Справа № 552/1789/23 Номер провадження 22-ц/814/975/24Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
02 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 вересня 2023 року (час ухвалення судового рішення з 11:17:33 до 11:54:36; дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_2 до Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради про встановлення місця відкриття спадщини, встановлення факта належності документу;
треті особи без самостійних вимог - Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради, ОСОБА_3 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким
Встановити, що місцем відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 ;
встановити факт приналежності документу - договору купівлі-продажу, посвідченого 05.07.1962 року нотаріусом Другої полтавської нотаріальної контори Грінчишиною К.І., зареєстрованого за реєстровим номером 2-1756, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) на 29/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , дійсна адреса якого є АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову посилався на таке.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 в місті Полтаві ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який є батьком позивача. За заявою позивача 02.08.1995 року у Другій полтавській нотаріальній конторі заведена спадкова справа №433/1995 з метою отримання спадкового майна. Звернувшись до Другої полтавської нотаріальної контори, позивач отримав постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій №2135/02-31 від 30.11.2017 року, оскільки у позивача відсутні відомості про місце реєстрації померлого ОСОБА_4 , а отже, даний факт згідно п.1.1.4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) має бути встановлений рішенням суду.
Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 05.07.1962 року нотаріусом Другої полтавської нотаріальної контори Грінчишиною К.І., зареєстрованого за реєстровим номером 2-1756, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) на 29/50 частини домоволодіння по Піщевтків,14а, частина даного будинку є складовою спадкового майна. Батько позивача проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згодом менше ніж через рік помер і він. Проте, позивач не цікавився чи зареєстрований він за даною адресою та не мав відповідних документів. В матеріалах цивільної справи №552/7194/14 Київського районного суду м.Полтави позивач знайшов домову книгу по АДРЕСА_1 , де під номером 26 зазначено, що ОСОБА_4 проживав разом з ОСОБА_6 та вказано постійне місце проживання, що свідчить про постійне місце проживання за даною адресою. Згідно інформації Полтавської міської ради від 06.09.2018 року вбачається, що рішенням дванадцятої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 15.09.2017 року «Про припинення права власності за територіальною громадою міста на 29/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 ». Таким чином, назва вулиці «Піщевиків» у договорі купівлі-продажу, посвідченого 05.07.1962 року нотаріусом Другої полтавської нотаріальної контори Грінчишиною К.І., зареєстрованого за реєстровим номером 2-1756, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) на 29/50 частини домоволодіння в місті Полтаві має бути переведена на українську мову та є АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 26 вересня 2023 року відмовлено за недоведеністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі адвокатка ОСОБА_7 , представниця ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позову про те, що підставою звернення до суду з позовом стала постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій позивачу повідомлено про необхідність встановлення у судовому порядку місця відкриття спадщини і про помилку у договорі купівлі-продажу будинку щодо назви вулиці.
Суд не врахував підстави, з яких було скасоване рішення Київського районного суду м.Полтави від 23 травня 2018 року у справі №552/7194/14.
У відзиві Полтавська міська рада, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Наголошується, що посилання в апеляційній скарзі на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є необгрунтованим, адже постанова винесена у листопаді 2017 року, а пізніше, як вказує сам позивач, ним віднайдено домову книгу, у якій мається запис про постійне місце проживання його батька разом із матір АДРЕСА_1 , що є підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу. Про цю обставину зазначено у постанові Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 552/1219/15-ц.
Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради, подало до суду письмові пояснення на апеляційну скаргу аналогічного змісту, у яких, зокрема звертається увага, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є перешкодою для повторного звернення позивача до нотаріуса із документами, які підтверджують місце відкриття спадщини.
Окрім того, наголошується, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не містить жодних застережень про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв?язку із наявністю помилки у назві вулиці у правовстановлюючому документі.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.1962 ОСОБА_6 належало 29/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.13-16).
ОСОБА_6 була матір?ю ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла (а.с.30). Після її смерті спадкова справа не відкривалася.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , батько позивача (а.с.17).
Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , заведена 02 серпня 1995 року за №433/1995 на підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини, зареєстрованої в книзі обліку і реєстрації спадкових справ Другої полтавської державної нотаріальної контори 02 серпня 1995 року за порядковим №433.
Спадкове майно складається з 29/50 часток домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
28 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Другої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Постановою від 30.11.2017 року №2135/02-31 (а.с.11-12) державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Бахуринською О.О. відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в зв'язку з тим, що не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, а саме у спадкоємців відсутні документи, що підтверджують місце відкриття спадщини.
Домовою книгою для прописки громадян, які проживають у будинку по АДРЕСА_1 , підтверджується наявність особи, що постійно проживала з ОСОБА_6 , її син ОСОБА_4 (а.с.31-36).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року №18/5 (чинної на дату відкриття спадщини) запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період нести місяців після смерті спадкодавця, є доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном. Щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , передбачено фактичний вступ у володіння нею (який повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини), а тому за наявності документів, а вони наявні у спадкоємців, що підтверджують фактичне прийняття спадщини, нотаріусом може бути видане свідоцтво про право на спадщину без обмеження строку на отримання цього свідоцтва, а тому правові підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва відсутні. Отже, для видачі свідоцтва про право власності на спадщину достатньо наявності домової книги, яка є документом, що підтверджує місце відкриття спадщини.
Не підлягає задоволенню позов в частині встановлення факту приналежності документу договору купівлі-продажу, оскільки факт, що місцем відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 , оскільки, по-перше, цей факт ніким не оспорюється, а по-друге, доводиться домовою книгою для прописки громадян, про що зазначено в постанові Полтавського апеляційного суду від 09.01.2023 року у справі №552/1219/15-ц.
Крім того, встановлення факту приналежності документу договору купівлі-продажу, посвідченого 05.07.1962 року нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Грінчишиною К.І., зареєстрованого за реєстровим номером 2-1756, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) на 29/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_3 , не породжує юридичні наслідки, що є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Норми процесуального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
З огляду на приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Як слідує із позову, метою звернення до суду є необхідність отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті батька.
У постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30 листопада 2017 року нотаріус як на підставу відмову в видачі свідоцтва про право на спадщину послався на те, що позивач не подав документів, що підтверджують останнє місце реєстрації померлого батька ОСОБА_4 (т.1 а.с.4).
Проте, як вказує сам позивач і ця обставина встановлена судом, у позивача мається домова книга, де зазначено останнє зареєстроване місце проживання його батька - разом із його матір?ю ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 .
Наведена обставина встановлена також у постанові Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року у справі № 552/1219/15-ц (т.1 а.с.13-139), у якій, зокрема, зроблений висновок про те, що домова книга є документом, на підставі якого нотаріус може видати позивачу свідоцтво про право спадщину.
Позивач не надав суду доказів про те, що він повторно звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину з пред?явленням домової книги і йому було відмовлено, тому відсутні підстави визнати доведеним факт порушення прав, законних інтересів позивача.
Постанова нотаріуса від 30 листопада 2017 року не містить будь-яких застережень щодо розбіжностей у назві вулиці, на якій розташоване спадкове нерухоме майно.
Та обставина, що вулиця «Піщевиків» (вказана у договорі купівлі-продажу від 05 липня 1962 року) змінила назву на «Харчовиків» не заперечується учасниками справи і позивач не подав суду доказів, що зміна назви вулиці є перешкодою для оформлення прав на спадщину.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України і дав правильну оцінку встановленим фактичним обставинам та поданим у справу доказам.
Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвокатки Бурбак (Комаренко) Оксани Валеріївни, представниці ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2024 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов