Справа № 522/2911/24
Провадження № 2-а/522/84/24
26 вересня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Міщенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, за участі третьої особи: ОСОБА_2 про скасування постанови та закриття провадження у справі, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшов 27.02.2024 р. надійшов позов ОСОБА_2 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови та закриття провадження у справі.
За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.
28 лютого 2024 року ухвалою суду відкрито провадження у адміністративній справі.
01 квітня 2024 року до суду від представника Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху ОМР надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.
15 квітня 2024 року представником позивача подано до суду заяву про врахування висновків Верховного Суду.
08 травня 2024 року представником було подано заяву про уточнення позовних вимог (в порядку ст. ст. 44,47 КАС України).
24 травня 2024 року до суду від представника ОСОБА_2 адвоката Верховець К.С. надійшла заява про заміну позивача, у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова складена на власника транспортного засобу.
20 серпня 2024 року ухвалою суду задоволено клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача. Замінено у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови та закриття провадження у справі первісного позивача ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Залучено до участі в адміністративній справі № 522/2911/24 у якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 .
Позивач просив суд скасувати постанову серії ОДП № 1077327 від 27.02.2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі за адміністративне правопорушення, якою притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
19 вересня 2024 року представником ОСОБА_1 було подано заяву про уточнення позовних вимог (в порядку ст. ст. 44,47 КАС України).
26 вересня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про проведення судового засідання без участі позивача за ст. 229 КАС України. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представником Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху ОМР подано заяву про проведення судового засідання згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, в якій також зазначив, що з позовом не згоден, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 229 та ч. 3 ст. 268 КАС України, суд доходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін, без фіксації судового засідання технічними засобами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, доходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 15.02.2024 року інспектором з паркування відділу контролю за безпекою дорожнього руху та паркуванням управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради ОСОБА_3 було виявлено порушення водієм транспортного засобу BMW 520D, д/н НОМЕР_1 , вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» п. 33.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (далі - ПДР), а саме: здійснено заборонену зупинку за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 31. Справу розглянуто та винесено повідомлення по справі про адміністративне правопорушення серії ОДУ 4185341 із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, а не постанову, про що зазначаю позивач.
Інспектор з паркування зафіксував порушення правил зупинки транспортного засобу в режимі фотозйомки, розглянув справу про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки в порядку ч.3, ч.4 ст 279-1 КУпАП - Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою ат шостою стаття 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою-четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення в повному обсязі.
В подальшому, 27 лютого 2024 року інспектором з паркування відділу контролю за безпекою дорожнього руху та паркуванням управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Кузнєцовим Олегом Олександровичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП 1077327.
Зі змісту постанови вбачається, що 15.02.2024 року о 14:17:56 у м. Одеса по вул. Пастера, 31 водій транспортного засобу BMW 520D, д/н НОМЕР_1 , здійснив зупинку, стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушено вимоги п. 33.3 34 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (далі - ПДР) та ч. 1 ст. 122 КУпАП. Постановою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 гривень.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, посилаючись на невідповідність розташування дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» положенням п. 8.2.1 ПДР та п. 14.5.30 ДСТУ 4100-2021, звернувся до суду з даним позовом.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення представником Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради разом з відзивом на позов, що долучено до матеріалів справи, надано фотофіксацію.
Водночас, позивач у своєму позові не заперечує факт зупинки автомобіля на зазначеному місці за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 31.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За статтею 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (стаття 11).
В силу статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Таким чином, притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення та яка є або може бути суб'єктом адміністративного правопорушення.
При цьому, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і обєктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП ).
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обовязок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
За змістом статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч.1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимогдорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).
Правовідносини, що стосуються дорожнього руху врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 № 1306 ( далі - Постанова № 1306).
За змістом п. 1.1. Постанови № 1306, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Розділом 8 вказаних Правил встановлено порядок та особливості регулювання дорожнього руху.
Згідно з п. 8.1. вказаного розділу Правил, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
При цьому, відповідно до вимог п. 8.2-1. Постанови № 1306, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.
Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги).
Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Відповідно до ДСТУ 4100-2021 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови Правила застосування» цей стандарт поширюється на дорожні знаки, призначені для інформування учасників дорожнього руху щодо умов, напрямків, режимів руху на автомобільних дорогах і вулицях (далі дорогах) та виїздах на них з прилеглих територій, на територіях об'єктів дорожнього сервісу, а також на матеріали для світлоповертальних поверхонь (далі світлоповертальні матеріали) технічних засобів організації дорожнього руху.
Положенням п. 14.1.1 встановлено, що дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо). Під час розташування дорожніх знаків повинна бути забезпечена спрямованість інформації, яку вони передають, тільки до тих учасників руху, для яких її призначено. Дорожні знаки повинні бути видимі за відстані не менше ніж 100 м за напрямком руху.
Згідно пункту 3.11 ДСТУ 4100-2021 лицева поверхня дорожнього знака - повернута в сторону водія поверхня дорожнього знака з нанесеним на ній зображенням.
Пунктом 14.5.30 ДСТУ 4100-2021 зазначено , що у випадках, коли потрібно заборонити зупинку або стоянку вздовж одного боку площі, фасаду будинку тощо, і знаки 3.343.37 не можуть бути встановлені так, щоб усі водії були поінформовані про введену заборону, дозволено установлювати ці знаки разом із однією з табличок 7.2.5 чи 7.2.6 або з табличкою 7.2.7 навпроти в'їзду на площу, під'їзду до будинку тощо, лицьовою частиною в бік водіїв ТЗ, що під'їжджають.
Якщо немає потреби поширювати дію знаків 3.343.37 до найближчого за ходом руху перехрестя чи кінця населеного пункту, то в кінці зони дії цих знаків рекомендовано встановити відповідні знаки з табличкою 7.2.3, а посередині з табличкою 7.2.4. Дозволено також застосувати табличку 7.2.2 у разі зони дії знаків до 100 м.
Знаки 3.343.37 застосовують без табличок 7.2.27.2.4, якщо зону їхньої дії поширюють до видимого з місця встановлення цих знаків перехрестя чи кінця населеного пункту.
Отже, дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. Дорожні знаки призначені для інформування водіїв про запровадження або скасування певного режиму руху, а також інформування учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила, запровадження або скасування певних обмежень в русі, тощо. Основна мета встановлення дорожніх знаків є інформування водіїв.
Підпунктом в) пункту 8.4 розділу 8 Правил дорожнього руху України (ПДР) визначено, що заборонні знаки - запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Пунктом 3.34 розділу 33 ПДР визначено, що знак «Зупинку заборонено» встановлює заборону зупинки і стоянки транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Також розділ 33 ПДР визначає, що зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з фотофіксації, дорожній знак 3.34 «Зупинка заборонена» є повернутим, але, на переконання суду, цей незначний відхил від відповідного розташування, не перешкоджав видимості інформації, яка на ньому містилась.
Доказів того, що видимість знаку була обмежена, чи закрита посторонніми предметами або знак взагалі був відсутній, матеріали справи не містять, позивачем не надано, а судом не встановлено.
Слід також зазначити, що водієм транспортного засобу, як слідує з матеріалів, зупинку вчинено безпосередньо під знаком, умисно, так як навіть виходячи з транспортного засобу водій не міг не побачити знак, оскільки автомобіль був розташований безпосередньо біля нього, що підтверджується фотофіксацією, яка міститься в матеріалах справи.
Будь-яких інших доводів того, що позивачу щось заважало розгледіти інформацію розміщену на дорожньому знаку 3.34. позивачем не наведено.
Тому, посилання позивача на невідповідність розташування дорожнього знаку не можуть вважатися такими, що спростовують вчинення особою правопорушення, що могло б слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Водночас, на підтвердження позиції позивача, могли б слугувати докази звернення позивача до відповідних органів щодо неналежного розташування дорожнього знаку, проте таких доказів стороною не надано.
Крім того, будь-яких доказів або тверджень, що зупинка транспортного засобу була вимушена чи вчинена в стані крайньої необхідності або через погане самопочуття, тощо, позивачем не надано.
Щодо посилання представника позивача на врахування постанов Верховного Суду при винесенні рішення, то суд зазначає наступне:
В постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року по справі №199/8466/16, провадження №К/9901/34088/18 мова йшла про дорожній знак 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», а тому обставини справи та вчинення правопорушення та їх наслідки, суттєво відрізняються, а тому наразі не можуть бути прийняті судом до уваги в даній справі, так як спірні правовідносини не можуть вважатись, в такому випадку, тотожними.
Те ж саме стосується й постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року по справі №127/12081/17, провадження №К/9901/24194/18, так як в ній йшлось про рух дорогою з одностороннім рухом проти напрямку руху чим порушено вимоги дорожнього знаку 5.5 та 5.7.1.
Доводи позивача про те, що дорожній знак 3.34 ПДР України встановлений з порушеннями державних стандартів, не можуть бути підставою порушення правил дорожнього руху, оскільки висновків відповідних організацій не існує, а відповідно водії не мають право порушувати правила дорожнього руху (знаку), який встановлений відповідними органами.
Аналогічні висновки викладені в п. 38.2 постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №404/3116/16-а.
Такої позиції притримується й колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду в постанові від 08 листопада 2023 року по справі № 484/4638/23, а також Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 21 березня 2024 року по справі №233/6928/23.
Поряд з цим, схожих висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 16 січня 2020 року по справі № 761/9439/17, провадження № К/9901/21493/18.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з ст.31 Закону «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Згідно оспорюваної постанови, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з порушенням ПДР, зокрема, за зупинку в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дійчи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних до нього причин.
Таким чином, позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів щодо спростування факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме того, що водієм не було порушено вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» на вул. Пастера, 31 в м. Одесі.
В свою чергу,стороною відповідача надано фотофіксацію, що долучено до матеріалів справи, яка повністю підтверджує наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Враховуючи досліджені в судовому засіданні обставини та встановлені факти на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та спростовуються доказами наданими Департаментом транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З оглядуна наведене, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до переконливого висновку про те, що при винесенні постанови по справі про адміністративнеправопорушення серії ОДП 1077327 від 27.02.2024 року інспектором з паркування, він діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, та правомірно притягнув правопорушника до передбаченої законом адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Враховуючи вищевказане суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати стягненню з відповідача на корись позивача за рахунок бюджетних асигнувань не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 63 Конституції України, ст.ст.2, 14, 19-20, 22, 72-77, 118, 192, ч.3 ст.194, 227-228, ч.4 ст.229, 241-246, 250, 286, 294 КАС України, ст.ст.9, ч.1 ст.122, 222, 251, 252, 254, 258, 268, 276, 280, 283 КУпАП, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, за участі третьої особи: ОСОБА_2 про скасування постанови та закриття провадження у справі - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя