07 жовтня 2024 року Справа № 480/3157/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3157/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу десятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби підставі десятого абзацу підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абзацу чотирнадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є солдатом військової частини НОМЕР_1 , водієм 2 мінометного взводу 6 мінометної батареї 3 механізованого батальйону, призваний на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні 19.04.2022 р.
Під час проходження служби позивач виявив бажання бути звільненим з військової служби на підставі Закону України Про військовий обов'язок та військову службу.
Так, на переконання позивача, він має право на звільнення:
- згідно до абзацу д е с я т о г о підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей віком до 18 років);
- крім цього, позивач зазначає, що має право на звільнення з військової служби згідно абзацу ч о т и р н а д ц я т о г о підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, б а т ь к о, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Позивач просить суд врахувати, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 23 лютого 2023 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. На утриманні подружжя мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Позивач звертає увагу суду на те, що з 01.01.2023 року вони з дружиною разом мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання.
ОСОБА_2 перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з 04.11.2019 року по теперішній час, що підтверджується копією довідки.
Як вважає позивач, вищезазначені обставини є однією з підстав для його звільнення з військової служби.
Крім цього, позивач зазначає, що його батько - солдат ОСОБА_4 , 1969 р.н., був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 01 червня 2022 року та перебуваючи на посаді гранатометника 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 по 04 травня 2023 року, що підтверджено довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1 від 05 травня 2023 року ОСОБА_1 було повідомлено про смерть батька ОСОБА_4 .
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 418 від 05.05.2023 року, ОСОБА_4 помер внаслідок захворювання ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Випискою із медичної карти хворого, підтверджено, що ОСОБА_4 , перебував у ЗСУ ВЧ НОМЕР_3 , тобто потрапив до медичного закладу з військової служби та помер у стаціонарі.
Отже, позивач звертає увагу суду на те, що його батько, ОСОБА_4 не перебував з числа цивільних осіб. Він перебуваючи на військовій службі, на посаді гранатометника 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , був доставлений до медичного закладу де і помер.
Як вказує позивач, він 26 лютого 2024 року подав командиру вч НОМЕР_1 рапорт про звільнення. Рапорт його було прийнято до розгляду.
В подальшому, 22.03.2024 позивачу було надано висновок ТВО командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 , у якому військовослужбовцю ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні, мотивуючи своє рішення відсутністю підстави для звільнення з військової служби - у зв'язку з тим, що смерть батька позивача - солдата ОСОБА_4 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що щодо звільнення на підставі якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років - взагалі не надано відповіді. Отже, рапорт позивача в даній частині не розглянуто.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія даної ухвали була направлена відповідачу через систему "Електронний суд" та отримана ним 22.04.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с.46). Проте заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, відповідачем до суду не надало.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є солдатом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , проходить службу на посаді водія 2 мінометного взводу 6 мінометної батареї 3 механізованого батальйону. Призваний на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні 19.04.2022 р.
Під час проходження служби позивач виявив бажання бути звільненим з військової служби на підставі Закону України Про військовий обов'язок та військову службу.
26 лютого 2024 року позивач подав командиру вч НОМЕР_1 рапорт про звільнення. Рапорт його було прийнято до розгляду.
В рапорті позивач посилався на дві підстави для його звільнення з посиланням на підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зокрема, у своєму рапорті позивач вказував дві причини для звільнення:
- згідно до абзацу д е с я т о г о підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на о с о б л и в и й період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей віком до 18 років);
- крім цього, позивач зазначає, що має право на звільнення з військової служби згідно абзацу ч о т и р н а д ц я т о г о підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, б а т ь к о, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
22.03.2024 позивачу було надано висновок ТВО командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 , у якому військовослужбовцю ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні, мотивуючи своє рішення відсутністю підстави для звільнення з військової служби. У зв'язку з тим, що смерть мого батька солдата ОСОБА_4 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Щодо звільнення на підставі якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років - взагалі не надано відповіді.
Як свідчить з обставин викладених позивачем у позовній заяві, позивач вбачає протиправну бездіяльність, яка полягає у неповному розгляді його рапорту (не надано оцінку щодо наявності дитини до 18 років, як підстави для звільнення позивача), а також позивач непогоджується з позицією відповідача стосовно відсутності підстав для його звільнення зважаючи на те, що його - ОСОБА_4 не перебував з числа цивільних осіб. Він перебуваючи на військовій службі, на посаді гранатометника 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , був доставлений до медичного закладу де і помер.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи судом.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, підпунктом г) пункту 2 частини 4 якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Матеріалами справи підтверджується, що 26 лютого 2024 року позивач подав командиру вч НОМЕР_1 рапорт про звільнення, його було прийнято. В подальшому, 22.03.2024 позивачу було надано висновок ТВО командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 (а.с.39) , у якому військовослужбовцю ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні, мотивуючи своє рішення відсутністю підстави для звільнення з військової служби. У зв'язку з тим, що смерть батька позивача - солдата ОСОБА_4 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Щодо звільнення на підставі якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років - взагалі не надано відповіді.
Отже, фактично рапорт позивача було розглянуто не у повному обсязі по суті поставлених питань. Рапорт позивача в частині наявності правових підстав для його звільнення з посиланням на звільнення з підстави, якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, розглянуто не було.
Слід зазначити, що під час розгляду справи відповідачами також не було надано суду будь - яких доказів щодо прийняття рішення (чи то задоволення, чи то відмови у задоволенні) відповідною уповноваженою особою за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби з підстави - якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Таким чином матеріалами справи не підтверджуються факт відмови командира військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби зважаючи на те, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Оскільки позивачем було подано зазначений рапорт із відповідними документами (а.с.40-41), що стосуються питання звільнення з військової служби, а командир військової частини НОМЕР_1 за результатом розгляду питань, що стосуються проходження служби не в повному обсязі дослідив обставини на які посилається позивач - не надано оцінку щодо звільнення позивача з військової служби зважаючи на те, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, суд дійшов висновку, що в даній частині рапорту відповідачем належного рішення за результатом поданого рапорту не прийнято. Отже, матеріалами справи підтверджується бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та неприйняття жодного рішення по суті рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення зважаючи на вищезазначену обставину.
При цьому, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи не надає оцінку обставинам та доказам, на які позивач посилається як на підставу для звільнення з військової служби (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), оскільки оцінка цим доказам та обставинам не надавалася відповідачем. В межах цієї справи суд оцінює саме законність дій/бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача в даній частині заявлених вимог для звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено, що рапорт позивача було розглянуто у повному обсязі.
Відтак суд визнає протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 в ч а с т и н і - щодо звільнення на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - звільнення військовослужбовця з військової служби зважаючи на те, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Оскільки, в даній ч а с т и н і рапорту, рішення командиром військової частини НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту позивача про звільнення прийнято не було прийнято, суд вважає за необхідне обрати належний захист порушеного права позивача та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 він 26.02.2024р. про звільнення з військової служби на підставі п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу» (як одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення в даній частині рапорту за наслідками його розгляду.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що звільнення одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років передбачена тільки під час о с о б л и в о г о п е р і о д у ( к р і м (!!!) періоду дії воєнного стану). Під час дії воєнного стану такої підстави для звільнення не передбачено.
Позивач, мотивуючи свої позовні вимоги та цитуючи відповідну норму чинного законодавства також зазначає, що під час проходження служби він виявив бажання бути звільненим з військової служби на підставі Закону України Про військовий обов'язок та військову службу, а саме згідно до абзацу десятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на о с о б л и в и й п е р і о д, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в о с о б л и в и й п е р і о д , звільняються з військової служби на підставах: якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідачу слід надати оцінку наявності правовим підставам для звільнення одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років з урахуванням періоду введення та дії воєнного стану.
Щодо правомірності відмови позивачу у звільненні з військової служби зважаючи на те, що батько позивача - солдат ОСОБА_4 , 1969 р.н., який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період Конотопським РТЦК та помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок захворювання 04.05.2023 року.
Матеріалами справи (випискою із медичної карти хворого) підтверджується, що ОСОБА_4 , перебував у ЗСУ ВЧ НОМЕР_3 , тобто потрапив до медичного закладу з військової служби та помер у стаціонарі. Помер внаслідок захворювання.
згідно до підпункту "г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: якщо близький родич (чоловік, дружина, син, донька, б а т ь к о, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) з а г и н у л и або пропали безвісти п і д ч а с здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Натомість , батько позивача не загинув, а помер внаслідок захворювання. Отже, суд погоджується з позицією відповідача, яку викладену у відповіді від 22.03.2024р. №2870/1 на рапорт позивача (а.с.39) стосовно того, що смерть батька позивача - солдата ОСОБА_4 не пов"язана з виконанням військової служби. Отже, відсутня підстава для звільнення з військової служби за цією обставиною.
Зважаючи на вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з гибеллю батька), оскільки факт г и б е л і батька не підтверджено. Батько фактично п о м е р у зв'язку із захворюванням. Отже, відсутні також підстави для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу чотирнадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо вимоги позивача про зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі десятого абзацу підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на о с о б л и в и й п е р і о д, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в о с о б л и в и й п е р і о д, звільняються з військової служби на підставах: якщо один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей віком до 18 років), дані вимоги є передчасними , оскільки в даній частині відповідач має розглянути рапорт по суті
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26 лютого 2024 року в ч а с т и н і наявності правових підстав для його звільнення з військової служби на підставі п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (як одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду такого рапорту.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець