Справа № 620/5698/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
07 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Національного антикорупційного бюро України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем фактичного остаточного розрахунку при звільненні зі служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті в повному обсязі грошової допомоги у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 (сім) повних календарних років служби в Національному антикорупційному бюро України; стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2023 по 06.04.2024, за 180 календарних днів, у сумі 645 931,8 грн (шістсот сорок п'ять тисяч дев'ятсот тридцять одну гривню 80 коп).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 74206,80 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вказане рішення та прийняти постанову, якою збільшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в України воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу у Національному антикорупційному бюро України, був звільнений зі служби з 29.06.2023.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі № 620/10982/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, позов ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено, визнано протиправними дії Національного антикорупційного бюро України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 6 повних календарних років служби в Національному антикорупційному бюро України, зобов'язано Національне антикорупційне бюро України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 (сім) повних календарних років служби в Національному антикорупційному бюро України, з урахуванням виплачених сум.
06.04.2024 позивачу згідно вказаного судового рішення було здійснено донарахування грошової допомогу у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 (сім) повних календарних років служби в сумі 56275,50 грн (зараховано на картковий рахунок позивача 55431,37 враховуючи відрахування 1,5 % військового збору).
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників військових частин зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом день звільнення (29.06.2023) в повному розмірі грошової допомогу у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 (сім) повних календарних років служби в сумі 56275,50 грн (зараховано на картковий рахунок позивача 55431,37 враховуючи відрахування 1,5 % військового збору).
На виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок та виплату 06.04.2024 року грошової допомогу у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 (сім) повних календарних років служби в сумі 56275,50 грн.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення за період з 29.06.2023 до 06.04.2024.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі "Закон №2352-ІХ"), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Так, Верховний Суд у справі № 761/9584/15-ц неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 відбулися зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, які необхідно враховувати під час розгляду цієї справи.
В даному випадку колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.
Зокрема, Верховний Суд у справі №560/9586/22 вказав, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 29.06.2023 по 06.04.2024 включно, колегія суддів виходить з такого.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), становить 180 днів.(шість місяців) з урахуванням середньоденного заробітку позивача (3588,51 грн., відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення №07-10-01/2094 від 29.04.2024) сума відшкодування становить 645931,80 грн (180*3588,51 грн) та така сума підлягає зменшенню.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 56275,50 грн / 645931,80 грн (сума виплаченої грошової допомоги / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,09.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 58133,86 грн (3588,51 грн х 180 календарних днів х 0,09).
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 58133,86 грн.
Відтак доводи апеляційних скарг є частково слушними та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для зміни судового рішення в частині визначення суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції неправильно визначив суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача, рішення суду першої інстанції у цій частині належить змінити з урахуванням висновків цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Національного антикорупційного бюро України - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року змінити, виклавши абзац третій у такі редакції: «Стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 58133 (п'ятдесят вісім тисячі сто тридцять три гривні) грн. 86 коп.»
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова