65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про зупинення провадження у справі
"01" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2439/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
розглядаючи справу № 916/2439/24
за позовом Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33, Код ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) (73000, м. Херсон, площа Свободи, 1, Код ЄДРПОУ 00022645)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , Email: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом, за участю представників учасників сторін:
від прокуратури: не з'явився,
від позивача: Мойсеєнко В.В.,
від відповідача: не з'явився,
встановив:
Херсонська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича, в якій просить:
усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Фізичною особою-підприємцем Дроздіком Сергієм Миколайовичем Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташованої на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;
усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Фізичну особу-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича повернути державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації Каїрську затоку Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташовану на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею.
Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Херсонська обласна прокуратура посилається на те, що Фізична особа-підприємець Дроздік Сергій Миколайович здійснює використання Каїрської затоки Каховського водосховища на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, погодженого 10.02.2017 р. Державним агентством рибного господарства України та 30.12.2016 р. Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Херсонської області. Втім, використання водного об'єкту для рибогосподарської експлуатації промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на використання водного об'єкту разом із розташованою під ним ділянкою водного фонду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 р. позовній заяві Херсонської обласної прокуратури присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2439/24 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її розгляду.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому відповідними затвердженими Верховною Радою України Указами Президента України було продовжено.
Згідно розпорядження Верховного Суду від 18.03.2022 р. № 11/0/9-22 відповідно до частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2439/24, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04 липня 2024 року
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 р. відкладено підготовче засідання на 25.07.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.08.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.09.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 р. відкладено розгляд справи на 01.10.2024 р.
У той же час, судом з'ясовано, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2024 р. справу № 922/1168/23 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Із опублікованої інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у справі № 922/1168/23 Чугуївська окружна прокуратура Харківської області звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", в якому просила відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт - Старогниличанське водосховище, розташоване на території Чугуївського району Харківської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Фіш-Торг" неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об'єкт - Старогниличанське водосховище без правовстановлюючих документів, а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.
При цьому правовими підставами функціонування ТОВ "Фіш-Торг" як спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) є Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, дозволи № 30 та № 31 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об'єктах (їх частинах) від 21.06.2018 р.
Передаючи справу на розгляду судової палати колегією суддів зазначено наступне - для суб'єктів рибного господарства взагалі встановлена законодавча заборона отримання права користування водосховищами комплексного призначення. У той же час, саме на таких водоймах більшою мірою і встановлюються режими рибогосподарської експлуатації та надаються дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів.
Для здійснення промислового рибальства як в межах звичайних водосховищ, водосховищ комплексного призначення, так і в межах Чорного та Азовського морів законодавством передбачено отримання єдиного дозволу з наданням єдиного переліку документів. Проте правова позиція, яка наведена у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20 за своїм буквальним змістом означає, що якщо потрібно мати правовстановлюючий документ для спеціального використання водних біоресурсів на звичайному водосховищі, то в такому випадку відповідним користувачам водних біоресурсів, що здійснюють промислове рибальство, необхідно було б мати правовстановлюючі документи на Чорне чи Азовське море. Така ситуація є нелогічною та суперечить законодавству (Поряд із цим Прокурор у позовній заяві посилається на правові висновки Верховного Суду, наведені у зазначених справах, як на використання Відповідачем водного об'єкту без відповідного правовстановлюючого документу).
Колегією суддів додатково зазначено, що, на їх думку, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення.
У зв'язку із чим, колегією суддів, пропонується відступити від вищевикладених правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20. Вказати, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об'єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об'єкта не є необхідним.
Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.06.2024 р. прийнято справу № 922/1168/23 до розгляду.
Представник Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) в процесі розгляду справи не заперечував проти зупинення провадження у справі.
Розглядаючи матеріали справи № 916/2439/24, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У постанові ВСУ по справі № 6-1957цс16 зазначено, що визначаючи наявність підстав за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18 (на момент розгляду клопотання не скасована та є чинною) та Постанови ВСУ від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16: (а) Під "неможливістю розгляду цієї справи" розуміють неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин; (б) Під "пов'язаною з даною справою іншою справою" розуміють таку іншу справу, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення; (в) "Іншим судом" є будь-який орган, що входить до складу судової системи України, іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Так, порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227 та 228 ГПК України в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Крім цього, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.
Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 року по справі № 905/1728/14-908/4808/14.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин.
При цьому наведена процесуальна норма (стаття 227 ГПК України) прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19 та від 20 липня 2020 року по справі № 9190/11236/19,від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 № 917/130/19.
Окрім того, пункт 7 частини 1 статті 228 ГПК України визначає, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 696/1693/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такі правові висновки сформульовано в пунктах 25- 27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Відповідно ж до положень статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
У разі застосування наведених правових норм за вимогами статті 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.
Як зазначалось, передаючи на розгляд судової палати справу № 922/1168/23 колегією суддів зауважено про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20, вказавши, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування.
При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об'єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об'єкта не є необхідним.
Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд оцінюючи на предмет подібності правовідносини у справах № 916/2439/24 та № 922/1168/23, доходить до висновку, що підстави та предмет позовів у зазначених справи є об'єктивно подібними, адже стосуються звільнення (повернення) водного об'єкта, яке, за твердження Прокуратур, використовується без правовстановлюючого документа, незважаючи на наданий позивачам у справах режим рибогосподарської експлуатації таких водних об'єктів.
При цьому колегією суддів у справі № 922/1168/23 мотивуючи необхідність розгляду справи Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначено, що, на їх думку, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення, в контексті того, що режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів дають можливість відповідним суб'єктам здійснювати свою діяльність в межах відповідних водойм.
Законодавцем у статті 236 ГПК України імперативно зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.
Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Однак, Конвенція в першу також гарантує "процесуальну" справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).
Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).
Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (Катте Клітше де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень маже виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).
Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).
Зупинення провадження у господарській справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної господарської справи залежить прийняття рішення у цій господарській справі.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 917/130/19, від 10 вересня 2019 у справі № 922/1962/17 та від 17 грудня 2019 у справі № 917/131/19.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КГС у справі № 910/15715/19).
Суд здійснює посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції" та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2776цс16 де зазначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії, як складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя.
Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (стаття 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року 3 справі № 521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду 3 справі № 607/4316/17-ц від 25.03.2019 р. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до пункту 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі по справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32). Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Ураховуючи вищевикладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позовів у справах № 916/2439/24 та № 922/1168/23, підстави касаційного оскарження у справі № 922/1168/23 в сукупності із підставами передачі справи колегією суддів на розгляд Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, з якими погодилась відповідна судова палата у зв'язку із прийняттям справи до провадження, господарський суд доходить до висновку про зупинення провадження у справі № 916/2439/24 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.
При цьому, суд зазначає, що зупинення провадження у даній справі є виправданим, так як зможе забезпечити ухвалення законного та справедливого рішення у справі, а також забезпечити захист прав як позивача, так і відповідача, буде дотримано принцип правової визначеності та справедливості. Жодне своєчасне вирішення спору не може бути виправдане, якщо рішення у справі буде несправедливим, а отже, - буде ухвалене з порушенням принципу верховенства права.
Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Зупинити провадження у справі № 916/2439/24 за позовом Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.
2.Запропонувати сторонам повідомити Господарський суд Одеської області про результати розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23
Ухвала набрала законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Повний текст ухвали складено 07 жовтня 2024 р.
Суддя С.Ф. Гут