Провадження № 2-з/537/23/2024
Справа № 537/5246/24
04.10.2024 року м. Кременчук
Суддя Крюківського районного суду м. Кременчука Мурашова Наталя Валентинівна розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
04.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив: 1) припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; 2) визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; 3) визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; 4) стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4605,60 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., витрати, пов'язані з проведенням оцінки майна в сумі 1200,00 грн.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . В обгрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що 27 квітня 1991 року між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, про що 27 квітня 1991 року складено відповідний актовий запис №590. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року, яке набрало законної сили 25 травня 2023 року, шлюб розірваний. За час перебування у шлюбі вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 27 листопада 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г. Після розірвання шлюбу він звертався до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна у добровільному порядку, однак відповідач відмовляється, та на даний час намагається продати спірну квартиру, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за його позовом про поділ спільного майна подружжя.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Частиною 1 ст.2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, за змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з п. п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому за змістом наведеної норми під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 року у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 року у справі № 911/527/19).
Аналіз положень ст. ст. 149, 151 ЦПК України, вказує на те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Разом з тим, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Із заяви про забезпечення позову вбачається, що у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявник ОСОБА_1 вказує на те, що між ним та дружиною існує спір про поділ спального майна подружжя, а саме вказаної квартири, для вирішення якого він звернувся до суду з позовом, а дружина, відповідач по справі, може продати належну їм на праві спільної сумісної власності спірну квартиру, яка на даний час зареєстрована за нею та перебуває у її володінні та користуванні, що істотно ускладнить виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя.
З огляду на викладене, забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, спрямоване проти можливих несумлінних дій відповідача, яка може відчужити майно до вирішення судом справи про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Тому суд вважає, що застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на спірну квартиру є обґрунтованим та співмірним позовним вимогам, направлений на забезпечення виконання судового рішення.
Суд бере до уваги і висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року по справі справа № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19), про те, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном. Верховний Суд звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
З урахуванням підстав та змісту позову, врахувавши вимоги заявника, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , із накладенням заборони на право розпоряджатися майном, заборонити відчуження майна з огляду на те, що невжиття такого заходу може ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача ОСОБА_1 у спорі про поділ спільного майна подружжя, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вказане, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 149-153, 154, 157 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт, із забороною права розпоряджатися, та заборонити відчуження квартири АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Копію ухвали направити до Департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Крюківському відділу державної виконавчої служби у місті Кременчук Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до вимог, встановлених ст. 353-356 ЦПК України.
Повний текст ухвали складений 08.10.2024 року.
Суддя Мурашова Наталя Валентинівна