Справа № 464/8634/23 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/811/2072/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
03 жовтня 2024 року м.Львів
Справа № 464/8634/23
Провадження № 22-ц/811/2072/24
Провадження № 22-ц/811/2074/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 31 травня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 21 червня 2024 року, ухвалені у м.Львові у складі судді Бойко О.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод,-
встановив:
18 грудня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення його в цю квартиру з наданням ключів від вхідних дверей квартири. В обґрунтування позову посилається на те, що він (позивач) є співвласником вказаної квартири, що підтверджується інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що йому належить частина спірної квартири, інша частина цієї квартири належить ОСОБА_2 . Між ним та відповідачем існував спір щодо права власності на квартиру, що виник після смерті його (позивача) батька ОСОБА_4 . Стверджує, що його батько склав заповіт, згідно з яким своє право власності на квартиру заповів ОСОБА_2 . На підставі цього відповідач прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 2-1397 від 14 серпня 2006 року та зареєстрував своє право власності на квартиру. На день відкриття спадщини після смерті батька він ( ОСОБА_3 ) був малолітньою дитиною, відтак йому за законом, зокрема на підставі ч.1 ст. 1241 ЦК України, належала обов?язкова частка в спадковому майні, що не було враховано нотаріусом та відповідачем при прийняті спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину. Вказані обставини встановленні рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 21 грудня 2015 року у справі № 464/1723/14, яким визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 реєстровий номер № 2-1397 від 14 серпня 2006 в частині права на спадкування частини квартири. Вказує, що на підставі цього рішення йому (позивачу) видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 березня 2023 на частину спірної квартири. На підставі свідоцтва про право на спадщину він (позивач) здійснив реєстрацію свого права власності на квартири. З моменту прийняття спадщини та здійснення державної реєстрації своїх прав він ( ОСОБА_3 ) не може вільно володіти та користуватися квартирою та здійснювати свої житлові права, оскільки ОСОБА_2 чинить перешкоди в цьому, не допускає його до квартири та перешкоджає доступу до неї; змінив замок у дверях, ключі йому не надає. Вказує, що у зв?язку з цим, він (позивач) не може проживати в квартирі, право власності на яку йому належить на законних підставах, не може до неї зайти та реалізовувати свої права співвласника, в т.ч. свої житлові права. Зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з пропозицією щодо спільного користування зазначеним майном, але останній відмовляється та взагалі ігнорує всі його пропозиції та вимоги. Посилається на те, що не має будь-якого іншого житла на праві власності де б він також міг реалізовувати свої житлові права. Йому доводиться змінювати місце свого проживання, користуючись допомогою друзів, знайомих, або орендувати житло. Просить позов задовольнити.
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова 31 травня 2024 року позов задоволено. Ухвалено усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача у цю квартиру з наданням ОСОБА_3 ключів від вхідних дверей. Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 21 червня 2024 року заяву позивача задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 18 000 грн. витрат на правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовлено.
Рішення та додаткове рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову і заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вказує, що ним не чинилося жодних перешкод позивачу у користуванні житловим приміщенням. Зазначає, що позивач не звертався до нього (відповідача) щодо узгодження порядку користування квартирою. Стверджує, що йому (відповідачу) та його родичам телефонували невідомі особи, які представлялися такими, що діють від імені позивача, щодо виплати відповідачем в користь позивача грошової компенсації його частки у спірній квартирі. Посилається на те, що позов має штучний характер, не спрямований на реальний захист прав та інтересів позивача, оскільки таких він (відповідач) не порушував. Вказані у позовній заяві обставини щодо відсутності у позивача іншого житла та необхідність орендувати таке, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач володіє іншим майном. Зазначає, що позивачем не направлено йому (відповідачу) заяви про ухвалення додаткового рішення. На підставі цього ним ( ОСОБА_2 ) надано до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду такої заяви для можливості ознайомлення із цією заявою, однак судом відмовлено у задоволенні цього клопотання. Вважає, що такі витрати є завищеними.
8 серпня 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №358276572 від 13 грудня 2023 року. Позивачу належить частини цієї квартири. Інша частина квартири належить на праві власності ОСОБА_2 .
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що йому чиняться перешкоди в користуванні та вільному володінні власністю, у зв?язку з чим, він не може проживати в квартирі, право власності на якої йому належить на законних підставах. Зазначені обставини підтверджуються неодноразовими зверненнями позивача (24 травня та 14 серпня 2023 року) до відділу поліції №2 ЛРУП ГУ НП у Львівській області.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України, зокрема, ніхто не може бути обмежений у праві користування житлом інакше, як з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
У спірних правовідносинах права позивача, як співвласника квартири захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постанові від 16 листопада 2016 року (справа № 6-709 цс16) Верховний Суд України висловив позицію, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналогічні позиції висловлені Верховним Судом у справі № 752/14314/16-ц, 577/3079/20 та № 755/2587/17.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 вказано, що «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна».
Судом встановлено, що позивач, не може користуватися у передбачений законом спосіб належним йому на праві власності майном - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідач створив йому перешкоди у доступі до квартири.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом його вселення у цю квартиру з наданням ключів від вхідних дверей квартири.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване наступним.
Рішенням суду від 31травня 2024 року задоволено позов ОСОБА_3 та ухвалено усунути позивачу перешкоди в користуванні спірною квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 в цю квартиру з наданням йому ключів від вхідних дверей квартири; проведено розподіл судових витрат.
Згідно із ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом, не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 133 цього Кодексусудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Встановлено, що представник позивача ОСОБА_1 до завершення судових дебатів зробила заяву про стягнення з відповідача судових витрат у відповідності до вимог ч. 8 ст.141 ЦПК України та у строк, передбачений законом, подала докази понесених позивачем витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн. представником ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 27 липня 2023 року, розрахунок, у якому відображені виконані адвокатом роботи, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру №4 від 6 листопада 2023 року.
З урахуванням цього, судом першої інстанції вірно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 18000 грн. з урахуванням необхідності таких витрат, співмірності, а також об'єму виконаних адвокатом робіт.
Висновки суду першої інстанції не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення апеляційним судом не встановлені.
Суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції ухвалив оскаржувані судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 31 травня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 21 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 8 жовтня 2024 року.
Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк