року еквівалентно 689 250 грн), відсотки за вкладом (9,75 % річних) в розмірі 19 433,22 доларів США (станом на 17 травня 2021 року еквівалентно 535 773,87 грн), 3 % річних в сумі 4 506,16 доларів США (станом на 17 травня 2021 року еквівалентно 124 234,83 грн) та пеню в розмірі 7 320 915 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що строк, визначений у договорі банківського вкладу, не сплив, оскільки відповідно до умов цього договору він автоматично неодноразово продовжувався на той самий строк, та враховуючи, що матеріали справи не містять відповідної вимоги (заяви) позивача до банку про видачу (повернення) вкладу та процентів на вклад, то, відповідно, у відповідача не виник обов'язок видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом, а отже і відсутнє порушення прав позивача з боку відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У травні 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» адвокат Тарасова-Патрай К. А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/28659/21-ц, від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, від 13 травня 2021 року у справі № 757/38720/14-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 132/4438/18-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
В обґрунтування доводів скарги заявник вказав, що матеріали справи та надані відповідачем пояснення свідчать про встановлення судами обставин відмови банку у поверненні позивачу суми вкладів, тобто про наявність порушеного права останнього. На переконання позивача, нездійснення ним досудових заходів щодо повідомлення відповідача про відсутність наміру продовжувати дію договору та непред'явлення банку вимоги про повернення вкладу не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач обрав належним способом захисту свого порушеного права звернення до суду з відповідним позовом. При вирішенні спору суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, де зазначено, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на вирішення існуючого конфлікту у суді.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 травня 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000735502535 вклад «СТАНДАРТ на 12 міс» шляхом підписання заяви на оформлення вкладу у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою процентів на вклад у розмірі 9,75 % річних.
Згідно з умовами договору банківського вкладу № SAMDN25000735502535 вклад «СТАНДАРТ на 12 міс» від 28 травня 2013 року строк вкладу становить 366 днів, до 28 травня 2014 року включно. Якщо в разі закінчення строку вкладу вкладник не заявив банку про бажання одержати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк; строк вкладу продовжується неодноразово без явки вкладника у банк (пункт 3 договору). Вкладник та банк мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши один одного за два банківських дні до дати розірвання договору (пункт 5 договору). Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не закінчився, вкладнику повертається сума вкладу; за неповний строк вкладу проценти виплачуються за зниженою процентною ставкою (пункт 6 договору).
Умовами пункту 3 договору банківського вкладу № SAMDN25000735502535 встановлено неодноразове автоматичне продовження строку депозиту в разі відсутності заяви вкладника до банку про повернення вкладу; строк вкладу продовжується неодноразово без явки вкладника у банк.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає з таких підстав.
За змістом частини першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Згідно із частиною першою, третьою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
У відповідності до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18) висловила правову позицію, стосовно того, що те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на вирішення існуючого конфлікту у суді. Право особи на звернення до суду у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Крім того, у постанові від 20 травня 2024 року в справі № 757/39719/21-ц (провадження № 61-1900св24) суд виснував про таке: «Враховуючи те, що наведені вище висновки Верховного Суду не визначають, що воля вкладника на розірвання договору банківського вкладу й повернення коштів за ним має бути виражена лише в досудовій заяві, законодавець не встановив форми відмови від договору банківського вкладу, а позовна заява в цій справі містить умови неможливості продовження депозитних відносин з банком, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що саме позовна заява Особа_1 вважається вимогою про розірвання договорів вкладу та повернення грошових коштів.»
Установивши факт укладення між ОСОБА_1 і банком договору банківського вкладу, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач у травні 2021 року звернувся до суду за захистом порушеного права у зв'язку з блокуванням банком його рахунку, відкритого на підставі договору банківського вкладу, та неможливістю користування грошовими коштами, які розміщені на цьому рахунку, зокрема відмовою банку від переведення депозитів з АР Крим до м. Києва.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що банк заперечував з різних підстав проти позову, зокрема зазначав, що у зв'язку з переведенням боргу за вказаним договором банківського вкладу АТ КБ «ПриватБанк» не несе зобов'язань за таким договором.
Суд апеляційної інстанції, зазначивши про передчасність заявлених позовних вимог, розглянув справу, яка тривалий час перебувала на розгляді в суді, формально, не звернув увагу на те, що право позивача залишилось незахищеним, а застосування позасудової процедури розірвання договору банківського вкладу у відповідності до умов цього договору призведе лише до повторного звернення позивача до суду, невиправдано тривалого вирішення спору по суті, отже дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову з формальних підстав.
Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року в справі № 757/38720/14-ц (провадження № 61-18487св20), на яку підставно послався заявник у касаційній скарзі.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, зокрема перевірити правильність заявлених до стягнення сум, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
При новому розгляді справи суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович