ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2024Справа № 910/15848/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пл. Франка Івана, 5, м. Київ, 01001)
до Фізичної особи-підприємця Бабича Дмитра Борисовича ( АДРЕСА_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10)
про стягнення 21 163,45 грн.
Представники сторін (не викликались)
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Бабича Дмитра Борисовича про стягнення 21 163,45 грн., а саме 19 016,38 грн. основного боргу, 2010,51 грн. пені та 136,56 грн. процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 3257 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 16.06.2020 року в частині своєчасної сплати орендної плати та відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою податку за користування земельною ділянкою, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 01.11.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2023 року надійшла заява б/н від 30.10.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15848/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою суду від 08.11.2023 за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, код ЄДРПОУ 19020407).
Так, 29.11.2023 року через систему «Електронний суд» від Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення б/н від 29.11.2023 року, з доказами направлення, відповідно до яких третя особа просить позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити та зазначає про те, що представниками позивача та Департаменту при огляді орендованих приміщень неодноразово встановлювався факт нецільового їх використання, крім того у відповідача наявна заборгованість по сплаті орендних платежів. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та третьою особою суду не надано.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 08.11.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: вул. Героїв Дніпра, 38, кв. 116, м. Київ, 04214.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/15848/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 14.11.2023 року поштового відправлення №0600232867245.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.11.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа-підприємець Бабич Дмитро Борисович не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 16.06.2020 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), Фізичною особою-підприємцем Бабич Дмитром Борисовичем (орендар за договором) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (підприємство - балансоутримувач за договором) укладено Договір № 3257 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, згідно п.1.1 якого, орендодавець на підставі протоколів засідання постійної комісії Київради з питань власності від 05 листопада 2019 року №44/179 та від 25 лютого 2020 року №6/192 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Олександра Архипенка, буд. 4-А для розміщення пункту доочищення та продажу питної води (20,00 кв.м.) та перукарні (102,90 кв.м).
Розділами 2-10 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення приміщення, орендну плату та порядок розрахунків, права та обов'язки суборендаря, права та обов'язки орендаря, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно пункту 9.1 Договору цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 16 червня 2020 року до 14 червня 2023 року, крім випадку, встановленого п.9.9 Договору.
Вказаний Договір підписано представниками орендодавця, орендаря і балансоутримувачем та засвідчено печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 Рішення Київської міської ради від 23.07.2020 № 50/9129 «Про деякі питання оренди комунального майна територіальної громади міста Києва», пункту 4 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 № 6023/6064 Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) уповноважений виступати орендодавцем комунального майна територіальної громади міста Києва.
Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно пункту 2.1 Договору об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 122,90 кв. м на 1 та 2 поверхах, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.
Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 року (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна.
Відповідно до частини 10 статті 1 та частини 2 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк. Передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону
Так, Закон України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна, регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та витрат на утримання майна, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи.
За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
За частиною 1 статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до пункту 2.4 Договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі об'єкта.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору підприємство-балансоутримувач та орендодавець передали, а орендар прийняв в тимчасове платне користування орендоване приміщення загальною площею 122,90 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Олександра Архипенка, буд. 4-А, що підтверджується належним чином оформленим трьохстороннім Актом приймання-передачі від 15.07.2020 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.
Вказаний акт підписаний підприємством-балансоутримувачем, орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались, в тому числі щодо стану об'єкту оренди.
За таких обставин суд доходить висновку, що підприємством-балансоутримувачем та орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі на підставі Договору №3257 в оренду ФОП Бабич Д.Б. нерухомого майна - приміщення загальною площею 122,90 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Олександра Архипенка, буд. 4-А, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 (із змінами) та згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору (додаток №1) становить без ПДВ: 45 гривень 17 копійок за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку грудень 2019 року - 5 551,82 грн.
Крім того, орендар відшкодовує підприємству-балансоутримувачу щомісячно витрати, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди з ПДВ. Розмір відшкодування витрат, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою, змінюється з вимогою підприємства-балансоутримувача в односторонньому порядку у випадку змін розмірів цього податку згідно з чинним законодавством України, про що орендарю повідомляється письмово.
Черговість зарахування орендної плати та інших платежів відбувається відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередні місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 Договору).
Також, пунктом 3.5 Договору передбачено додаткове нарахування до орендної плати податку на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Відповідно до пункту 3.6 та пункту 3.7 Договору орендна плата сплачуться орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата здійснюється орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем на адресу відповідача були направлені Листи про підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) з додатками, а саме Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг): № 25 від 31.01.2023 року на 1 478,51 грн. (відшкодування земельного податку за січень 2023 року); № 463 від 28.02.2023 року на 1 922,05 грн. (відшкодування земельного податку за лютий, відшкодування земельного податку доплата за січень 2023 року); №889 від 31.03.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за березень 2023 року); № 1339 від 30.04.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за квітень 2023 року); №1719 від 31.05.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за травень 2023 року); № 2140 від 30.06.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за червень 2023 року); №3558 від 31.07.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за липень 2023 року); №3798 від 31.08.2023 року на 1 700,28 грн. (відшкодування земельного податку за серпень 2023 року).
Отже, відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку заборгованість ФОП Бабича Д.Б. зі сплати відшкодування земельного податку за період з 01.01.2023 по 31.08.2023 становить 13 600,46 грн. з ПДВ.
Факт надсилання вказаних листів та актів на адресу відповідача, а також їх отримання останнім підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків та списків поштових відправлень, а також рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що містять підпис відповідача.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надані позивачем Акти не були підписані та повернуті на адресу позивача.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та утримання майна, відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило. Окрім цього, докази опротестування відповідачем актів здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи також відсутні.
В свою чергу, будь-яких пояснень щодо наявності причин не підписання та неповернення вказаних Актів відповідачем суду не надано.
Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об'єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.
Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 4.2.3 Договору орендар зобов'язаний використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов цього договору.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що орендар не має права без письмової згоди орендодавця проводити переобладнання, перепланування, ремонт об'єкта, вести будівельні роботи на прибудинковій території.
Згідно з пунктом 8.3 Договору об'єкт повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим п.п. 1.1 цього договору.
Пунктом 4.3.3 Договору передбачено, що підприємство-балансоутримувач зобов'язане здійснювати контроль за виконанням орендарем умов цього договору і у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів вжити заходів щодо погашення заборгованості, в тому числі проводити відповідну претензійно-позовну роботу.
Крім того, відповідно до п. 8.5 Договору у разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим призначенням договір може бути розірвано. Орендар зобов'язаний додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об'єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною цим договором за весь період оренди, з дати останньої перевірки.
Судом за матеріалами справи встановлено, що представниками позивача при огляді орендованих приміщень було встановлено факт їхнього нецільового використання орендарем (облаштовано реабілітаційний центр для алко - та наркозалежних), про що було складено Акт огляду орендованих приміщень від 16.11.2021 року, який був направлений відповідачу разом з Письмовим приписом щодо усунення порушення умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №28АУ/06/1у/1/4871 від 18.11.2021, та зроблено відповідну фотофіксацію.
Разом з тим, за результатами огляду орендованих приміщень 23.02.2022 року представниками відповідача було повторно встановлено факт нецільового використання орендарем об'єкта оренди, про що було складено відповідний акт.
Керуючись п. 8.5 Договору КП «Київтеплоенерго» у квітні 2022 року було здійснено відповідне донарахування орендної плати за фактичне нецільове використання ФОП Бабичем Д.Б. орендованих приміщень (п. 22 таблиці 2 Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» (зі змінами) - «Розміщення приватних закладів охорони здоров'я, суб'єктів господарювання, що діють на основі приватної власності і проводять господарську діяльність з медичної практики в інших місцях») за відповідною орендною відсотковою ставкою у розмірі 9% (замість 3%) з дати виявлення при перевірці факту порушення цієї умови Договору оренди, тобто з 16.11.2022.
Відповідно до Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1046 від 30 квітня 2022 відповідачу було нараховано 71 421,05 грн., а саме, за оренду нерухомості за квітень 2022 року у розмірі 20 649,87 грн., доплату за оренду нерухомості за нецільове використання за березень 2022 року, згідно Рішення КМР від 30.03.2022 №4551/4592 (зі змінами) у розмірі 38867,67 грн., ПДВ - 11 903,51 грн.
Разом з тим, як зазначено позивачем та відповідачем ФОП Бабич Д.Б. під час розгляду справи не спростовано, заборгованість останнього за нецільове використання об'єкта оренди з урахуванням часткової оплати відповідачем становить 5 415,92 грн. за період з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем у позовній заяві, оскільки ФОП Бабич Д.Б. або його уповноважений представник за довіреністю не з'являвся на неодноразові прохання працівників КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» в офіс підприємства-балансоутримувача за адресою: м. Київ, пл. Івана Франка, буд.5 для отримання та завірення своїм підписом оригіналів актів здачі-приймання робіт (надання послуг) з відшкодування земельного податку за користування земельною ділянкою під об'єктом оренди за адресою: м. Київ, вул. Олександра Архипенка, буд. 4-А, первинні бухгалтерські документи були надіслані на зазначену у Договорі оренди поштову адресу орендаря листами від 07.02.2023 №28АУ/06/1у/1/599, від 08.03.2023 №28АУ/06/1у/1/1125, від 06.04.2023 №28АУ/06/1у/1/1776, від 04.05.2023 №28АУ/06/1у/1/2331, від 08.06.2023 №28АУ/06/1у/1/2912, від 11.07.2023 №28АУ/06/1у/1/3546, від 08.08.2023 №28АУ/06/1у/1/3994, від 05.09.2023 №28АУ/06/1у/1/4453.
Копії вказаних листів з доказами направлення та отримання їх відповідачем долучені позивачем до матеріалів позовної заяви.
Зобов'язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору оренди та з метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до ФОП Бабич Д.Б. з листами про погашення заборгованості, зокрема, від 27.09.2023 року №28АУ/06/1у/1/4815 в якому повідомляє відповідача, що в наслідок порушення умов договору заборгованість з орендної плати станом на 21.09.2023 становить 5 415,92 грн. (з урахуванням ПДВ), заборгованість з відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди - 13 600,46 грн. (з урахуванням ПДВ).
Копії листів щодо погашення заборгованості, з доказами направлення на адресу відповідача, наявні у матеріалах справи.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як встановлено судом з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення оплати орендних платежів у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 19 016,38 грн., яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором оренди, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 3257 від 16.06.2020 року про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.
У свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду цієї справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних витрат на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем Договору оренди в частині своєчасного відшкодування позивачу витрат, пов'язаних зі сплатою податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди та доплати за оренду нерухомості у зв'язку з її нецільовим використанням, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати вищезазначених платежів відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують викладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором підлягають задоволенню в сумі 19 016,38 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату своєчасного відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою податку за користування земельною ділянкою та доплату за оренду нерухомості у зв'язку з її нецільовим використанням у визначені Договором строк та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати орендних платежів у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період прострочки у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 136,56 грн. за період 16.02.2023 - 01.10.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та пені суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 136,56 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до пункту 6.2 Договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру встановлених законодавством України.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати орендних платежів, позивачем на підставі пункту 6.2 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 2 010,51 грн. за період з 16.02.2023 року до 01.10.2023 року, яку останній просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначених судом періодів прострочення встановлено, що розмір пені становить 1 094,17 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1 094,17 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабича Дмитра Борисовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Франка Івана, 5, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 40538421) 19 016 (дев'ятнадцять тисяч шістнадцять) грн. 38 коп. заборгованості, 136 (сто тридцять шість) грн. 56 коп. процентів річних, 1 094 (одна тисяча дев'яносто чотири) грн.17 коп. пені та 2 567 (дві тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн. 79 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон