26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 183/271/22
провадження № 61-16101св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», яка підписана представником Кузьміною Іриною Сергіївною, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Барильської А. П., Максюти Ж. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі АТ «Дніпропетровськгаз») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявленого позову позивач послався на те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 10 вересня 2004 року АТ «Дніпропетровськгаз» є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
24 листопада 2004 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради зазначеній квартирі надано статус службової квартири.
30 листопада 2004 року на підставі ордера № 67 серія А, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_2 було надано право зайняття зазначеної квартири. Однак, договір найму житла у відповідності до статей 61,123 ЖК України з наймодавцем ОСОБА_2 не укладав.
15 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, в подальшому остання була зареєстрована в спірній квартирі.
25 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 88, зазначена вище квартира була виключена з числа службових.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідач з січня 2021 року не проживає за місцем реєстрації, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, в утриманні житла участі не приймає, у зв'язку з чим вона втратила право користування житловим приміщенням.
Позивач просив:
визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року відмовленоАТ «Дніпропетровськгаз» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Стягнуто з АТ «Дніпропетровськгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
в позовній заяві позивач зазначає, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 01 січня 2021 року та надає на підтвердження цього єдиний доказ - акт від 17 грудня 2021 року, засвідчений головою ОСББ «Родина-2016» ОСОБА_3 та підписаний ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Суд ставиться критично до вказаного акту, оскільки він суперечить довідці про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виданій головою правління ОСББ «Родина-2016» ОСОБА_3;
одночасно, матеріали справи містять довідку, видану ОСОБА_1 про те, що станом на 01 серпня 2022 року боргів по оплаті житлово-комунальних послуг та претензій з боку Правління ОСББ «Родничок-2016» немає, що спростовує доводи позивача про те, що відповідач не несе витрати по утриманню квартири;
доказів наявності у відповідача іншого житла, позивачем не надано;
суд критично відноситься до наданих пояснень свідків, оскільки вони не підтверджують факт не проживання відповідача за місцем її реєстрації;
матеріали справи містять докази того, що відповідач не втратила інтерес до займаного нею житла, навпаки вживає всіх заходів для укладення договору найму житла, протягом тривалого часу відстоює своє право на користування наданим житлом в судовому порядку;
аналізуючи вищевикладене, враховуючи надані докази, суд зробив висновок про недоведеність позивачем факту не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, а тому заявлені вимоги про визнання відповідачки особою, яка втратила право користуватися житловим приміщенням, задоволенню не підлягають;
відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано Договір 77-К від про надання правничої (правової) допомоги від 29 березня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ісаєвим М. Т., прибутковий касовий ордер № 77 від 29 березня 2023 року на суму 8 000,00 грн та звіт адвоката про виконані роботи. За таких обставин, суд зробив висновок, що означена сума є співмірною з обсягом наданих адвокатам послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатам на виконання відповідних робіт та значенням справи для сторони.
Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи та доказам, наявним у справі, надано належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не сплачував комунальні платежі, апеляційний суд відхилив, оскільки факт несплати комунальних платежів не має наслідком позбавлення права користування житлом.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів та підміні понять, внаслідок яких ОСОБА_1 може втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченком. Посилання скаржника на застосування до спірних правовідносин положення статей 71-72 ЖК України, дія яких поширюється на користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, не є слушними.
Врахувавши конкретні обставини та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача і стягнення з позивача на її користь 8000 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2023 року АТ «Дніпропетровськгаз» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Кузьміної І. С. , в якій просило скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року та постанову Дніпроського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, прийняти нове рішення яким позовну заяву задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди застосували норми статей 71-72 ЖК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 368/11440/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 734/3739/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15, від 22 січня 2021 року у справі № 759/14973/17, від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19;
суди не дослідили фактичні обставини, які повинні встановлюватися судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, що суперечить статті 265 ЦПК України: суди не встановили факт, який би спростував докази позивача стосовно непроживання відповідача в спірній квартирі, не надали належної оцінки довідці, відповідно до якої можна зробити висновок, що відповідач не користувалась послугами водопостачання, що є додатковим доказом непроживання в квартирі.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без змін оскаржені судові рішення, а касаційну скаргу без адоволення.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що позивач навмисно створював для неї умови негідного проживання, відключивши газопостачання, ігнорував рішення Новомосковського міськрайонного суду від 15 травня 2018 року про визнання за нею права користування жилим приміщенням, не укладаючи договір найму, в якості свідка в акті зазначена особа, з якою вона перебуває в неприязних стосунках, невеликі розміри оплати за послуги за електроенергію та водопостачання свідчать про те, що вона намагається економити на їх використанні в зв'язку з невеликою заробітною платою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року поновлено АТ «Дніпропетровськгаз» строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 183/271/22, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи № 183/271/22 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 368/11440/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 734/3739/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15, від 22 січня 2021 року у справі № 759/14973/17, від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що АТ «Дніпропетровськгаз» є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , як працівник Новомосковського УЕГГ ВАТ «Дніпропетровськгаз», отримав ордер № 67 серія А від 30 листопада 2004 року, виданий виконавчим комітетом Новомосковської міської ради депутатів, на службову 1-кімнатної квартири АДРЕСА_2 .
15 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, в подальшому остання була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .
25 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради депутатів № 88 квартиру АДРЕСА_2 , виключено з числа «службових», у зв'язку з відсутністю потреби.
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року по цивільній справі № 183/4313/15 в задоволенні позовних вимог ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз» до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - КП «Трубник» про усунення перешкод у користування нерухомим майном, виселення з жилого приміщення, скасування реєстрації в жилому приміщенні - відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз»,третя особа - КП «Трубник» про визнання права користування жилим приміщенням - задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз».
Позиція Верховного Суду
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 161/126/23 (провадження № 61-16023св23) зазначено, що «вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21 )… Установивши, що позивачка належними та допустимими доказами не довела, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі понад шість місяців саме без поважних причин, прийнявши до уваги наявність між сторонами тривалого конфлікту, у зв'язку із чим відповідач вимушений тимчасово проживати в іншому місці, урахувавши що іншого житла, яке б належало йому на праві власності, ОСОБА_1 не має, з огляду на те, що останній послідовно вказував про своє бажання проживати за місцем реєстрації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог».
Встановивши, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі понад шість місяців саме без поважних причин, між сторонами існують конфліктні відносини з приводу користування спірним житлом й відповідач не втрачала інтерес до цього житла, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання її такою, що втратила право користування спірним житлом.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 368/11440/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 734/3739/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15, від 22 січня 2021 року у справі № 759/14973/17, від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19 не свідчать, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.
Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», яка підписана представником Кузьміною Іриною Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат