07 жовтня 2024 року м. Рівне №460/9613/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати позивачу з 22.08.2024 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 22.08.2024 нарахування та виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Мотивуючи вимоги позову зазначав, що є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Разом з тим, нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Положення законів України, якими обмежувалася дія норм ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту призначення їй виплат, встановлених вказаними нормами, були визнані неконституційними. Також позивачем зазначено, що відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, починаючи із 22.08.2024, тобто після відновлення дії ст.39 Закону Рішенням Конституційного Суду України. Просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 23.08.2024 позовна заява залишалася без руху. Позивач недоліки позову усунула, а тому такий приймається до розгляду судом.
Ухвалою суду від 29.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позовну заяву відповідно до змісту якого він заперечує проти їхнього задоволення. Зазначає на обґрунтування такої позиції про те, що позивач не має права на отримання спірного підвищення до пенсії, зокрема, з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують факту її постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Крім того, з 01.01.2016 чинною є редакція ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою підвищення, передбачене цією статтею, встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач не належить до осіб, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення - в останньої наявне посвідчення 4 категорії постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також відповідач звертає увагу на те, що прийняття рішення про нарахування та виплату доплати до пенсії, визначену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох прожиткових мінімумів, є неправомірним збільшенням розміру даної доплати, оскільки розмір прожиткового мінімуму більший за розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується для обчислення виплат за рішеннями суду, згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". З огляду на вказане, просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову та заявив клопотання про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.
Ухвалою від 02.10.2024 суд відмовив у задоволенні наведеного у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, а також постраждалою від Чорнобильської катастрофи особою.
Позивач з проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (смт. Зарічне, Вараського району Рівненської області).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №460/22434/23, яке набрало законної сили, було задоволено позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 26.09.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
1 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX від 09.11.2023, статтею 8 якого установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень.
Разом з тим, цією нормою також було вперше окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Такий розмір законодавцем було визначено на рівні 1600 гривень.
З огляду на це, на виконання відповідного судового рішення відповідачем було донараховано позивачу передбачену ст.39 Закону №796-XII доплату до пенсії, у розмірі, що дорівнює 1600 х 2 = 3200 грн.
Разом з тим, статтею 7 Закону №3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривень.
З огляду на вказане та з врахуванням тієї обставини, що з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата взагалі не повинна застосовуватися як розрахункова величина, позивач вважає, що нарахування йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України №796-ХІІ має проводитися не у розмірі, який дорівнює двом мінімальним заробітним платам, а у розмірі, який дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Частиною першою статті 39 Закону №796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року стаття 39 Закону №796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
Відтак, з 17 липня 2018 року стаття 39 Закону №796-ХІІ «Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення» має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.»
Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996, яка не суперечить редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, а в іншій - діє норма Закону №987-VIII.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі № 240/4937/18.
Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Водночас, 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом №410-IX від 19.12.2019).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2415-VIII від 15.05.2018).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII відповідні зміни в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018).
З урахуванням дії темпоральних правил при колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії, за якими застосовується акт, виданий пізніше, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення,право на яке у таких осіб виниклона підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015) повинна застосовуватися розрахункова величина визначена Законом №1774-VIII(який прийнятий у часі пізніше), тобто у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим суд враховує ту обставину, що позивач вже звертався до суду за захистом своїх прав і покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №240/4937/18 просив про нарахування і виплату йому передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Його вимоги були задоволені судом саме в такому обсязі.
Відповідач, в свою чергу, виконуючи вказане судове рішення, правомірно застосував положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX від 09.11.2023.
Відтак жодних підстав для того, щоб трактувати поведінку відповідача як протиправну немає.
Саме по собі звернення позивача до відповідача про нарахування йому передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат, не покладало на орган ПФУ жодних обов'язків, позаяк зміна способу і порядку виконання судового рішення в позасудовому порядку недопустима.
Враховуючи наведене не підлягають до задоволення вимоги позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ. у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Разом з тим, суд, враховуючи свободу особи розпоряджатися своїм правами на власний розсуд, не вбачає перешкод для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з дати набрання законної сили даним судовим рішенням.
Таким чином позовні вимоги належить задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача пропорційну частину судових витрат, а саме 605,60 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, починаючи з дати набрання законної сили даним судовим рішенням і до зміни законодавства або зміни правового статусу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 жовтня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.П. Зозуля