Справа № 320/15760/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
07 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулося з позовом до Державної судової адміністрації України, Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грню та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Окружний адміністративний суд міста Києва бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн., станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн., а на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.;
- визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн. та у 2023 році - 2684,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у спірний період Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не нарахував та не виплатив їй, як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн., станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн., а на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем нараховано та виплачено їй за спірний період суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, що є неправомірним та суперечить законам України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. На переконання позивача, оскаржувані дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» зазнав змін не розмір посадового окладу судді, а лише його розрахункова величина. Також, наголошує, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 грн. є чинними, неконституційними не визнавалися та не скасовувалися, а тому підлягають виконанню.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 02 серпня 2024 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року призначено апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року до розгляду в судовому засіданні на 02 жовтня 2024 року.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України від 06.08.2010 №802/20107 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п'ять років.
Наказом ОАСК від 01.09.2010 №220/к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді ОАСК з 01.09.2010.
Указом Президента України від 28.09.2017 №197/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді ОАСК.
Наказом ОАСК від 29.09.2017 №182/к ОСОБА_1 призначено на посаду судді ОАСК.
З матеріалів справи вбачається, що обчислення суддівської винагороди позивача за спірний період було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно, звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розміру суддівської винагороди, що обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на іншу розрахункову величину, є протиправною. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною 3 якої передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII, Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX, зокрема, встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, вказаною нормою Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Водночас, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Сторонами у справі не заперечується, що Окружним адміністративним судом міста Києва нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн) та на 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Окружний адміністративний суд міста Києва, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період з січня 2021 року по квітень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Колегія суддів звертає увагу, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Такий висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.»
Таким чином, Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Крім того, слід зазначити, що такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, колегія суддів приходить до висновку, що ДСА України неправильно визначилася із розрахунковою величиною посадового окладу судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенка К.С., застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року по справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року по справі № 360/503/21.
Згідно вимог статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Окружний адміністративний суд міста Києва здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021-2023 роки.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахункових листків за період з січня 2021 року по травень 2023 року посадовий оклад ОСОБА_1 за вказаний період становив 78825,00 грн, що відповідає положенням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX (далі - Закон №1082-ІХ) в частині встановлення у 2021 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,25 (2102 грн х 30 х 1,25), статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-ІХ) в частині встановлення у 2022 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,25 (2102 грн х 30 х 1,25) та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі-Закон №2170-ІХ) в частині встановлення у 2023 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,25 (2102 грн х 30 х 1,25).
Судом першої інстанції встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021-2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати Окружним адміністративним судом міста Києва позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 величиною 2270,00 грн., станом на 01.01.2022 - 2481 грн та станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Отже, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по травень 2023 року, виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2681 грн.
В свою чергу, позовні вимоги про зобов'язання ДСА України вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, а саме - у спосіб зобов'язання забезпечити Окружний адміністративний суд міста Києва бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по квітень 2023 року включно, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2681 грн. підлягають задоволенню як похідні.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Окружного адміністративного суду міста Києва, шляхом зобов'язання Окружного адміністративного суду міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 30.04.2023, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., у 2023 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00грн. із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 07.10.2024р.)