01 жовтня 2024 року
м. Рівне
Справа № 569/10570/22
Провадження № 22-ц/4815/567/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С.О.
секретар судового засідання - Андрошулік І. А.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Приватний нотаріус
Рівненського міського нотаріального округу Табінський Олександр Іванович
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тищук Катерини Павлівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 лютого 2024 року у складі судді Панас О. В., постановлене в м. Рівне, повний текст рішення складено 08 лютого 2024 року,
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Табінський Олександр Іванович, про визнання договору дарування недійсним. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач ОСОБА_1 , укладаючи договір дарування на користь близького родича (сина), ОСОБА_2 , діяв недобросовісно, з метою убезпечити нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї, оскільки до грудня 2013 року на відповідну нерухомість неможливо було звернути стягнення, так як вона перебувала в іпотеці АТ «Укрсиббанк» (про що вказано у постанові від 02.12.2013 про повернення виконавчого документа), а після грудня 2013 року нерухомість вже не належала боржнику, і тому 11.11.2014 позивачу знову було повернуто виконавчий документ через відсутність майна у боржника на яке можливо звернути стягнення. На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 достеменно знав, що має невиконані та прострочені грошові зобов'язання перед позивачем, а також те, що позивач вже вчиняє дії, спрясовані на судовий захист своїх прав та інтересів. Просило суд визнати недійсним договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31.12.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О.І. та зареєстрованим у реєстрі під №2684, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 лютого 2024 року вказаний позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31.12.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О.І., зареєстрованим у реєстрі під № 2684. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в сумі 3 721 грн. 50 коп..
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком належного виконання зобов'язань відповідно до умов договору або закону, а також звичаїв ділового обороту та обґрунтоване встановленими обставинами справи, підтвердженими належними і достатніми доказами, які вказують, що укладаючи договір дарування на користь близького родича (сина), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 діяв недобросовісно, з метою убезпечити нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї, оскільки до грудня 2013 року на відповідну нерухомість неможливо було звернути стягнення, так як вона перебувала в іпотеці АТ «Укрсиббанк», а після грудня 2013 року нерухомість вже не належала боржнику і на неї неможливо було звернути стягнення. Суд також взяв до уваги, що на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 достеменно знав, що має невиконані та прострочені грошові зобов'язання перед позивачем, і що той вже вчиняє дії, спрямовані на судовий захист своїх прав та інтересів.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Тищук Катерина Павлівна оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено відповідачу у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, а висновок суду про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом без пропуску строку позовної давності є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Звертає увагу суду, що 31.12.2013 року в Реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , тобто, з 31.12.2013 року у відкритому доступі була інформація щодо права власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування якої є предметом спору в даній справі. Додає, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 02.12.2013 року, виконавче провадження № 29540874 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-414/2011 (яка була отримала позивачем та яку саме позивач долучає до позовної заяви) зазначено про наявність у власності ОСОБА_1 спірної квартири. Зазначає, що 16.05.2014 року ВДВС Рівненського МУЮ відкрито виконавче провадження № 43292744 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-414/2011, де стягувачем є ПАТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_1 . Стверджує, що ПАТ КБ «Приватбанк» як сторона виконавчого провадження мав безперешкодну можливість ще в 2014 році ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, з яких вбачається той факт, що спірна квартира вибула з права власності ОСОБА_1 , та отримати відповідні документи. Окрім того, із постанови про повернення виконавчого листа стягувачеві від 11.11.2014 року (ВТТ №43292744, яка теж долучена до позову саме банком, також чітко вбачається, що на час повернення виконавчого листа стягувачеві за боржником не значиться зареєстрованим жодного нерухомого майна, а відтак позивач АТ КБ «Приватбанк», отримавши постанову державного виконавця від 11.11.2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, в тому числі нерухомого, за рахунок якого можуть бути задоволені його вимоги як стягувача, проявивши розумну обачність та зацікавленість станом своїх прав, та дізнавшись ще у 2014 році про те, що боржник ОСОБА_1 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна міг звернутись до суду з відповідним позовом на захист своїх прав в межах визначеної законом позовної давності. Стверджує, що звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду у липні 2022 року з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору дарування, вчинене ним поза межами позовної давності. Вказує, що Банком було пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові (трирічний строк позовної давності банком в будь-якому разі пропущено: чи то якщо розпочати його відлік з дати винесення органом виконання рішень постанови від 16.05.2014 р. про відкриття виконавчого провадження, після чого стягувач набув можливості знайомитись із матеріалами виконавчого провадження, в тому числі і щодо майнового стану, чи то з моменту винесення постанови від 11.11.2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу, де чітко вказано про відсутність майна, чи навіть, якщо розпочати його відлік з 01.01.2015 року (/дата відкриття Реєстрів)). Наголошує, що АТ КБ «Приватбанк» не звертався до суду із клопотанням про поновлення пропущеного ним строку позовної давності. Натомість представником ОСОБА_1 адвокатом Тищук К.П. було подано заяву про застосування строків позовної давності. Покликається також на ч. 1 ст. 321 ЦК України, яка закріплює непорушність права власності та доводить, що її довіритель ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки на момент укладення договору дарування квартири будь-які обтяження на неї були відсутні. Зазначає, що на час укладення договору дарування виконавчий лист по справі № 2-414/2011, де стягувачем є АТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_1 не перебував на виконанні. Наголошує, що АТ КБ «Приватбанк» вводить в оману суд, зазначаючи, що на час укладення спірного договору дарування боржник ОСОБА_1 мав борги перед банком, що встановлено заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2012 р. по справі № 2/0417/6621/2012, при цьому, Рівненський міський суд Рівненської області в оскаржуваному рішенні здійснює посилання на вищевказане заочне рішення від 28.09.2012р. . Звертає увагу, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.06.2013 р. (справа № 202/26720/13-ц, провадження № 2/п/0202/322/2013) заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2012 року по цивільній справі №2/0417/6621/2012 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК до Публічного акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості скасоване. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 06.04.2006 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке в подальшому перейменоване у ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» було укладено договір поруки №0604/17/ДП2, за яким ОСОБА_1 поручився перед Банком за виконання громадянином ОСОБА_3 своїх обов'язків за кредитним договором №0604/17 від 06.04.2006, згідно якого останньому надається кредит у розмірі 38 500,00 доларів США із терміном повернення до 02.04.2009.
19.02.2007 ОСОБА_1 набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу ВЕЕ №612797 від 08.02.2007, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.02.2022.
25.09.2007 між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0709/75, за умовами якого йому було надано кредит у розмірі 90 000,00 доларів США із терміном повернення 25.09.2012.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22.12.2009 у справі №2-5685/2009 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на транспортні засоби, які перебували у заставі. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 07.09.2010 апеляційна скарга ОСОБА_1 на вказане рішення була відхилена.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з ОСОБА_1 стягнуто борг за кредитним договором у сумі 619221,10 грн..
На виконання цього рішення було видано виконавчий лист №2-414/2011 від 10.05.2011 та 28.10.2011 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 29540874 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-414/2011 від 10.05.2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ..
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2012 у справі №2/0417/6621/2012 задоволено позов Банку до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №0604/17 від 06.04.2006 та стягнуто солідарно заборгованість у розмірі 56 513,76 доларів США.
Постановою державного виконавця у виконавчому провадженні №29540874 від 02.12.2013 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно відповіді Державної податкової служби України боржник не має відкритих рахунків у банківських установах, інформація щодо місця роботи боржника відсутня. За боржником зареєстроване нерухоме майно, яке перебуває в Іпотеці згідно договору іпотеки №48520 від 27.02.2007 в Укрсиббанк.
Згідно відповіді ДАІ за боржником зареєстровано транспортний засіб ВАЗ 21074, який знаходиться в розшуку з 29.11.2012 та станом на 23.11.2013 відомості щодо розшуку транспортного засобу відсутні, іншого майна, належного боржникові, яке підлягає опису не виявлено.
Постановою державного виконавця Рівненського міського управління юстиції від 27.12.2013 у виконавчому провадженні №23844730 накладено арешт на майно ОСОБА_1 , який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2013, де зазначено, що цей арешт не стосується квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.02.2022.
31.12.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації був договір дарування квартири від 31.12.2013 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О.І. та зареєстрованим у реєстрі під №2684, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.05.2022. Згідно договору дарування квартири від 31.12.2013, посвідченого 31.12.2013 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2684, ОСОБА_1 (дарувальник) передає у власність безоплатно (дарує) своєму синові ОСОБА_2 (обдаровуваному) належну йому квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу квартири ВЕЕ №612797 посвідченого Сохацькою О.В., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 08.02.2007 року за реєстровим № 890.
Постановою старшого державного виконавця ОСОБА_7 від 02.12.2013 року виконавчий лист №2-414/2011 від 10.05.2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 повернуто стягувачу. Згідно п.2 припинено чинність арешту майна боржника та сксовано інші заходи примусового виконання рішення.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 16.05.2014 було відкрито виконавче провадження № 43292744 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-414/2011 від 10.05.2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ..
Постановою старшого державного виконавця Полюховича Р.М. від 11.11.2014 у виконавчому провадженні № 43292744 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно відповіді реєструючих органів нерухомого, рухомого майна за боржником не зареєстровано, відомості про відкриті рахунки в банківських установах відсутні. У боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Пунктом 2 припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 06.04.2020 відкрито виконавче провадження № 61721625 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-414/2011 від 10.05.2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Виконавче провадження триває, будь-яке майно у боржника не виявлено.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2012 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором.
Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір дарування на користь близького родича - сина ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно, маючи на меті убезпечити свою нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї, оскільки до грудня 2013 року на відповідну нерухомість неможливо було звернути стягнення, так як вона перебувала в іпотеці АТ «Укрсиббанк», а після грудня 2013 року нерухомість вже не належала боржнику і на неї неможливо було звернути стягнення.
З таким висновком місцевого суду апеляційний суд не погоджується яз наступних міркувань.
Так, згідно ч. 1 ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час укладення договору) нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.
На час укладення оскаржуваного договору дарування ВТР№044357 від 31.12.2013 квартира АДРЕСА_2 не була предметом іпотеки і була вільна від обтяжень.
Пунктом 1.5 вказаного договору дарування підтверджено, що на момент його укладення квартира нікому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою, в тому числі податковою, під забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає.
Відсутність інформації про наявність заборон (арештів) на відчуження Дарувальником предмету договору підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав №№42268208, 42268312, 42268423 від 31.12.2013 року (п. 1.6 договору) на а.с. 157 зворот.
Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституцією України (ст. 41) та ст. і Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ч. і ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс 19) зроблено висновки про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.
Таким чином за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, так як на момент укладення договору дарування квартири будь-які обтяження на неї були відсутні.
На час укладення договору дарування виконавчий лист по справі № 2-414/2011, де стягувачем є АТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_1 не перебував на виконанні, оскільки повернутий постановою старшого державного виконавця Полюховича Р.М. від 11.11.2014 у виконавчому провадженні № 43292744 у на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» -у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2012 року, яким з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.06.2013 (справа № 202/26720/13-ц, провадження №2/п/0202/322/2013) заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2012 року скасовано.
У апеляційній скарзі представником відповідача вказується про неправомірне відхилення місцевим судом заяви про застосування строків позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в наведеній правовій нормі, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого нормами процесуального закону, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.
За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це. перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №057/3146/526/2012.
Таким чином, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатись (мала можливість дізнатись) про порушення свого права як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Як встановлено судом, 31.12.2013 року в Реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що з 31.12.2013 року у відкритому доступі була інформація щодо права власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування якої є предметом спору в даній справі.
У постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 02.12.2013 року, виконавче провадження № 29540874 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-414/2011, яку позивач долучив до позовної заяви, зазначено про наявність у власності ОСОБА_1 спірної квартири.
16.05.2014 року ВДВС Рівненського МУЮ відкрито виконавче провадження № 43292744 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-414/2011, де стягувачем є ПАТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_1 .
Згідно ст.ст. 5, 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 43292744) передбачено, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний вживати заходів примусового виконання, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, при цьому він має право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій відомості.
Тобто, після відкриття виконавчого провадження здійснюється перевірка майнового стану боржника.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Зміст наведеної норми Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обізнаність особи про хід і обставини виконавчого провадження, а відтак ПАТ КБ «Приватбанк» як сторона виконавчого провадження мав безперешкодну можливість ще в 2014 році ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, з яких вбачається той факт, що спірна квартира вибула з права власності ОСОБА_1 , та отримати відповідні документи. Окрім того, з постанови про повернення виконавчого листа стягувачеві від 11.11.2014 (ВТТ №43292744), яка теж долучена до позовної заяви, вбачається, що на час повернення виконавчого листа стягувачеві за боржником не значиться зареєстрованим жодного нерухомого майна.
Вказані обставини дають підстави для висновку про те, що позивач АТ КБ «Приватбанк», отримавши постанову державного виконавця від 11.11.2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, в тому числі нерухомого, за рахунок якого можуть бути задоволені його вимоги як стягувача, дізнавшись ще у 2014 році про те, що боржник ОСОБА_1 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна міг звернутись до суду з відповідним позовом на захист своїх прав в межах визначеної законом позовної давності. Натомість звернення до суду з цим позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору дарування мало місце у липні 2022 року, тобто вчинене Банком поза межами позовної давності.
Банк зазначає, що йому стало відомо про вчинений оспорюваний правочин дарування квартири у лютому 2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 08.02.2022 року.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів від 24.12.2014 р. № 722 затверджено Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майном, пунктом 2 якого передбачено, що інформація з Державного реєстру прав надається у паперовій формі у вигляді витягу або інформаційної довідки; в електронній формі через офіційний веб-сайт Укрдержреєстру у вигляді інформаційної довідки.
Згідно п. 5. Порядку, в інформаційній довідці з Державного реєстру прав зазначаються відомості, наявні у Державному реєстрі прав та реєстрах, щодо об'єкта нерухомого майна. За бажанням фізичної та юридичної особи можна отримати інформаційну довідку, яка містить деталізовану інформацію про внесення змін до відповідних записів Державного реєстру прав та реєстрів у хронологічному порядку.
Згідно п. 14. Порядку, інформація з Державного реєстру прав в електронній формі надається користувачам, які зареєструвалися на офіційному веб-порталі Мін'юсту з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, у тому числі з використанням електронної системи ідентифікації Bank ID.
Надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі забезпечується за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, завантаження та перегляду інформації з Державного реєстру прав в електронній формі для її подальшого використання, у тому числі друку. Формування інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення цього Реєстру залежно від зазначених користувачем параметрів пошуку (п. 16 Порядку).
Таким чином, із відкриттям загального доступу до Державного реєстру прав згідно Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 24.12.2014 р. № 722 та Порядку «Про надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015 №1127, АТ КБ «Приватбанк» мав право та можливість отримати відомості щодо наявності/відсутності речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке є предметом спірного договору дарування.
При цьому, беручи до уваги відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав, позивач не зазначає жодних поважних обставин, які могли б перешкодили йому ознайомитись із такими відомостями та отримати інформаційну довідку, як і не вказує, які поважні обставини могли перешкодили йому ознайомитись із виконавчим провадженням, де містилась інформація щодо майнового стану відповідача, а отже АТ КБ «Приватбанк» не спростовано презумпцію можливості та його обов'язку знати про стан своїх майнових прав боржника.
Натомість, отримавши у 2014 році інформацію про відсутність у ОСОБА_1 майна (про наявність якого на праві власності останньому Банку було відомо із постанови про повернення виконавчого листа стягувачеві від 02.12.2013), АТ КБ «Приватбанк» лише в липні 2022 року звернулося до суду з позовом про оскарження договору дарування.
Апеляційний суд бере до уваги, що Банком не спростовано доводів відповідача щодо пропуску строку позовної давності та не заявлено клопотання про його поновлення.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності з нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Банком було пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Апелянтом при зверненні до суду з позовом сплачено 4 026 гривень 00 копійок: 3 721,00 грн згідно квитанції № 24 від 11.03.2024 та 305,00 грн. згідно квитанції № 39 від 15.04.2024, які підлягають стягненню на його користь із Банку.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тищук Катерини Павлівни задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 лютого 2024 року скасувати.
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Табінський Олександр Іванович, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Стягнути з Акціонерноого товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Гордійчук С. О.