Єдиний унікальний номер справи: 766/12231/21 Головуючий в І інстанції: Єпішин Ю.М.
Номер провадження: 22-ц/819/326/24 Доповідач: Майданік В.В.
08 жовтня 2024 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Орловської Н.В.,
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал";
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю"Вердикт Капітал" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Єпішина Ю.М., дата складення повного тексту рішення - не зазначено, у справі за позовом адвоката Білої Тетяни Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
21 липня 2021 року адвокат Біла Тетяна Володимирівна, діюча від імені ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:
--- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 20.11.2020 року Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, який зареєстровано в реєстрі за номером 93495, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості в розмірі 48 234,27 грн;
--- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір за позовну заяву та заяву про забезпечення позову, а також витрати на правничу допомогу адвоката, що заявлені в заяві про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката, а саме 16 300,00 грн.
Позов обґрунтований наступним.
20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером 93495, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості в розмірі 48 234,27 грн.
Позивач вважає вказаний виконавчий напис нотаріуса незаконним й таким, що не підлягає виконанню, оскільки не відповідає вимогам ЗУ "Про нотаріат", нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості.
Так, позивачка не підписувала жодних договорів з відповідачем, у тому числі і кредитних, а тому відповідач не міг надати нотаріусу оригінал кредитного договору як первинного документу для вчинення оскаржуваного виконавчого напису за відсутністю такого. Тобто, вказала, що позивачка перед відповідачем не має будь-якої заборгованості.
Послалася на ч.2 ст.1055 ЦК України (кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним). При цьому зазначила, що якщо відповідачем і було надано нотаріусу кредитний договір, в якому позивачка вказана боржником, то такий договір нею не підписаний, а отже є нікчемним та не може вважатися оригіналом кредитного договору.
Крім того, виконавчий напис не відповідає Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При цьому зазначила, що 26.11.2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", якою були внесені зміни до вказаного вище Переліку, зокрема було доповнено Перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Тобто, нотаріус отримав право вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису, відповідно до вказаної постанови, кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору та засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 зазначену вище постанову КМУ від 26.11.2014р № 662 в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року вказану постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року.
Тобто, зазначила, на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису (20.11.2020 року) редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Оскільки позивачка не укладала жодних кредитних договорів з відповідачем, у тому числі і кредитних, відповідно у відповідача відсутні нотаріально посвідчені правочини за участю позивачки та відповідача.
Зважаючи на вказане, просила задовольнити позов.
Разом з позовною заявою представниця позивачки до суду подала клопотання про витребування доказів, а саме просила витребувати від відповідача копію кредитного договору, що став підставою для вчинення оскаржуваного виконавчого напису, а також від Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. - засвідчені копії виконавчого провадження та оскаржуваного виконавчого напису.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 28.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. В зазначеній ухвалі суд визначив відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та вказав, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.39).
Ухвалою від 26.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.96).
27.01.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просив поновити строк для подання відзиву та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки, на його думку, доводи позивачки не заслуговують на увагу. В якості аргументів, які, на думку відповідача, спростовують доводи позивачки, відповідач навів положення нормативних актів, зокрема Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а також дав їм абстрактний аналіз. Однак, при цьому відповідач не зазначив жодних конкретних фактичних даних щодо правовідносин, які склалися між сторонами й учасниками справи, та не надав жодних доказів щодо цього. До відзиву лише долучено докази відправлення відзиву іншим учасникам процесу (а.с.75-94).
Позивачка та її представник в судове засідання не з'явилися, належно повідомлялися про час і місце судового засідання. Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі. Також в судове засідання не з'явилися належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи відповідач та третя особа. А тому суд розглянув справу за відсутності учасників справи.
Оскаржуваним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2024 року, в резолютивній частині якого ухвалою цього ж суду від 02.08.2024 року, зміненою постановою Херсонського апеляційного суду від 08.10.2024 року, виправлено описку в частині зазначення суми стягнених витрат на правову допомогу, позов було задоволено. Суд ухвалив:
--- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером 93495, який вчинений 20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості;
--- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 362,00 грн;
--- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 11 300,00 грн.
Задовольняючи позов з підстав того, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з порушенням приписів діючого законодавства, суд першої інстанції виходив з того, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису діяла редакція Постанови КМУ № 1172, котра не передбачала можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів з підстав, що випливають з кредитних договорів, а тому відповідач безпідставно звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а нотаріус без правових підстав такий напис видав.
Також суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач направляв на адресу позивачки повідомлення про погашення заборгованості і таке повідомлення було отримано останньою та, як наслідок, за спливом 30 днів з дня його отримання позивачкою не було погашено заборгованості, що свідчить про невиконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Також суд виходив з того, що відповідачем на підтвердження безспірності заборгованості, вказаної у оскаржуваному виконавчому написі, не надано розрахунку заборгованості або виписки з особового рахунку позивачки.
Щодо заявленої позивачкою вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 16 300,00 грн, суд врахував те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього. Також суд, ураховуючи результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачкою докази на підтвердження понесених нею витрат (договір №20-пд/2021 про надання правничої допомоги; звіт про виконану роботу за договором №20-пд/2021 від 16.07.2021; адвокатом Білою Т.В. підготовлено послуги, загальна вартість яких складає 11 300,00 грн; додаткова угода №1 до вказаного договору, де сторони домовились про сплату гонорару в розмірі 5 000,00 грн), вважав, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки складає 10 000,00 грн, оскільки саме така сума відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості, реальності, розумності та пропорційності до предмета спору.
В апеляційній скарзі відповідач ТОВ "Вердикт Капітал" в особі генерального директора Іжаковського О.В. просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. При цьому скаржник послався на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
З приводу виконавчого напису нотаріуса скаржник навів положення ЦК України (зокрема ст.ст.204, 599, 610), Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При цьому зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. А договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред'явлені нотаріусу для вчинення виконавчого напису судом недійсними не визнані, а так само їхній зміст положень щодо невідповідності законодавству України не містить.
З приводу стягнення витрат на правничу допомогу скаржник зазначив, що суд не прийняв до уваги заперечення щодо стягнення вказаних витрат та клопотання про їх зменшення. Вважає, що сума вказаних витрат є завищеною у відповідності до категорії та складності справи й доведеності позивачкою понесених витрат на надання правничої допомоги. Зазначив, що ця справа має незначну складність, адвокат не затратив значної кількості часу на написання позовної заяви та супровід справи, адже судова практика по даній категорії справ є сформованою. При цьому скаржник послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 283/2065/14-ц, від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19. Також скаржник послався на практику ЄСПЛ (у справі "Лавентс проти Латвії", "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" та ряд судових рішень судів першої інстанції, в яких витрати на правничу допомогу були стягнуті у різних розмірах, від однієї до трьох тисяч гривень.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу адвокат Біла Тетяна Володимирівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить відповідачеві у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з підстав, зазначених в позовній заяві. Також вона вказала на те, що відповідачем не наведено доказів не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, а незгода із розміром витрат, як вона вважає, є суб'єктивною думкою відповідача без підтвердження належними доказами. Крім того, вона просила стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн. При цьому нею долучено, на її думку, докази на обґрунтування вказаної суми, зокрема Звіт № 2 від 30.09.2024р про надані послуги за договором №20-пд/2021 від 16.07.2021. За вказаним Звітом вартість послуг складає 3 000,00 грн, до складу яких входить: 1 000,00 грн - правовий аналіз апеляційної скарги; 2 000,00 грн - підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до умов п.4.3 Договору про надання правничої допомоги вказані кошти клієнт має перерахувати протягом 10 дній з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 08.10.2024 року о 10-00 годині, однак учасники справи, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підставах.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.
20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером 93495, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості в сумі 48 234,27 грн.
Це вбачається з копії доданої до позовної заяви постанови від 23.12.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, ухваленої Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою Марією Вікторівною в рамках ВП № НОМЕР_2 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" заборгованості в сумі 48 234,27 грн (а.с.7).
Матеріали справи не містять більше жодних доказів щодо правовідносин, які склалися між сторонами й учасниками справи.
Нормативно-правове обґрунтування
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п.19 ст.34 Закону "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України "Про нотаріат" та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.
При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат").
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
26.11.2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", якою були внесені зміни до вказаного вище Переліку, зокрема було доповнено Перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Тобто, нотаріус отримав право вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису, відповідно до вказаної постанови, кредитор мав надати нотаріусу оригінал кредитного договору та засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до пункту 2 Переліку в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року для одержання виконавчого напису з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Отже, суд має встановити, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-158цс15 від 20 травня 2015 року.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 (за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Альфа-Банк" про визнання нечинними та скасування п.1 та п. 2 Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року) апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року було скасовано, зазначену вище постанову КМУ від 26.11.2014р № 662 в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" було залишено без задоволення, а вказану постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року.
При цьому слід зазначити, що Розділ "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку було виключено на підставі Постанови КМУ № 480 від 19.04.2022 року.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора, так і необґрунтованість вимог до боржника.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 (№ 754/9711/14-ц). Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Позиція суду апеляційної інстанції
Пред'являючи свій позов, представниця позивачки зазначила про наступне:
--- оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса є незаконним й таким, що не підлягає виконанню, оскільки не відповідає вимогам ЗУ "Про нотаріат", нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості;
--- позивачка не підписувала жодних договорів з відповідачем, у тому числі і кредитних, а тому відповідач не міг надати нотаріусу оригінал кредитного договору як первинного документу для вчинення оскаржуваного виконавчого напису за відсутністю такого. Тобто, позивачка перед відповідачем не має будь-якої заборгованості;
--- виконавчий напис не відповідає Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, адже на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису (20.11.2020 року) редакція Переліку з урахуванням судових рішень передбачала можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору і не передбачала можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса на підставі кредитних договорів.
З огляду на вказане, сторона позивача мала довести, що була відсутня правова підстава для вчинення спірного виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом стягнення кредитної заборгованості на підставі спірного виконавчого напису.
Натомість, у випадку встановлення судом факту подання стягувачем доказів на підтвердження безспірності заборгованості згідно з визначеним законодавством переліком документів, встановлення відсутності порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, а також порушень порядку повідомлення боржника про вимогу про усунення порушення, суд першої інстанції мав би всі причини для висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням зазначених вище судових рішень у справі № 826/20084/14 (за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Альфа-Банк" про визнання нечинними та скасування п.1 та п. 2 Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року) на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису (20.11.2020 року) редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору і не передбачала можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса на підставі кредитних договорів, оскільки вказаний виконавчий напис було вчинено після визнання незаконною та нечинною (22.02.2017 року) постанови КМУ від 26.11.2014р № 662 в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".
З урахуванням наведеного у цій справі суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов з підстав того, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з порушенням приписів діючого законодавства, адже, як правильно зазначив суд, на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису діяла редакція Постанови КМУ №1172, котра не передбачала можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів з підстав, що випливають з кредитних договорів, а тому відповідач безпідставно звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а нотаріус без правових підстав такий напис видав.
Також, суд підставно виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач направляв на адресу позивачки повідомлення про погашення заборгованості і таке повідомлення було отримано останньою та, як наслідок, за спливом 30 днів з дня його отримання позивачкою не було погашено заборгованості, що свідчить про невиконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Крім того, суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем на підтвердження безспірності заборгованості, вказаної у оскаржуваному виконавчому написі, не надано розрахунку заборгованості або виписки з особового рахунку позивачки.
З приводу вказаного апеляційний суд враховує те, що за поданим стороною позивачки разом з позовною заявою клопотанням про витребування доказів суд у своїй ухвалі про відкриття провадження запропонував відповідачу надати всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Натомість відповідачем таких доказів не надано.
Відповідно до ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відтак, підлягає визнанню та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса не відповідає вимогам ЗУ "Про нотаріат", нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості, а тому він є незаконним й таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції
Таким чином, рішення суду першої інстанції про визнання визнати таким, що не підлягає виконанню, оспорюваного виконавчого напису нотаріуса № 93495 від 20.11.2020 року є законним та обґрунтованим й підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і є такі, що висновки суду не спростовують.
Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на відповідні нормативні акти й зазначення про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а також про те, що договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред'явлені нотаріусу для вчинення виконавчого напису, судом недійсними не визнані, а так само їхній зміст положень щодо невідповідності законодавству України не містить.
При цьому апеляційний суд враховує встановлені обставини, те, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису діяла редакція Постанови КМУ №1172, котра не передбачала можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів з підстав, що випливають з кредитних договорів, те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач направляв на адресу позивачки повідомлення про погашення заборгованості і таке повідомлення було отримано останньою та, як наслідок, за спливом 30 днів з дня його отримання позивачкою не було погашено заборгованості, а також те, що відповідачем на підтвердження безспірності заборгованості, вказаної у оскаржуваному виконавчому написі, не надано розрахунку заборгованості або виписки з особового рахунку позивачки.
Також, підлягають відхиленню й посилання скаржника на неврахування судом того, що сума витрат на правничу допомогу є завищеною у відповідності до категорії та складності справи й доведеності позивачкою понесених витрат на надання правничої допомоги.
При цьому апеляційний суд, виходячи з положень ст.ст.137, 141 ЦПК України,вважає, що у цій справі правомірно стягнуто витрати на правову допомогу у розмірі 11 300,00 грн, адже матеріали справи містять обґрунтування вказаної суми, зокрема договір №20-пд/2021 про надання правничої допомоги; звіт про виконану роботу за договором №20-пд/2021 від 16.07.2021; адвокатом Білою Т.В. підготовлено послуги, загальна вартість яких складає 11 300,00 грн; додаткова угода №1 до вказаного договору, де сторони домовились про сплату гонорару в розмірі 5 000,00 грн, Заява про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката.
Апеляційний суд враховує, що стороною відповідача під час розгляду справи подавалось клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, однак вважає, що з огляду на складність справи, її тривалість, того, яке вона має значення для сторін, обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та послуг, розмір витрат на оплату послуг адвоката в 11 300,00 грн, які стягнуті судом, є співмірним, відповідає складності справи та положенню ч.4 ст.137 ЦПК України, а тому він є обґрунтованим, тобто слід дійти висновку, що вказані витрати позивача на правничу допомогубули фактичними і неминучими.
А тому через нетотожність у відповідній частині обставин цієї справи і справ, які наведені у скарзі, є безпідставними посилання скаржника на відповідні висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ. Що ж стосується посилань скаржника на ряд судових рішень судів першої інстанції, в яких витрати на правничу допомогу були стягнуті у різних розмірах, від однієї до трьох тисяч гривень, то вони не можуть бути прийняті до уваги з підстав неприйнятності, адже відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно, також і в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з ч.1 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень ч.1, пунктів 1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями ст.137 ЦПК України:
--- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1);
--- за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2);
--- для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3);
--- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4);
--- у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5);
--- обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).
Відповідно до пунктів 1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу сторона позивачки надала суду:
--- договір №20-пд/2021 про надання правничої допомоги;
--- Звіт про виконану роботу за договором №20-пд/2021 від 16.07.2021;
--- адвокатом Білою Т.В. підготовлено послуги, загальна вартість яких складає 11 300,00 грн;
--- додаткову угоду №1 до вказаного договору, де сторони домовились про сплату гонорару в розмірі 5 000,00 грн;
--- Заяву про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката;
--- Звіт № 2 від 30.09.2024р про надані послуги за договором №20-пд/2021 від 16.07.2021. За вказаним Звітом вартість послуг складає 3 000,00 грн, до складу яких входить: 1 000,00 грн - правовий аналіз апеляційної скарги; 2 000,00 грн - підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до умов п.4.3 Договору про надання правничої допомоги вказані кошти клієнт має перерахувати протягом 10 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили;
--- докази надіслання відзиву на апеляційну скаргу та вказаного Звіт № 2 від 30.09.2024р про надані послуги іншим учасникам справи.
Відповідач ТОВ "Вердикт Капітал" заперечень щодо клопотання представника позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу, надану під час апеляційного провадження, до суду апеляційної інстанції не надіслав (частини 5, 6 ст.137 ЦПК України).
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає доводи сторони позивачки обґрунтованими, тому заявлене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про стягнення з ТОВ "Вердикт Капітал" на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, надану під час апеляційного провадження, задовольняє.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Вердикт Капітал" залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Клопотання адвоката Білої Тетяни Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_1 , про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (ідентифікаційний код юридичної особи - 36799749) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, надану під час апеляційного провадження, у розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 08 жовтня 2024 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська