23 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 602/385/23
провадження № 61-12396ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Сокуренком Наталією Вікторівною, на постанову Тернопілького апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, у якій просила суд:
- визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування за картковим рахунком № НОМЕР_1 та всіма додатковими рахунками згідно угоди № SAMDNWFС00020331634 від 18 вересня 2015 року процентів у тому числі, але не виключно пені, комісії за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення операцій (транзакцій) 15 лютого 2022 року.
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» зупинити нарахування та списати за її картковим рахунком № НОМЕР_1 будь яких процентів, у тому числі, але не виключно пені, комісії за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення операцій (транзакцій) 15 лютого 2022 року;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів на її картковому рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приват Банк» станом на 00-01 год. 15 лютого 2022 року.
Позовна заява мотивована тим, що вона є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та 18 вересня 2015 року між ними було укладено кредитний договір.
Станом на 15 лютого 2022 року на рахунку її картки було 12 200 грн власних коштів, із початковим кредитним лімітом 18 000 грн. У вечірню пору того ж дня, з метою внесення плати за користування мобільним зв'язком, вона спробувала здійснити вхід у мобільному додатку «Приват-24» з свого телефону, але авторизація була не успішною.
Після цього вона одразу зателефонувала на гарячу лінію «Приватбанку», оператор повідомила, що банківські картки заблоковані, оскільки були спроби введення неправильного паролю.
Наступного дня, вона відвідала відділення АТ КБ «Приватбанк» в м. Ланівці Кременецького району Тернопільської області, де їй повідомили, що 15 лютого 2022 р. з її рахунку було знято кредитні кошти у сумі 12 200 грн, чотирма транзакціями по 500 грн та двома транзакціями по 5 000 грн, додатково було знято 200 грн комісії на переказ віртуального гаманця та мобільні ігри.
Стверджувала, що всі вищезазначені операції вона не проводила, про що і повідомила співробітників банку на що одержала відповідь, що дані транзакції було підтверджено з її мобільного телефону і вони нічим не можуть допомогти.
Зазначала, що неодноразово зверталася із заявами скаргами до відповідача з проханням відновити грошові кошти в сумі 12 200 грен на її кредитній картці та зупинити нарахування відсотків, пені, щомісячних платежів та інших штрафних санкцій, однак відповідач навпаки, застосовує штрафні санкції як до боржника та нараховує проценти і пеню, внаслідок чого заборгованість зростає та станом на 09 травня 2023 року становить 14 007,01 грн.
Вважала, що банком неправомірно не відновлено залишок кредитних коштів на її рахунку до стану, у якому вони перебувала перед виконанням шахрайських операцій від 15 лютого 2023 року. Дій і бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою вона не вчиняла. Банком безпідставно нараховуються у зв'язку з цим відсотки, пеня, штрафні санкції. Відповідачу достовірно відомо про кібератаки 15-16 лютого на банківські сайти України.
Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 18 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Тернопілького апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 18 березня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення залишено без змін.
05 вересня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Сокуренком Н. В. , на постанову Тернопілького апеляційного суду від 30 липня 2024 року. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання дій щодо нарахування заборгованості, зобов'язання зупинення нарахування і списання з карткового рахунку та зобов'язання відновити залишок коштів.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Справа № 602/385/23 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Сокуренком Наталією Вікторівною, на постанову Тернопілького апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат