Справа № 161/17063/24 Провадження №11-сс/802/405/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2024 року про часткове накладення арешту на майно у кримінальному провадженні (ЄРДР № 12024030580001155),
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2024 року частково задоволено клопотання слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, зазначене в клопотанні, крім мобільних телефонів та годинника, в рамках досудового розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12024030580001155, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді в частині відмови в накладенні арешту на мобільні телефони та годинник незаконною. Вказує, що вилучене під час обшуку майно, постановою слідчого визнано речовими доказами, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України. Посилається на те, що вилучені мобільні телефони можуть містити відомості про вчинення кримінальних правопорушень, оскільки на вказаних пристроях можуть зберігатись листування. Також зазначає, не накладення арешту на вказане майно може призвести до знищення інформації, яка може мати важливе значення для слідства. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання про накладення арешту на майно задовольнити повністю.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу та просив скасувати ухвалу слідчого судді і накласти арешт на все майно, представника власника майна, яка заперечувала апеляційну скаргу і просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
За змістом конституційних норм та положень кримінального процесуального законодавства тягар доведеності обґрунтованості тверджень клопотань про необхідність накладення арешту на майно, покладений на органи досудового розслідування, - ініціаторів клопотань та прокурора.
Відповідно до ст.23 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, а відповідно до ст.26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст.132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно положень ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. В цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Виходячи з вищевказаних законодавчих принципів, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, в якому слідчий суддя з наведенням достатніх мотивів та посиланням на норми закону обґрунтував своє рішення щодо відмови в накладенні арешту на мобільні телефони та годинник.
Як вбачається з клопотання слідчого, СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12024030580001155, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
У межах зазначеного кримінального провадження слідчий СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області із клопотанням про накладення арешту на вилучене під час проведення обшуку майно.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора, зокрема у накладенні арешту на мобільні телефони та годинник - відмовлено.
Своє рішення в частині відмови в накладенні арешту на майно слідчий суддя мотивував тим, стороною обвинувачення у даному випадку не доведено, що існує легітимна мета накладення арешту на годинник та мобільні телефони, оскільки не доведено, що вказане майно відповідає критеріям, визначеним ст.167 ч.2 КПК України, є речовими доказами, містять в собі будь яку слідову інформацію щодо вчинення кримінального правопорушення.
З вказаним висновком погоджується і апеляційний суд.
В поданій апеляційній скарзі прокурор просить накласти арешт на мобільні телефони та годинник, мотивуючи це тим, що вказане майно є речовим доказом у кримінальному правопорушенні, передбаченого ч.4 ст.190КК України, оскільки можуть містити відомості про вчинення кримінальних правопорушень, так як на вказаних пристроях можуть зберігатись листування.
Однак, такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки ні до клопотання про накладення арешту на майно, а ні до апеляційної скарги не долучено доказів того, що вказані мобільні телефони та годинник можуть бути використані як доказ причетності, доведення чи спростування певних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
В статті 2 КПК України зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Таким чином, мобільні телефони та годинник не відповідає критеріям, вказаним в ст.98 КПК України.
Доказів, окрім постанови про визнання речовими доказами, що вилучені мобільні телефони та годинник відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, стороною обвинувачення не надано.
Дослідивши матеріали провадження, обставини справи, апеляційний суд вважає, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна на мобільні телефони та годинник, може призвести до обмеження прав їх власників.
Таким чином, будь-яких даних на обґрунтування законності підстав накладення арешту на згадане вище майно, які би відповідали меті та завданням його арешту, не містить.
Аналіз клопотання про накладення арешту на майно та долучених до нього матеріалів кримінального провадження дають підстави для висновку, що клопотання слідчого про накладення арешту на мобільні телефони та годинник не відповідає вимогам закону, оскільки слідчим не було надано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на це майно.
Доводи прокурора не заслуговують на увагу, оскільки в самому клопотанні про арешт майна належним чином не мотивовані підстави для його повного задоволення.
Підстави для скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2024 року про накладення арешту на майно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: