Справа № 753/2664/23 Головуючий у І інстанції Яровенко Н.О.
Провадження №22-ц/824/11963/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
11 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною представника ОСОБА_1 - адвоката Ковбаси Олега Станіславовича на рішенняДніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данилова Олена Олександрівна про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю, визнання права власності та виділ частки в натурі,
У лютому 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з серпня 2014 року розпочалися відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки, що бажають створити сім'ю та планувати спільне майбутнє.
З вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали разом займатись пошуком житла, серед якого їх вибором стала на той час квартира в багатоповерховому будинку, будівництво якого тривало, за адресою: АДРЕСА_1 .
09.12.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за особисті кошти ОСОБА_4 (472 060,71 грн), придбали майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .
Оскільки придбане подружжям нерухоме майно у вигляді майнових прав не було на той час придатне для проживання та потребувало значного поліпшення, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за спільні кошти здійснювали ремонтно-будівельні роботи у квартирі.
Проживати спільно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю почали в серпні 2015 року, разом із донькою ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Враховуючи те, що квартира досі залишалась в стані, що потребує здійснення покращень, 05.08.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вже проживаючи в цій квартирі разом, за особисті кошти ОСОБА_1 , замовили та сплатили виконання робіт з натяжних стель на суму 21 500,00 грн.
07.10.2015 року, внаслідок збільшення загальної площі квартири та збільшення вартості майнових прав на квартиру, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти (у загальній пропорції 50% особистих коштів ОСОБА_4 та 50 % особистих коштів ОСОБА_1 ) сплатили 342 000,00 грн.
В подальшому проведення ремонтних робіт та придбання меблів, техніки здійснювали спільно за рахунок коштів, отриманих від продажу належного ОСОБА_1 автомобіля.
01.07.2016 року після введення будинку в експлуатацію ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли нерухоме майно - квартиру за актом приймання- передачі.
06.04.2022 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Даниловою О.О., яким заповів належну йому квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Організацію поховального процесу ОСОБА_1 здійснювала особисто та за власні кошти.
Враховуючи наявність заповіту ОСОБА_4 від 06.04.2022, яким він заповідав усе належне йому майно ОСОБА_1 , існують також особи, які відповідно до статті 1241 ЦК України спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) - це непрацездатні батьки померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З метою недопущення порушення прав непрацездатних батьків померлого ОСОБА_4 на обов'язкову частку та недопущення порушення прав ОСОБА_1 на визнання за нею половини частки майна, що було придбане та істотно збільшено у вартості ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як жінкою та чоловіком, що проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, просила суд ухвалити рішення яким:
- встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період з 01.08.2015 року по дату смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 року;
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майно - квартиру АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Ковбаса О.С., який, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що Дніпровський районний суд м. Києва належним чином не дослідив наявні у справі докази, надав їм невірну оцінку, у звязку із чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Вказує на наявність в матеріалах справи доказів, зокрема Угоди-замовлення від 02.03.2015 та копії товарного чека № 71 від 05.08.2015, якими підтверджується замовлення та оплата будівельних та оздоблювальних робіт в квартирі саме позивачем.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання, в той час як відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи, усно в судовому засіданні, було визнано факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та ОСОБА_4 .
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на правові позиції, наведені у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 по справі №466/3769/16, відповідно до яких, самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Зауважує, що в матеріалах справи, крім показань свідків та спільних фотографій позивача і ОСОБА_4 наявні також інші документи та докази, що підтверджують наявність у них спільного побуту та бюджету, а також взаємні права та обов'язки, зокрема: довідки про склад сім'ї та лист Голови правління ОСББ «Юності 8-А» від 22.06.2022; товарні чеки на придбання робіт, матеріалів та побутової техніки; нотаріальна довіреність, видана позивачем 16.12.2015 на ім'я ОСОБА_4 щодо розпорядження автомобілем позивача;заповіт ОСОБА_4 від 06.04.2022, яким все своє майно він заповідав позивачу; довідки з навчальних закладів; свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .
Вказує, що вимоги позивача про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання позивачем права власності на частину квартири, є похідними вимогами і тому, в разі задоволення судом основної вимоги про встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ці вимоги також підлягатимуть задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кравець Д.М. наводить свої заперечення щодо доводів представника апелянта, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.
Посилаючись на численну практику Верховного Суду у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вказує, що доводи позивача про те, що підтвердженням такого факту є влаштування доньки позивача у навчальний заклад в м. Києві, проведення ремонтних робіт, спільний відпочинок та подорожі, є безпідставними та необґрунтованими.
Звертає також увагу апеляційного суду на те, що складений ОСОБА_4 06.04.2022 року заповіт на користь ОСОБА_1 також не є доказом, підтверджуючим факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до положень ч. 1 статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїм спадкоємцями одну або декілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Вказує, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих істотне збільшення вартості спірного майна внаслідок затрат трудових та грошових ресурсів самого позивача чи спільно з ОСОБА_4 , а також і того, що це істотне збільшення вартості було настільки значним, щоб первинний об'єкт нерухомості по своїй вартості та майновим характеристикам був малозначним в порівнянні з перетвореним об'єктом нерухомого майна.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковбаса О.С. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кравець Д.М. у судовому засіданні підтримав аргументи, наведені ним у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставин по справі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , про що зроблений відповідний актовий запис № 515, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 13.05.2022 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Київський відділ державної реєстрації смерті ЦМУ МЮ (м. Київ).
За життя 06.04.2022 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив розпорядження: належну йому квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 заповідає ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина щодо його майна, спадкоємцями за законом є мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 .
З матеріалів справи також вбачається, що 09.12.2014 року між ТОВ «ФСВ» та ОСОБА_4 був укладений Договір №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_4 придбав майнові права на обєкт нерухомості - квартиру будівельний АДРЕСА_4 .
Додатковою угодою № 1 до Договору №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав від 05.10.2015 року, ТОВ «ФСВ» та ОСОБА_4 внесено зміни до пункту 2 Договору, зокрема визначено, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є обєкт нерухомості, розташований в Об'єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_1 з наступними характеристиками: квартира будівельний № 1к3, 1 кімнатна, 53,9 кв.м. загальна площа, 5 поверх.
Як вбачається з Довідки про сплату майнового права №26/1/1-1 від 15.01.2016 р. ОСОБА_4 повністю оплатив вартість майнових прав згідно договору №26/1/1К2 від 09.12.2014 та додаткової угоди № 1 до договору №26/1/1К2 від 05.10.2015 р., у розмірі 814 060,21 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що спірне нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 , хоча і придбана переважно за кошти ОСОБА_4 , однак істотно збільшилась у вартості за рахунок коштів ОСОБА_1 за час спільного їх проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Матеріалами справи встановлено, що у спірний період сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.
Проте майно, яке набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, може бути визнано об'єктом їхньої спільної сумісної власності лише за умови, що воно: 1) придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці (з огляду на правову позицію, викладену у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15).
Як установлено матеріалами справи, спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_4 на підставі Договору №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав від 09.12.2014 р., додаткової угоди № 1 до Договору №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав від 05.10.2015р., акту приймання-передачі житлових приміщень від 02.07.2016 року та довідки про повну оплату майнових прав від 15.01.2016 р. Відтак ця квартира є особистою власністю ОСОБА_4 , що виключає можливість віднесення цього об'єкта до спільної сумісної власності, ураховуючи підставу та період набуття цього майна.
Позивач ОСОБА_1 відповідну обставину не спростувала та не надала суду належних і допустимих доказів, підтверджуючих, що оплата частини майнових прав за спірну квартиру в сумі 342 000,00 грн 06 жовтня 2015 року була здійснена за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Однак при цьому позивачка стверджувала, що спірна квартира істотно збільшилась у вартості за час їхнього спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто, значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.
У такому випадку, якщо суд установить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у фактичних шлюбних відносинах, як про це стверджує сторона позивача, а саме у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у спірний період, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що за статтею 62 СК Українине визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Вирішення питання про те, чи є збільшення цінності майна істотним, відноситься до компетенції суду. Проте питання цінності будинку та здійснених щодо нього поліпшень, зокрема до та після їх здійснення (в тому числі у відсотковому значенні), вирішується, зокрема шляхом проведення відповідної експертизи, оскільки потребує спеціальних знань.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, підтверджуючих істотне збільшення вартості квартири внаслідок спільних затрат ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про призначення у даній справі відповідної експертизи клопотань не заявляла, відповідних експертних висновків суду не надала.
Подані позивачем Угода-замовлення від 02.03.2015 та копії товарного чека № 71 від 05.08.2015, якими підтверджується замовлення позивачем та оплата будівельних та оздоблювальних робіт в квартирі, накладні та квитанції про оплату товарів, довідки про навчання ОСОБА_6 , такими доказами не являються та не підтверджують істотне збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивачки та ОСОБА_4 .
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незгоди із висновком суду першої інстанції про недоведеність факту проживання позивача і відповідачки однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.08.2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року, колегія апеляційного суду також зважає на те, що у порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб'єктивне право. У випадку, якщо встановлення наявності чи відсутності юридичного факту ніяким чином не впливає на захист права, яке визначено як об'єкт захисту, підстави встановлювати юридичний факт у порядку позовного провадження відсутні. Зокрема, юридичне значення має факт встановлення шлюбних відносин у справах про поділ майна подружжя за період, коли набувалось спірне майно з метою вирішення питань майнового характеру.
У даній справі позивачем не доведено обставин істотного збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, у зв'язку із чим встановлення наявності або відсутності факту спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у спірний період не впливає на вирішення спору про суб'єктивне право позивача.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо обгрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковбаси Олега Станіславовича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 07 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А