Справа №463/2837/21-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/12673/2024
12 вересня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до судді Апеляційного суду Львівської області Левика Я.А., Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути на його користь відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що у зв'язку з порушенням суддею Апеляційного суду Львівської області Левик А.Я. шляхом постановлення ухвал від 11 листопада, 28 листопада, 16 грудня 2016 року по справі № 454/1690/16, в результаті чого Фермерське господарство ОСОБА_1 було позбавлене доступу до правосуддя та грубо порушено конституційні права, йому було завдано моральної шкоди, що стало підставою звернення до суду із указаним позовом.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 18 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Апеляційного суду Львівської області Левика Я. А. про відшкодування моральної шкоди. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - передано за територіальною підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 28 травня 2024 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 12.09.2024 року сторони не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялась, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
У ході розгляду справи судом встановлено,що ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у справі № 454/1690/16 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Бурка В.В.» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року залишено без руху, оскільки така містила недолік, а саме, для сплати судового збору за подання скарги.
Ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2016 року у справі № 454/1690/16 в задоволенні клопотання Фермерського господарства «Бурка В.В.» про продовження строку виконання ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року - відмовлено.
Ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року апеляційну скаргу Фермерського господарства «Бурка В. В.» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем Державою Україною заподіяно йому будь-яку шкоду та не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та вину останнього в її заподіянні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як вбачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію позивача, заявлену в його позові. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи факт заподіяння йому моральної шкоди, позивач зазначив, що її було завдано ухвалами апеляційного суду Львівської області від 11.11.2016 року, 28.11.2016 року та 16.12.2016 року у справі № 454/1690/16, які з точки зору ОСОБА_1 спричинили недопуск позивача у тій справі до правосуддя.
В той же час з наданих до суду документів вбачається, що позивачем і апелянтом у справі № 454/1690/16 була юридична особа-фермерське господарство, а не позивач у даній справі. За таких умов, позивач не є тією особою, яка фігурує у справі № 454/1690/16 і яку фактично за твердженням ОСОБА_1 не було допущено до правосуддя.
Зазначене додатково до аргументів суду першої інстанції обґрунтовує відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько