Справа № 308/15261/24
1-кс/308/5785/24
03 жовтня 2024 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 12024070000000321 від 14 червня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, про арешт майна,-
Прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із клопотанням у кримінальному провадженні № 12024070000000321 від 14 червня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, про арешт майна.
Клопотання мотивовано тим, що у провадженні слідчого управління ГУНП в Закарпатській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024070000000321 від 14.06.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що працівниками УБН ГУНП в Закарпатській області, в ході проведення оперативно-розшукових заходів отримано інформацію про те, що на території Закарпатської області діє група осіб, які умисно, з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю між собою, здійснюють незаконне виготовлення, придбання, зберігання та збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
В подальшому в ході проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій було встановлено що до вказаної протиправної діяльності, а саме до незаконного зберігання з метою збуту та збуту наркотичних засобів і психотропних речовин причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 та який під час незаконної діяльності зі збутом наркотиків користується автомобілем марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу, право власності на автомобіль марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_5 .
16.09.2024 на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_6 від 13.09.2024, в ході проведення обшуку транспортного засобу «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено та вилучено: транспортний засіб марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; ключ від транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE».
Вказаний вище транспортний засіб визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні так як він міг зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, був знаряддям вчинення злочину і з ним в подальшому будуть проводитись слідчі дії, за допомогою вказаного транспортного засобу могло здійснюватись переміщення наркотичних засобів і психотропних речовин для подальшого збуту таких.
16.09.2024 старшим слідчим відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_7 вищезазначене визнано речовим доказом в порядку ст. 98 КПК України, про що винесено відповідну постанову.
При обґрунтування клопотання прокурор покликається на положення: ч.2 ст.9, ч.ч. 1,2,3,11 ст. 170, ст. 235, ч.5 ст. 171, ч. 1 та ч. 2 ст. 64 - 2, ст. 235 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167-168, 170-171 КПК України, прокурор просить слідчого суддю: накласти арешт на майно, яке вилучено 16 вересня 2024 року в ході проведення обшуку транспортного засобу «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороню користування, розпорядження та відчуження, з метою збереження речових доказів, а саме: транспортний засіб марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; ключ від транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE».
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду клопотання повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд клопотання без його участі. Клопотання підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. При цьому зазначає, що ним повідомлено власників майна про дату та час розгляду клопотання.
Власник, володілець майна в судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином. Від захисника підозрюваного ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_8 , надійшли заперечення на клопотання.
Так, адвокат зазначає, що під час проведення обшуку, за місцем знаходження автомобіля, який знаходився у дворі приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 працівниками правоохоронних органів неодноразово наголошувалося і також вказано у протоколі обшуку, що вищевказаний автомобіль не належить ОСОБА_4 , він ним фактично не користується. Власником вищевказаного автомобіля згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 являється ОСОБА_5 . В ході проведення обшуку, органом досудового розслідування виявлено та вилучено ряд речей та предметів, зокрема мобільні телефони, банківські картки, тощо. Також, в ході проведення тимчасово вилучено і сам транспортний засіб марки «RENAULT» моделі «ZOE», номерний знак НОМЕР_1 .
Адвокат вважає, що вказані речі зокрема автомобіль марки «RENAULT» моделі «ZOE», номерний знак НОМЕР_1 немає жодного відношення до вказаного кримінального правопорушення і не відповідають критеріям речових доказів передбачених ст.98 КПК України,
Про вказаний факт ОСОБА_5 та заявила під час здійснення обшуку слідчому та надала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Ця обставина підтверджується відеозаписом, який здійснювався під проведення обшуку, однак даний факт звідки саме вилучено у протоколі обшуку зазначено не було. Повідомляє, що ОСОБА_5 фактично проживають та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що пояснює факт її присутності під час проведення обшуку.
Адвокат у запереченнях покликається на положення: ст. 2, ч. 1 ст. 9, ст.ст.7, 16, ч. 1 ст. 170, ч.2 ст. 173, ст. 174 КПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини,практику ЄСПЛ.
Зазначає, що ОСОБА_5 не є підозрюваною тобто жодної підозри останній не вручено у даному кримінальному провадженні та не має жодного відношення до вчиненого кримінального правопорушення.
В даному випадку тимчасово вилучене майно - належні ОСОБА_5 автомобіль - не відповідають вимогам ч. 2 ст. 167 КПК України, зокрема такі не є предметом кримінального правопорушення, не відносяться до таких, що одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них тощо, тому існують всі підстави, що передбачені положеннями ч.1 ст. 174 КПК України для, що стосується накладення арешту на грошові кошти, оскільки арешт в цій частині накладено необґрунтовано.
Керуючись ст. ст. 64-2, 174 КПК України, - адвокат просить відмовити у клопотанні про накладання арешту на автомобіль марки «RENAULT» моделі «ZOE», номерний знак НОМЕР_1 який тимчасово вилучене під час проведення санкціонованого обшуку, що проводився 16.09.2024 адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати орган досудового розслідування повернути вилучений автомобіль марки «RENAULT» моделі «ZOE», номерний знак НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_5 ; розгляд даного клопотання, про накладення арешту на майно, провести без його участі та без участі ОСОБА_5 , враховувати доводи викладені у вказаному клопотанні.
Враховуючи подану прокурором заяву, письмові заперечення адвоката, дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Слідчий суддя, на підставі ч.2 ст. 172 КПК України, вважає за можливе розглянути клопотання за відсутності належним чим повідомлених сторін кримінального провадження, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду клопотання.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ч.5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто.
Згідно матеріалів клопотання, у провадженні слідчого управління ГУНП в Закарпатській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024070000000321 від 14.06.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що працівниками УБН ГУНП в Закарпатській області, в ході проведення оперативно-розшукових заходів отримано інформацію про те, що на території Закарпатської області діє група осіб, які умисно, з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю між собою, здійснюють незаконне виготовлення, придбання, зберігання та збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
В подальшому в ході проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій було встановлено що до вказаної протиправної діяльності, а саме до незаконного зберігання з метою збуту та збуту наркотичних засобів і психотропних речовин причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 та який під час незаконної діяльності зі збутом наркотиків користується автомобілем марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу, право власності на автомобіль марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_5 .
Згідно протоколу обшуку, копія якого наявна у матеріалах клопотання, 16.09.2024 на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_6 від 13.09.2024, в ході проведення обшуку транспортного засобу «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено та вилучено: транспортний засіб марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; ключ від транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE».
Згідно матеріалів клопотання 17.09.2024 ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні краніального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання та його змісту, на що звертає увагу і адвокат у своїх запереченнях, згідно реєстраційної картки транспортного засобу, право власності на автомобіль марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_5 .
Разом із тим, факт належності автомобілю іншій особі за відсутності інших доводів адвоката, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Окрім того, згідно матеріалів клопотання наявні докази на підтвердження користувався вказаним автомобілем саме ОСОБА_4 , згідно поданих заперечень адвокатом, вказані відомості підтверджуються також.
Згідно з протоколами огляду в транспортному засобі не виявлено залишків речовини, проте транспортні засоби віднесені до речових доказів як знаряддя вчинення кримінального правопорушення. Результати НСРД доводять використання автомобілів у діяльності, яка поставлена підозрюваним у провину. Вирішення питання про доведеність вини і можливість спеціальної конфіскації цих автомобіль належить до наступних стадій досудового розслідування.
На початковому етапі досудового розслідування пріоритет суспільного інтересу щодо об'єктивного розслідування злочинів та забезпечення правопорядку має перевагу над правом власності. Арешт транспортних засобів відповідає критеріям законності, необхідності і пропорційності. Після встановлення усіх обставин справи власники транспортних засобів не позбавлені права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту.
Згідно ст. п.1 ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчий суддя вважає, доведеним, що вилучені, згідно протоколу обшуку речі, транспортний засіб марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , ключ від транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», мають значення в розумінні ст. 98 КПК України речового доказу для вказаного кримінального провадження.
Слідчий суддя вважає, що вказане в клопотанні майно, відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання).
У даному кримінальному провадженні є підстави вважати, що тимчасово вилучене майно може бути приховано, передано, пошкоджено або знищено заявленим володільцем. Таким чином, арешт на це майно з підстав передбачених ч.ч. 2,3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна.
Таким чином, з огляду на вказане вище, слідчий суддя вважає, що в даному випадку вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, є всі правові підстави для накладення арешту на вказане майно.
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі відмови у накладенні арешту вилученого майна.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування, встановлення осіб винних у вчиненні кримінального правопорушення, та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над відсутністю в даний час повідомленої підозри винуватій у вчиненні злочинів особі, а також неможливістю власником (володільцем) тимчасово розпоряджатися вказаним майном.
Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення тощо, а також зважаючи на те, що вилучені вищевказані предмети мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, та незастосування арешту щодо цього майна може призвести до зникнення, втрати або його пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, слідчий суддя вважає що клопотання слідчого про арешт майна є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчий суддя, вважає за необхідне вказати на те, що при вирішенні питання про арешт майна, було досліджено усі матеріали, що мають значення для вирішення питання про накладення арешту, враховано правову підставу для накладення арешту, достатність доказів, що вказують на скоєння кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, тому необхідність накладення арешту на вказане майно, як захід забезпечення кримінального провадження, є обґрунтована та доцільна.
На виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України прокурором доведено слідчому судді необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України.
Слідчий суддя вважає, що наявні достатні правові підстави для арешту майна, оскільки враховує можливість використання його як речового доказу у даному кримінальному провадженні, необхідність проведення експертного дослідження, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення тощо, а також зважаючи на те, що вилучені вищевказані предмети мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, та незастосування арешту щодо цього майна може призвести до зникнення, втрати або його пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, слідчий суддя вважає що клопотання слідчого про арешт майна є обґрунтованим та підлягає задоволенню у вказаній частині.
При цьому слідчий суддя вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слідчий суддя враховуючи наведене вище, вважає, що на даному етапі досудового розслідування вказаного кримінального провадження, існує сукупність підстав, що підтверджують відповідність майна, а саме транспортного засобу, що належить ОСОБА_5 , та яким фактично користувався підозрюваний ОСОБА_4 , критеріям речових доказів. Варто звернути увагу на те, що вказаний транспортний засіб міг використовуватися підозрюваним і під час вчинення ним противоправних дій. Вказані обставини на даний час встановлюються правоохоронними органами що здійснюють досудове розслідування даного кримінального провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КПК України, процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у лікувально-профілактичному закладі охорони здоров'я чи закладі з надання психіатричної допомоги, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.
Згідно протоколу обшуку, в ході якого було вилучено майно (на яке слідчий просить накласти арешт), обшук проведено 16.09.2024
Клопотання надійшло до суду, та зареєстровано 25.09.2024 року, поштовим зв'язком. Разом із тим. згідно поштового штемпелю (що міститься на поштовому конверті у якому клопотання надійшло до суду) міститься дата відправлення 17.09.2024.
Таким чином в даному випадку органом досудового розслідування дотримано процесуальних строків передбачених КПК України.
Слідчий суддя вважає, що на виконання вимог ч.1 ст. 173 КПК України прокурором, слідчому судді доведено необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге - п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчої судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Слідчий суддя враховуючи наведене, вважає, що на даному етапі досудового розслідування вказаного кримінального провадження, існує сукупність підстав, що підтверджують відповідність майна, критеріям речових доказів, про що вказано вище.
Слідчий суддя вважає, що наявні достатні правові підстави для арешту майна, оскільки враховує можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
При цьому слідчий суддя вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Згідно ч.2 ст.174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309, 394, 395 КПК України,слідчий суддя,-
Клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 12024070000000321 від 14 червня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, про арешт майна,- задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке вилучено 16 вересня 2024 року в ході проведення обшуку транспортного засобу «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороню користування, розпорядження та відчуження, з метою збереження речових доказів, а саме: транспортний засіб марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; ключ від транспортного засобу марки «RENAULT», моделі «ZOE».
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1