Справа № 759/16796/23 Головуючий у суді І інстанції Горбенко Н.О.
Провадження № 22-ц/824/7615/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
07 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2023 року ТОВ «ФК «ЕЙС»звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтувало тим, що 11 серпня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 307525424 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Товариство свої зобов'язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало, надавши їй кредит у розмірі 2 100,00 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,7 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Однак, відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо своєчасного повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконала, внаслідок чого у неї станом на 11 серпня 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 21 675,76 грн.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 05/0820-01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року.
04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 04/08/23-01.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 1 від 04 серпня 2023 року до договору факторингу № 04/08/23-01 від 04 серпня 2023 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки у розмірі 21 675,76 грн, з яких: 7 999,65 грн - сума заборгованості за основним боргом; 13 676,11 грн - сума заборгованості за відсотками.
Позивач вказував, що станом на день звернення до суду заборгованість за кредитним договором відповідачкою не погашена, у зв'язку із чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 21 675,76 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання відшкодування понесених судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на помилковість висновків суду в частині відсутності у нього права вимоги, оскільки на момент укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу від 28 листопада 2018 року ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та боржником ОСОБА_1 згідно укладеного між ними кредитного договору від 11 серпня 2020 року, а відтак первісний кредитор не міг передати ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.
На думку скаржника, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 11 серпня 2020 року між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Посилається на те, що кредитний договір № 307525424 від 11 серпня 2020 року був укладений в межах дії часових рамок договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, а тому відповідна грошова вимога не може вважатися такою, що виникла в майбутньому.
Зазначає, що відступлення прав вимоги до відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося в межах чинності договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Відповідно до наявних у матеріалах справі доказів, набуті у серпні 2023 року позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у вересні 2020 року, тобто після укладення кредитного договору у листопаді 2020 року та виникнення заборгованості.
Також позивач не погоджується із висновком суду в тій частині, що ним не було надано реєстру прав вимог, підписаного уповноваженими особами ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яким би підтверджувалося набуття ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Звертає увагу суду, що представником позивача до матеріалів позовної заяви на підтвердження відступлення права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» було надано реєстр права вимоги № 107, підписаний електронним підписом.
Крім того, не погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що матеріали справи не містять суму фінансування, доказів на підтвердження сплати ТОВ «Таліон Плюс» на рахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» коштів за отримання права вимоги до відповідачки.
Наголошує на тому, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не є первісним кредитором, а отримало право вимоги до боржника внаслідок ланцюга факторингових угод укладених:
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (№ 28/1118-01);
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (№ 05/0820-01);
04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»(№ 04/08/23-01).
Тобто позивач, який не є первинним кредитором, не мав можливості проконтролювати процес надходження коштів від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», що являється підтвердженням відступлення права вимоги до ОСОБА_1 .
На переконання скаржника, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, а його висновки про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача не відповідають дійсним обставинам та спростовуються викладеними вище доказами.
Апеляційним судом виконаний процесуальний обов'язок щодо направлення відповідачці копії апеляційної скарги з додатками та ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, які нею були отримані, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 148).
Таким чином відповідачка повідомлена про розгляд справи, не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги позивача до апеляційного суду не направила.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 серпня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 307525424 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачці було надано кредит без конкретної споживчої мети на суму 2 100,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (а.с. 13-14).
Відповідно до пункту 1.2. договору кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
Згідно із пунктом 1.3. договору на період строку, визначеного пунктом 1.2. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,42 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Пунктом 1.4. договору визначено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
У пункті 4.7. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Згідно графіку розрахунків, який є додатком № 1 до договору, сторони погодили наступний графік розрахунків: термін платежу - 10 вересня 2020 року; сума кредиту - 2 100,00 грн; нарахований процент (за дисконтною ставкою) - 894,60 грн; до сплати (разом) - 2 994,60 грн. (а.с. 14).
13 серпня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 307525424 від 11 серпня 2020 року, в якій сторони домовились про збільшення суми кредиту на 100,00 грн та виклали графік розрахунків у новій редакції: термін платежу - 10 вересня 2020 року; загальна сума кредиту - 3 550,00 грн; нарахований процент - 1 498,81 грн.; до сплати (разом) - 5 048,81 грн (а.с. 47).
06 вересня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 307525424 від 11 серпня 2020 року, в якій сторони дійшли згоди у зв'язку із неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника продовжити строк, на який був наданий кредит, на 26 днів, починаючи з 10 вересня 2020 року сплату процентів у розмірі 1,53 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди та розповсюдження дії цієї додаткової угоди на правовідносини між сторонами з 10 вересня 2020 року (а.с. 48).
28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року (а.с. 41-46).
28 листопада 2019 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою визначено строк закінчення договору 31 грудня 2020 року (а.с. 27).
21 жовтня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладена додаткова угода № 25 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якій сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції: ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) уклали договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 у новій редакції від 21 жовтня 2020 року про наступне: розділ 1 «Визначення термінів», п. 2. У випадках, не передбачених цією додатковою угодою, сторони керуються положеннями договору; п. 3. Дана додаткова угода набирає чинності з 21 жовтня 2020 року (а.с. 25-26).
Згідно витягу з реєстру прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки (а.с. 53).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року (а.с. 20-25, 56-58).
04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» був укладений договір факторингу № 04/08/23-01 (а.с. 66-70).
Відповідно до реєстру боржників від 04 серпня2023 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року (а.с. 54-55).
Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за вказаним кредитним договором становить 21 675,76 грн та складається із: 7 999,65 грн - заборгованість по кредиту; 13 676,11 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с. 50).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що із додаткової угоди від 13 серпня 2020 року до договору № 307525424 від 11 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 , та графіку розрахунків, який є додатком №1 до додаткової угоди, і додаткової угоди від 06 вересня 2020 року вбачається, що останні не містять підписів позичальника ОСОБА_1 , а саме одноразового ідентифікатора, як це передбачено кредитним договором. Вказане, незважаючи на те, що позивачем надано окремо довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 12) без підпису, яка містить одноразовий ідентифікатор, не дає підстав вважати, що відповідачка була ознайомлена саме із цими умовами додаткових угод, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.
Крім того, умовами договору факторингу від 28 листопада 2018 року узгоджено, що за відступлення права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» сплачується ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» суму фінансування, доказів на підтвердження сплати якої за отримання права вимоги до ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до фактора - ТОВ «Таліон Плюс», однак у визначені статтею 83 ЦПК України строки позивачем не було надано реєстру прав вимоги, підписаного уповноваженими особами ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», якими б підтверджувалося набуття ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Витяг з реєстру прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» за підписом ОСОБА_2 та розрахунок заборгованості moneyveo за підписом ОСОБА_3 , на думку суду першої інстанції, не є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги 05 серпня 2020 року за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс».
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», відповідно, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», відповідно, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС», у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено у частині першій статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нормами частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з частини другої статті 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
У частині третій статті 12, частині першій, шостій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Частиною першою, другою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу № 28/1118-01.
Відповідно до умов вказаного договору: «Боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (пункт 1.1);
«Кредитний договір» - кредитний договір, укладений між клієнтом і боржником, права вимоги за яким відступаються, та який відповідає наступним критеріям: боржником за кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою. Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього договору, а саме в Реєстрах прав вимог (пункт 1.2);
«Право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (пункт 1.3);
«Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили (пункт 1.4);
«Реєстр прав вимог» - означає перелік прав вимог до боржників, що відступаються за цим договором. Форма Реєстру прав вимог наведена в додатку № 1 до цього договору (пункт 1.5).
Згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги (пункт 4.1).
Відтак, договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частиною договору факторингу.
На виконання пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано Реєстр прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року на загальну суму 15 556,21 грн.
До матеріалів справи позивачем доданий витяг з вказаного реєстру, підписаний електронним цифровим підписом директора ТОВ «Таліон Плюс» - Патіюка В.В. (а.с. 53).
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що витяг з Реєстру прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року не є належним доказом у справі.
На підтвердження переходу права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 307525424 від 11 серпня 2020 року позивачем надано лише форму реєстру прав вимоги до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, форму повідомлення боржника за кредитним договором та форму акта повернення прав вимоги, в яких відсутня інформація про визначені вимоги і до яких саме боржників (а.с. 44-46).
Наданий позивачем витяг з Реєстру прав вимоги № 107 від 10 листопада 2020 року не можна визнати належним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитним договором № 307525424 з огляду на те, що у цьому витязі зазначені лише прізвище позичальника, номер і дата кредитного договору та сума боргу.
Натомість у формі реєстру прав вимог, який є додатком № 1 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено розмір фінансування, тобто належна до сплати клієнту за цим Реєстром прав вимоги сума у гривнях. Також у формі реєстру прав вимоги зазначено, що цей реєстр набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, вказаної на його початку, та є невід'ємною частиною договору.
Проте, указаний вище витяг не містить підписів уповноважених осіб та печаток клієнта та фактора, а сформований і підписаний лише представником однієї сторони договору - директором ТОВ «Таліон Плюс» (а.с. 53).
Оскільки реєстр є додатком до договору факторингу, то в суд має бути надана точна його копія з усіма передбаченими договорами реквізитами, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем витяг з Реєстру прав вимоги № 107, визнавши його неналежним доказом.
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони жодним чином не спростовують правильних висновків суду. Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Однак, позивачем не надано Реєстру прав вимоги, оформленого та підписаного відповідно до вимог договору факторингу, а також доказів на підтвердження оплати за договором факторингу.
Отже, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» необхідно залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року - без змін.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній