Справа № 308/10755/24
19 вересня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., за участі секретаря судового засідання Передерій Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції за яким просить суд:
-скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2318398 від 05 червня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у розмірі 340 (триста сорок) гривень 00 коп. винесену поліцейським 2 взводу 2 роти УПП бат. Управління патрульної поліції в Закарпатській області поліції Федчик Олегом Олександровичем, а провадження у справі закрити;
-стягнути з відповідача Департамент патрульної поліції на користь позивача ОСОБА_1 понесені судові витрати.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.
05 червня 2024 року близько 10 год., позивач ОСОБА_1 повертався з м. Перечин в м. Ужгород на автомобілі марки Skoda, модель Superb, д.н.з. НОМЕР_1 (надалі - Автомобіль), де перебував у власних справах, орієнтовно на половині відрізку шляху Поліцейським подано сигнал жезлом про зупинку його автомобіля, де ним виконано таку вимогу після чого до автомобіля підійшов Інспектор, який повідомив ОСОБА_1 , що він порушив швидкісний режим в населеному пункті і пред'явив ОСОБА_2 вимогу надати посвідчення водія та документ права власності на Автомобіль, що було виконано. На його заперечення, що швидкісний режим не порушувався, поліцейський не реагував. Варто окремо відзначити, що службовий автомобіль марки Skoda, модель Rapid д.н.з 0647 Інспектора був розміщений від автомобільної дороги з боку на узбіччі орієнтовно біля 10 метрів для унеможливлення водіями візуалізації такого службового автомобіля. В подальшому ОСОБА_3 здійснено фото фіксацію місця події для об'єктивності в обох напрямках руху автомобільною дорогою. Після спливу певного часу Інспектор запропонував йому підписати винесену Постанову у двох місцях - пункт 8 та 9 Постанови, однак позивач висловив прохання надати йому чистий лист формат А4 для надання ОСОБА_3 письмових пояснення з приводу даної події, однак йому було відмовлено, зі слів колеги Інспектора «Ви надали такі усно», однак у примірнику Постанови Інспектора позивачем ЯМельник письмово зазначено, що вимірювання швидкості Поліцейським за допомогою технічного приладу TruCam здійснювалося з його рук, тобто без стаціонарної чи іншої техніки/приладів, а перевищення швидкості водієм ОСОБА_4 не було, а після зазначеного, ним Я.Мельником власноручно проставлено підписи у Постанові.
Позивач також зазначив, що Інспектор не надав жодного належного та допустимого доказу, підтвердження наявності вищевказаного дорожнього знаку «5.45» - Початок населеного пункту, така інформація не міститься і в Постанові.
Відомості про наявність/відсутність сертифікату відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки TruCam ТС 000624 відсутні та не надавались для огляду, тобто докази із даного приладу є не належні та не допустимі, відповідно не можуть слугувати, як доказ.
За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.06.2024 року було відкрите провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду без повідомлення сторін. Встановлено строки задля подання письмових заяв.
01.07.2024 року представником відповідача надано відзив на позов, який долучено до матеріалів справи, проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим, зазначає що з фото та відео вбачається, що перевищення швидкості руху позивачем здійснено в населеному пункті, а прилад TruCAM відноситься до ручних вимірювачів швидкості тз та його використання є законним. Просить відмовити в задоволенні позову. Вказав, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною, а також такою, що не підлягає скасуванню.
29.07.2024 року від позивача надійшли пояснення згідно яких він вказав, що поданий представником відповідача відзив, є безпідставним.
Позивач у судове засідання не з'явився та подав заяву, згідно з якою просив розглянути справу у його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що, згідно постанови серії ЕНА №2318398 від 05.06.2024 року на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП., а саме: 05.06.2024 року о 10 год. 05 хв. в с. Невицьке, дорога Н13 228 км. водій керуючи тз рухався в населеному пункті , зі швидкістю 75 км./год. при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 25 км./год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху тз TruCam TC000624, чим порушив 12.4 ПДР - порушення швид. режиму в населених пунктах.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений КУпАП.
Відповідно до ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст. 278 КУпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.
Згідно п. 11 ст. 23 ЗУ "Про Національну поліцію" регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про національну поліцію" у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Позивач в своїх поясненнях вказує, що факт вчинення ним інкримінованого правопорушення не зафіксовано за допомогою належних та допустимих доказів, також не надано суду доказів про те, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений та використовувався в автоматичному режимі.
Представником відповідача до відзиву на позов надано відео та фото докази використання приладу TruCam, також в своїх поясненнях представник вказував, що вимірювання швидкості руху транспортних засобів приладом TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості тз, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Зазначив що у даному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCam в ручному режимі, а не в автоматичному.
Положеннями ч.1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги та заперечення.
Ч. 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
В ст.31 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, вказано, що поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону України "Про Національну поліцію" надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Із змісту постанови вбачається, що швидкість автомобіля під керуванням позивача ОСОБА_1 вимірювалась приладом TruCam.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч.2 ст.40 Закону "Про Національну поліцію", передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі №442/980/24 встановлено, «…що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.».
Як вбачається з матеріалів справи, суб'єктом владних повноважень не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки це є рішення суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Візуальне спостереження інспектором поліції вчинення адміністративного правопорушення без забезпечення належних та допустимих доказів, визначених ст. 251 КпАП України, зокрема відеофіксації всіх суттєвих обставин, показань свідків, інших доказів не може доводити винуватість особи у вчиненому адміністративному правопорушенні.
Оскільки позивач заперечив вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України, а відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності винесення постанови, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Таким чином, оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 в скоєнні вказаного адміністративного правопорушення не доведена, а тому позовна заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 241, 242, 243, 244, 246, 250 КАС України, ст.ст. 22, 258, 278, 279, 280, 293 КУпАП, ЗУ «Про національну поліцію», суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2318398 від 05.06.2024 року, винесену поліцейським 2 взводу 2 рота УПП бат. Управління патрульної поліції в Закарпатській області сержантом поліції Федчик О.О., згідно з якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань цього суб'єкта владних повноважень, витрати із сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Н.В. Дергачова