07 жовтня 2024 року Справа № 480/7036/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7036/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,
Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
1. Скасувати рішення №262440010151 Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві винести нове рішення, яким призначити пенсію за віком з 21.03.2024р. ОСОБА_1 , зарахувати до загального страхового стажу з 13.01.1986 по 13.09.1996 рр.
Також позивач просить стягнути на її користь з Державного бюджету України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області витрати зі сплати судового збору, допустити негайне виконання рішення суду та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 21.03.2024 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.03.2024 року №262440010151 відмовлено позивачці в призначенні пенсії та зазначено, що пенсійний вік визначений ст.26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявниці 60 років. Необхідний страховий стаж статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. За відсутності страхового стажу пенсії за віком призначаються після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років. Страховий стаж 22 роки 04 місяців 12 днів. До страхового стажу, не зараховано період роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996 згідно трудової книжки від 17.12.1978 НОМЕР_1 , оскільки дата наказу при прийому на роботу “21.12.1986».
У зв'язку з відсутністю у гр. ОСОБА_1 на дату звернення з заявою про призначення пенсії необхідного страхового стажу, прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 14.08.2024 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачам копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до електронного кабінету через систему "Електронний суд", документ доставлено до електронного кабінету 14.08.2024 (а.с. 23-24).
У встановлений судом строк відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області) відзив не надав.
Відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві) у відзиві на позовну заяву зазначив, що до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві звернулася ОСОБА_1 із заявою від 21.03.2024 щодо призначенні пенсії за віком з 21.03.2024р. , зарахуванні до загального страхового стажу з І 3.01.1986 по 13.09.1996 рр.
Документи позивача за принципом екстериторіальності були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, яким винесене рішення від 29.03.2024 №262440010151 про відмову в зарахуванні до загального страхового стажу з 13.01.1986 по 13.09.1996 р., оскільки необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058 - 28 років.
За відсутності страхового стажу пенсії за віком призначаються після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.
Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 22 роки 4 місяці 12 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996 згідно трудової книжки від 17.12.1978 НОМЕР_2 , оскільки дата наказу при прийому на роботу "21.12.1986". За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закоку № 1058 матимете після досягнення 63 річного віку, а саме з 06.07.2024 року. В разі надходження додаткових документів право на призначення пенсії буде переглянуте.
Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві вважає прийняте рішення таким, що відповідає чинному законодавству, а призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.
Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 26-28).
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 21.03.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.03.2024 року №262440010151 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії (а.с.7).
В обґрунтування рішення зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058 - 28 років.
За відсутності страхового стажу пенсії за віком призначаються після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.
Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 22 роки 4 місяці 12 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996 згідно трудової книжки від 17.12.1978 НОМЕР_2 , оскільки дата наказу при прийому на роботу "21.12.1986".
За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 матимете після досягнення 63 річного віку, а саме з 06.07.2024 року (а.с.7).
Вважаючи рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
За змістом ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно достатті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно достатті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Судом встановлено, що згідно змісту оскаржуваного рішення до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 19.01.1986 по 13.09.1996, відповідно до трудової книжки від 17.12.1978 НОМЕР_3 , на посаді вихователя дошкільної ясельної групи, оскільки дата прийняття на роботу (13.07.1986) не відповідає даті наказу (21.12.1986).
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудову книжку позивача від 17.12.1978 НОМЕР_2 діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі- Інструкція №162).
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подала до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача від 17.12.1978 НОМЕР_3 , оформленої на ОСОБА_1 .
Розділ Відомості про роботу трудової книжки позивача містить записи щодо її трудової діяльності, зокрема, у спірний період: 13.07.1986 прийнята в Дитячий дошкільний заклад №522 м.Києва. Призначена на посаду вихователь ясельної групи та 13.09.1996 звільнена з посади вихователя шляхом переводу в ДВЗ 274 (а.с.15).
Судом встановлено, що згідно відомостей, внесених до трудової книжки дата прийняття позивача на роботу 13.07.1986 не відповідає даті наказу на підставі внесено такий запис 21.12.1986 № 20.
Відповідач правильно зазначив про невідповідність дати прийняття на роботу 13.01.1986 з датою наказу 21.12.1986.
Однак, на думку суду, виявлена відповідачем неточність у такому записі не свідчить про його недійсність.
При цьому, суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу останньої у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт.
Наступний запис про звільнення позивача від 13.09.1996 здійснений на підставі наказу № 53 від 13.09.1996, завірений підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою підприємства.
На думку суду, невідповідність дати прийняття на роботу даті наказу на підставі якого внесено такий запис є формальною неточністю, та в даному випадку не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці (вказаний висновок Верховного Суду відображений у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а).
Крім того, судом встановлено, що позивач намагалась отримати підтверджуючі документи щодо її працевлаштування у період з 13.01.1986 по 13.09.1996 у Дитячому дошкільному закладі №522 м.Києва, а також довідки про роботу та накази про прийняття та звільнення. Однак, на її звернення була надана відповідь Управління освіти Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, що зазначений заклад освіти не відносився до сфери управління Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації (а.с.6).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємства, на якому позивач працювала, не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
Отже, у відповідача були відсутні підстави для не зарахування періоду роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996 до страхового стажу позивача.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 29.03.2024 № 262440010151 позивачу безпідставно відмовлено у зарахуванні до спірного стажу період роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996.
В розрізі встановлених обставин, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.03.2024 № 262440010151 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
Відповідно до приписів ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, питання щодо призначення та виплати пенсії у даному випадку не входить до компетенції суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд приходить до висновку, що для ефективного захисту прав позивача є підстави для задоволення позову шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву від 21.03.2024 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області подати до суду у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Щодо заяви позивачки про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними рішення відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії щодо повторного розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком, таке клопотання позивачки не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду (а.с. 4).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області №262440010151 від 29.03.2024 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 13.01.1986 по 13.09.1996 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.03.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні інших позовних вимог-відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю - відмовити.
В задоволенні клопотання про негайне виконання рішення суду-відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук