ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
08.10.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/69/22 (909/750/24)
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретаря судового засідання Попович Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" вул. Євгена Коновальця, буд. 229, м. Івано-Франківськ, 76014
про стягнення заборгованості з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в сумі 349 731 грн 45 коп.
в межах справи № 909/69/22
представники не з"явились
В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".
Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський арматурний завод» (код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво №№1732 від 11.11.2015).Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2024 продовжено строк ліквідаційної процедури ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" та повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. на 3 місяця до 14.01.2025 включно.
15.08.2024 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" заборгованість з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в розмірі 349 731,45 гривень, з яких: 277 593,37 гривень - заборгованість по заробітній платі, 7932,88 гривень - вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, 25886,24 гривні - компенсація за невикористані щорічні відпустки, 38 318,96 гривень - компенсація у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.
Ухвалою суду від 27.08.2024 суд залишив подану заяву без руху.
03.09.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 05.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. судове засідання по суті у справі призначено на 08.10.2024. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
Представники сторін у судове засідання не з"явились.
16.09.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
27.09.2024 від ліквідатора ПАТ "ІФАЗ" надійшов відзив на позов.
02.10.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
08.10.2024 від ліквідатора ПАТ "ІФАЗ" надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 29.11.2000 по 31.07.2023 працював в ПрАТ «ІФАЗ» на посаді електрозварювальника ручного зварювання в цеху №9. Ліквідатором ПрАТ «ІФАЗ», арбітражним керуючим Демчаном О.І. видано наказ №1-П від 31.07.2023, відповідно до якого, позивача звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із ліквідацією підприємства. В день звільнення, зі позивачем не було проведено жодних розрахунків. До цього часу позивача не було повідомлено про нараховані та належні до сплати суми при звільненні. На підставі чого, просить суд стягнути з ПрАТ «ІФАЗ» на його користь заборгованості з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в розмірі 349731,45 грн, з яких: 277593,37 грн - заборгованість по заробітній платі, 7932,88 грн - вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, 25886,24 грн -компенсація за невикористані щорічні відпустки, 38318,96 грн - компенсація у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.
Статтею1,2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.
За нормами ст. ст. 21,22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1ст. 115 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "про оплату праці" (надалі Закон №108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 Закону №108/95-ВРзакріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме від платності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статт і 12 Закону №108/95-ВР.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений з 31.07.2023, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з підприємства невиплачену заробітню плату.
За змістом ст.ст.47,115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу в день звільнення, чим порушено його трудові права, а тому ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Долучено до позовної заяви довідкою форми ОК-5 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював, як найманий працівник ПрАТ «ІФАЗ» та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з січня 2021 року по червень 2021 року, яка становить 56725,29 грн
Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.
Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 56725,29 грн складається з: 10210,55 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованої заробітної плати); 850,88 грн - військовий збір (1,5% від нарахованої заробітної плати); 45663,86 грн - нарахована, але не виплачена «чиста» заробітна плата.
Враховуючи вищевикладене, судом визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 56725,29грн, які складаються з заборгованості по заробітній платі (включаючи податки та обов'язкові платежі) за період з 01.01.2021 по 30.06.2021.
Щодо заявленої суми заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 (день звільнення працівника ліквідатором) суд зазначає наступне.
Як вбачається із тексту позовної заяви, позивачем визнається, що з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 встановлено відсутність інформації щодо наявної заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з липня 2021 року по день звільнення - 31.07.2023.
Ліквідатором ПрАТ «ІФАЗ» під час виконання повноважень за результатом аналізу отриманої бухгалтерської та іншої документації щодо господарської діяльності боржника, встановлено, що боржником не виплачувалась заробітна плата працівникам заводу з січня 2021 року по червень 2021 року, а починаючи з липня 2021 року господарська діяльність боржника була фактично припинена, боржником не закуповувалась сировина, продукція, запаси та матеріали, які в подальшому могли б бути використані ПрАТ «ІФАЗ» в своїй господарській діяльності, зокрема, у виробничому процесі з випуску готової продукції, задля подальшого продажу та, як наслідок, отримання коштів за результати здійснення своєї господарської діяльності. Також, як вбачається із матеріалів справи, остаточне нарахування заробітної плати працівникам ПрАТ «ІФАЗ» внаслідок припинення діяльності банкрутом було нараховано працівникам за червень 2021 року. Також, припинення господарської діяльності боржника підтверджується відчуженням боржником усіх основних засобів за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність ПрАТ «ІФАЗ».
На окрему увагу заслуговує той факт, що під час розгляду справи №909/69/22 (909/118/23) за позовом арбітражного керуючого до ТОВ «Перлина-ІФ» про визнання недійсними правочинів по відчуженню майна (відповідно до умов яких боржник фактично відчужив залишок усього наявного у нього майна за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність) судами досліджувалося питання нездійснення господарської діяльності ПрАТ «ІФАЗ» з жовтня 2020року. Як наслідок, в судовому порядку було визнано недійсними правочини по відчуженню майна боржника, за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність ПрАТ «ІФАЗ».
В той же час, за даними отриманими ліквідатором бухгалтерського обліку боржника, відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з липня 2021 року по липень 2023 року.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи про банкрутство ПАТ "ІФАЗ" колишнім керівником ПрАТ «ІФАЗ» не передано ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію ПрАТ «ІФАЗ». Разом із тим, керівником ПрАТ «ІФАЗ» не було звільнено усіх працівників після остаточного припинення діяльності боржника та не було ініційовано процедуру банкрутства ПрАТ «ІФАЗ» в порядку ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства. У свою чергу, працівники боржника також не скористалися своїм правом щодо ініціювання звільнення шляхом подання відповідних позовних заяв.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення поняття заробітної плати міститься у ст. 1 Закону України «Про оплату праці».
Конструкцією ч. З ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Сам по собі факт звільнення заявника не може бути підставою для визнання грошових вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019 по справі№408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).
Отже, виходячи з положень Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ним своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 21.12.2020 по справі №242/6386/18 та Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 10.10.2019 по справі №243/2071/18.
Водночас, заявником не долучено до позовної заяви належних, допустимих, доказів на підтвердження того факту, що він дійсно за період з липня 2021 року по липень 2023 року виконував роботу (свої функціональні обов'язки) на ПрАТ «ІФАЗ», за яку відповідно до норм чинного законодавства має право отримувати заробітну плату. Зазначених доказів не виявлено і ліквідатором у процедурі банкрутства ПрАТ «ІФАЗ».
В той же час, як вбачається із долученої до позовної заяви довідки форми ОК-5, позивач з початку 2023 року офіційно працевлаштований в АТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (код 00218271), що в черговий раз підтверджує той факт, що позивач не виконував роботу (свої функціональні обов'язки) на ПрАТ «ІФАЗ».
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 по справі №910/18036/17, від 23.10.2019 по справі №917/1307/18, від 18.11.2019 по справі №902/761/18, від 04.12.2019 по справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі МІ 29/1033/13-ц (провадження М 14-400цс19).
Таким чином, твердження позивача щодо наявної заборгованості ПрАТ «ІФАЗ» по заробітній платі перед ОСОБА_1 за липень 2021 року по липень 2023 року не підтверджені доказами та спростовуються наведеним вище.
Підсумовуючи вищевикладене, у зв'язку із необґрунтованістю, відсутністю доказів на підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості ПрАТ «ІФАЗ», а також того факту, що позивач дійсно виконував роботу (свої функціональні обов'язки) на ПрАТ «ІФАЗ» за період з липня 2021 року по липень 2023 року, судом не визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 220868,08 грн, які складаються з заборгованості по заробітній платі (включаючи податки та обов'язкові платежі) за період з 01.07.2021 по 31.07.2023.
Щодо заявленої суми заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.
Як вже зазначалось вище, позивач працював на ПрАТ «ІФАЗ» починаючи з 29.11.2000, а був звільнений ліквідатором ПрАТ «ІФАЗ» 31.07.2023, про що було зроблено запис у трудовій книжці позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Конструкцією ч. 1 ст. 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за
середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за травень-червень 2021 року (останні два місяці роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 15865,58 грн (за травень 2021 року - 9792,25 грн, а за червень 2021 року - 6073,33 грн). Середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останніх 2 (два) місяці роботи становить 417,52 грн (розрахунок: 15865,58 : 38 днів (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року)).
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат колишньому працівнику, здійснюється нарахування вихідної допомоги при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Середньомісячне число робочих днів ОСОБА_1 за останні два календарні місяці становить 19 (розрахунок: 38 (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року): 2)).
Виходячи із наведеного, за результатом самостійно проведеного ліквідатором розрахунку, вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 в розмірі одного середнього місячного заробітку становить 7932,88 грн.
Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.
Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 7932,88 грн складається з: 1427,92 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 118,99 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 6385,97 грн - нарахований, але не виплачених «чистий» дохід (вихідна допомога при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку).
Враховуючи вищевикладене, ліквідатором визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 7932,88 грн, які складаються з заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов 'язкові платежі).
Щодо заявленої суми заборгованості по компенсації за невикористані щорічні відпустки.
Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України).
Приписами ст. 79 Кодексу законів про працю України встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Аналогічне правове регулювання встановлено в конструкції ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Як зазначено у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 №208/13/116-11 «Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток», кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-иравового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Відповідно до п. 7 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Як зазначається позивачем, розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати позивача повинен містити відомості про отримані останнім доходи за останні 12 місяців, що передували його звільненню, тобто період часу з липня 2022 року по 2023 року.
Оскільки в долученій довідці форми ОК-5 даних про нараховані та виплачені позивачу доходи за вищезгаданий період часу відсутні, а позовні вимоги щодо стягнення заявленої та самостійно нарахованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 є необгрунтованими та безпідставними, у зв'язку відсутністю належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості ПрАТ « 1ФАЗ», а також того факту, що позивач дійсно виконував роботу (свої функціональні обов'язки) на ПрАТ «ІФАЗ» за період з липня 2021 року по липень 2023 року, періодом для обчислення середньої заробітної плати позивача слід вважати останні 12 календарних місяців роботи - липень 2020 року по червень 2021 року.
Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за липень 2020 року по червень 2021 року (останні 12 календарних місяців роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 174807,71 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду (останні 12 календарних місяців роботи) без врахування святкових і неробочих днів, встановлених законодавством становить: 250 днів. Розрахунок відповідно до п. 7 Порядку: 174807,71 : 250 * 12 (кількість днів відпустки за 6 місяців 2021 року) = 8390,77 грн.
Виходячи із наведеного, за результатом самостійно проведеного ліквідатором розрахунку, компенсація за невикористану ОСОБА_1 відпустку за б місяців 2021 року (12 днів) роботи становить 8390,77 грн.
Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.
Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 8390,77 грн складається з: 1510,34 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 125,86 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 6754,57 грн - нарахований, але не виплачених «чистий» дохід (компенсація за невикористану відпустку (12 днів)).
Враховуючи вшцевикладене, ліквідатором частково визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 8390,77 грн, які скчадаються з заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов 'язкові платежі).
Щодо заявленої суми заборгованості по компенсації, у зв*язку із порушенням термінів виплати заробітної плати.
Як вбачається із позовної заяви, позивачем розраховано суму компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 (затримка заробітної плати за січень 2021 року більш як на один місяць) до 30.06.2023. Ліквідатор не погоджується із наданим позивачем розрахунком, зважаючи на наступне.
Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом ПрАТ «ІФАЗ» (код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана О.І. Господарську діяльність ПрАТ «Івано-Франківський арматурний завод» завершено. Строк виконання всіх грошових зобов'язань ПрАТ «Івано-Франківський арматурний завод» вважати таким, що настав 04.04.2023. Припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.
Як вже зазначалось вище, звільнення заявника відбулось 31.07.2023 вже після відкриття ліквідаційної процедури 04.04.2023.
Відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзГІБ, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.
В силу приписів п. 2, 3, 4 ч, 1 ст. 58 КУзПБ до боржника компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати застосовуватися не можуть.
Оскільки в долученій довідці форми ОК-5 даних про нараховані та виплачені позивачу доходи за період з 01.07.2021 по 30.06.2023 відсутні, а позовні вимоги щодо стягнення заявленої та самостійно нарахованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 є необгрунтованими та безпідставними, у зв'язку відсутністю належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості ПрАТ «ІФАЗ», а також того факту, що позивач дійсно виконував роботу (свої функціональні обов'язки) на ПрАТ «ІФАЗ» за період з липня 2021 року по липень 2023 року, судом здійснено перерахунок нарахованої позивачем суми інфляційних втрат: інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за січень 2021 року, яка становить 16 335,84 грн: інфляційне збільшення за період з 01.03.2021 по 31.03.2023: 16 335,84 х 1.40256591 - 16 335,84 = 6 576,25 грн; інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за лютий 2021 року, яка становить 13 173,22 грн: інфляційне збільшення за період з 01.04.2021 по 31.03.2023: 13173,22 х 1.37912086-13 173,22 = 4994,24 грн.; інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за березень 2021 року, яка становить - 2 677,32 грн; інфляційне збільшення за період з 01.05.2021 по 31.03.2023: 2 677,32 х 1.36953412 - 2 677,32 = -989,36 грн; Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за квітень 2021 року, яка становить 6 060,32 грн: інфляційне збільшення за період з 01.06.2021 по 31.03.2023: 6 060,32 х 1.35195866 - 6 060,32 = 2 132,98 грн.; інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за травень 2021 року, яка становить 7 882,76 грн:; інфляційне збільшення за період з 01.07.2021 по 31.03.2023: 7 882,76 х 1.34926014 - 7 882,76 - 2 753,13 грн.; інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за червень 2021 року, яка становить 4 889,03 грн:; інфляційне збільшення за період з 01.08.2021 по 31.03.2023: 4 889,03 х 1.34791223 - 4 889,03 - 1 700,95 грн.
Виходячи із наведеного, за результатом проведеного судом розрахунку, сума компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023 становить 17168,19 грн
Враховуючи вищевикладене, судом частково визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 17168,19 гри, які складаються з заборгованості по компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023.
З урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
Враховуючи вищенаведене, судом частково визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги на суму 90217,13 грн, яка складається з наступного: 56725,29грн - заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (включаючи податки та обов'язкові платежі); 7932,88 грн. - заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов'язкові платежі); 8390,77 гри - заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов'язкові платежі); 17168,19 грн - заборгованості по компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід віднести на боржника (відповідача), стягнувши його в дохід державного бюджету України.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 44, 94, 115-117, 233 КЗпП, ст. ст. 1, 2, 15, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», та ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський арматурний завод» код 0021827, (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Крайківського, буд. 1) на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 90217,13 грн, яка складається з наступного: 56725,29 грн - заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (включаючи податки та обов'язкові платежі); 7932,88 грн - заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов'язкові платежі); 8390,77 гри - заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов'язкові платежі);17168,19грн - заборгованості по компенсації, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський арматурний завод» код 0021827, (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Крайківського, буд.1) в дохід Державного бюджету України 1353,47грн. судового збору.
Видати накази відповідно до ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.
Суддя Шкіндер П.А.