Справа № 489/3308/24
Номер провадження 2/489/1499/24
Іменем України
04 жовтня 2024 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участю секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - позивач або ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ") до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, трьох відсотків річних,
встановив
В травні 2024 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення із відповідача на користь позивача 17127,51 грн. - боргу за спожиту теплову енергію; 1,73 грн. - три відсотки річних, що утворилися внаслідок не виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону. Свої зобов'язання щодо постачання теплової енергії позивач виконував в повному обсязі та належним чином, але відповідачем оплата своєчасно та в повному обсязі не проводилась.
04.10.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог,у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем. Просив суд стягнути з відповідача 9722,81 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 1,73 - три відсотки річних та судовий збір.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника позивача надійшла до суду заява, в якій він просить розглядати справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, заяв та клопотань від нього до суду не надходило, відзив до суду не подано.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено проводити заочний розгляд справи.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21.03.2024 у справі №489/1975/24 у видачі судового наказу було відмовлено.
Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.08.2023 ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Як слідує з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після її смерті заведено спадкову справу №262/2010.
Відповідно до матеріалів спадкової справи, відповідач ОСОБА_3 звернулася до Другої миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття всієї спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 (а.с. 26), проте не оформила свої спадкові права щодо квартири АДРЕСА_2 .
Верховний суд України в постанові від 08 квітня 2015 року у справі №6-33цс15 дійшов висновку, що аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Таким чином, відповідач хоч і не оформив свої спадкові права щодо квартири, куди нараховувалися комунальні послуги, але прийняв спадщину після смерті своєї матері і тому має нести тягар утримання нерухомого майна.
Позивач здійснював постачання теплової енергії до вищевказаної квартири в опалювальних сезонах 2021-2024 р.р., що підтверджується копіями нарядів на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону.
Відповідно до наданого представником позивача розрахунку сума боргу відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2021 по 01.09.2024 складає 9722,81 грн.
Крім того, за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 відповідачу нараховано: 1,73 грн. - три відсотки річних.
Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов'язальними, позивач повинен надавати відповідачу послуги з постачання теплової енергії, а відповідач повинен за них сплачувати в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
В п.2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" зазначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч.1 ст. 12 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").
Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", споживачі зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч.ч. 1, 4 ст. 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").
В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 зазначено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 576/2721/19 від 15.04.2021.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.610 та ст.611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Згідно з постановою Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №918/344/17 формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого представником позивача розрахунку заборгованості трьох процентів річних, з яким погоджується суд, вбачається, що за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 нараховано три проценти річних у розмірі 1,73 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У спростування зазначених представником позивача доводів відповідачем будь яких доказів не надано.
Суд приходить до висновку, що позивач здійснював постачання теплової енергії, а відповідач будучи споживачем послуг з постачання теплової енергії не виконав свої зобов'язання по сплаті за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн., які були понесені позивачем при зверненні до суду з позовною заявою.
Керуючись ст. ст.89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_3 в ПАТ «Укргазбанк», МФО 320478, ОКПО 30083966) заборгованість за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2021 по 31.03.2024 в розмірі 9722 грн. 81 коп. (дев'ять тисяч сімсот двадцять дві гривні вісімдесят одна копійка).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_4 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 три відсотки річних в розмірі 1 грн. 73 коп. (одна гривня сімдесят три копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_4 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. 00 коп. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Інформація про учасників справи:
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль», код ЄДРПОУ 30083966, адреса: 54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення - з моменту складення повного тексту рішення.
Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 08.10.2024.
Суддя В. В. Кокорєв