07 жовтня 2024 року м. Рівне №460/6124/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 05.04.2022 по 22.05.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 05.04.2022 по 22.05.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання судового рішення йому виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 05.04.2022 по 22.05.2024. Крім того, вважає, що відповідач повинен здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 17.06.2024 відкрито провадження в справі; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. За наведеного, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач з березня 2014 року по квітень 2022 року проходив службу в структурних підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_1 та підрозділах, які перебувають на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом № 77 від 05.04.2022 командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 в справі №460/1769/23 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 05.04.2022. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 05.04.2022 , із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходив населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного рішення суду, 22.05.2024 на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 282090,32 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ “ПРИВАТБАНК».
У зв'язку із затримкою повного розрахунку при звільнення, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч.2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки та з усіх видів забезпечення з 05.04.2022, а недоплачену суму грошового забезпечення в розмірі 282 090,32грн, що є індексацією грошового забезпечення присудженою йому рішенням суду у справі №460/1769/23, отримав 22.05.2024.
Судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення (встановлено не виплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення).
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати індексації та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми ст.116 та ст.117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 22.05.2024, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (належний розмір індексації) був спірним.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Тому вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 22.05.2024, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення позивачу станом на 05.04.2022 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення).
На виконання рішень суду у справі №460/1769/23 відповідач 22.05.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення в розмірі 282090,32грн.
Тобто, спірним у цих правовідносинах є період з 06.04.2022 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) - 21.05.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 06.04.2022 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 21.05.2024 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд враховує правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
У матеріалах справи міститься довідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.09.2024 № 514, зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення 41171,26грн (лютий 2022 року - 19612,69грн, березень 2022 року - 21558,57грн), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати. Впродовж цих двох місяців було 59 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 697,82 грн.
Період затримки фактичного розрахунку становить 777 дні. Враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 06.04.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 21.05.2024, проте не більше, як за шість місяців.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення становить 542 206,14 грн. (697,82 грн. х 777дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено недоплачене грошове забезпечення в сумі 282 090,32 грн.
З врахуванням порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, істотність частки заборгованості при звільненні в даному випадку складає: 282 090,32 грн. (доплачене грошове забезпечення)/542 206,14 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,52.
Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 06.04.2022 по 05.10.2022, тривалістю 183 календарних дні.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 697,82 грн. (середня заробітна плата за один день) * 0,52 * 183 (дні затримки розрахунку)) = 66 404,55 грн.
Суд зауважує, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вправі зменшувати розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зауважує, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №821/2093/16.
Тому, при вирішенні даної справи, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 5985,92 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з частинами 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм у цій справі вбачається, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
В свою чергу, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 у справі №520/11620/20 зазначив, що виплата середнього заробітку за рішенням суду за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій не входить до складу грошового забезпечення, відтак відсутні підстави для нарахування та виплати особі компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби.
Тому вимога позивача в частині нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, з врахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково, підтвердженими доказами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в розмірі 1211,20грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.04.2022 по 05.10.2022 в сумі 66 404,55грн (сума вказана без відрахувань передбачених законом податків та обов'язкових платежів).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 1211,20грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 жовтня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя Д.П. Зозуля