номер провадження справи 4/146/24
07.10.2024 Справа № 908/2070/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. В), представник позивача адвокат Білоконь Інна Вікторівна, ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34)
про стягнення 71852,45 грн.
30.07.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 29.07.2024, (вх. №2281/08-07/24 від 30.07.2024) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», м. Запоріжжя про стягнення 71852,45 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 справу №908/2070/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2070/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/146/24, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 11.11.2024.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст. ст. 993, 1188, 1194 ЦК Кодексу, ст., ст. 1172, 1187, 1191, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача 71852,45 грн. суми сплаченого страхового відшкодування. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. та 7000, 00 грн. витрат на професійну правову допомогу.
Ухвалою суду від 05.08.2024у справі № 908/2070/24 відповідачу запропоновано у строк до 21.08.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 16.09.2024 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 04.09.2024 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
27.08.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 27.08.2024 (вх. № 16941/08-08/24 від 27.08.2024).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.09.2024 за ініціативою суду Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» продовжено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 27.08.2024 включно.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що визнає позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 71852,45 грн., завданої в результаті ДТП, в порядку суброгації. Також просіть зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1000,00 грн. Крім того просить повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 04.09.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 07.10.2024.
Розглянувши матеріали справи, суд
Матеріали справи свідчать, що 26.06.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №030337/4605/0000535 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов?язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Volkswagen Tiguan» д/нAI3633II, та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
23.04.2024 о 1:55 год., поблизу будинку №1 по вулиці Кільцева дорога в місті Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_2 , та «Daf XF460 FT», д/н НОМЕР_2 з напівпричепом «KASSBOHRER», д.н.3. НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_3 .
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.05.2024 у справі №752/9370/24, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Daf XF460 FT», д/ НОМЕР_4 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО» (відповідач у справі) згідно із Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕP/21868149.
Цивільно-правова відповідальність водіїв напівпричепа «KASSBOHRER», д/н НОМЕР_5 за шкоду, завдану майну перед третіми особами, станом на 23.04.2024, застрахована в ТДВ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО» за полісом №ЕP/218681543.
Відповідно до рахунку-фактура ФОП Воронiн С.В. від 24.04.2024 загальна вартість відновлення автомобіля «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_1 становить 79 977,45грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №18495221290 від 16.05.2024 та визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 75 052,45грн.
У п. 3 полісу № ЕP/21868149 та полісу № ЕP/218681543 в графі «статус на дату» визначено «діючий поліс на 23.04.2024».
Таким чином, Договір діяв станом на час дорожньо-транспортної пригоди 23.04.2024.
Письмових доказів, якими спростовується зазначене, матеріали справи не містять.
Відповідно до лімітів полісу № ЕP/218681491 за шкоду завдану майну в результаті ДТП становить 160 000,00 грн.
Згідно ст. 12 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до умов полісу ОСЦПВВНТЗ №ЕP/218681491 розмір франшизи становить 3 200,00 грн.
Отже, сума зобов'язання, що має бути сплачена відповідачем становить 71852,45грн. (75052,45 грн. - 3 200,00 грн.).
Позивачем здійснено виплату Страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 75052,45грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №163191 від 17.05.2024.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 71852,45грн.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору якщо передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст., ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 ЦК України страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є заснованими на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/449/17.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Daf XF460 FT», д/н НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, застрахована у відповідача відповідно до Полісу № ЕP/21868149 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.
Частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі ст. 6 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобівстраховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
Матеріалами справи підтверджено вину водія транспортного засобу «Daf XF460 FT», д/ НОМЕР_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 23.04.2024.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст. 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В силу приписів ст., ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними.
Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку позивачу) в обсязі, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Як встановлено матеріалами справи, зобов'язання, що має бути сплачене відповідачем становить 75052,45грн.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів франшиза становить 3 200,00 грн.
Отже, сума зобов'язання, що має бути сплачена відповідачем становить 71852,45грн. (75052,45 грн. - 3 200,00 грн.).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, вимога про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» 71852,45грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації, заявлена позивачем є обґрунтованою.
Відповідач позовні вимоги про стягнення 71852,45грн. страхового відшкодування визнав повністю, про що зазначив у Відзиві на позовну заяву.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем та ухвалення відповідного рішення.
Відповідно до ч.,ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» 71852,45грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку суброгації, задовольняються судом в повному обсязі.
Що стосується витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн., оскільки вважає їх неспівмірними щодо складності даної справи, а також занадто завищеними з огляду на обсяги наданої адвокатом правової допомоги та змісту цієї допомоги. У зв'язку із цим відповідач просив суд зменшити витрати на оплату допомоги адвоката до 1 000,00 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 7000,00 грн позивачем додано до матеріалів справи: копію Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, укладеного з АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», копію Додаткової угоди №3 від 01.12.2023 до Договору, копію додатку № 1 від 26.06.2024 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, копію Акту надання послуг №94 від 29.07.2024, копію рахунку № 94 від 26.06.2024, копію Ордеру на надання правової допомоги Серія АА №1278640 від 02.02.2023. Також суду надано копію платіжного доручення № 5116 від 28.06.2024 на суму 7000,00 грн, що підтверджує сплату позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги в сумі 7000,00 грн.
Детальний опис робіт (наданих послуг) викладений в Акті надання послуг №94 від 29.07.2024.
Пунктом 1 додатку № 1 від 26.06.2024 до договору про надання правової допомоги№1/20ю від 31.12.2020 погоджена фіксована сума гонорару адвоката за договором у розмірі 7000,00 грн, а отже він не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 №922/1964/21: «… суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19». «…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18».
Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування страхової виплати.
Також, слід зазначити, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін.
Адвокатом позивача складено один процесуальний документ: позов, який поданий через систему «Електронний суд».
Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо суми виплаченого страхового відшкодування та розміру завданих збитків, судова практика є сталою.
Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, немалу кількість аналогічних однотипних справ за позовами позивача, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3500,00 грн. від попередньо заявленої суми (7000,00 грн). Решту витрат на професійну правову допомогу покласти на позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до п.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України та п.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідач позовні вимоги визнав, про що повідомив у відзиві.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., який сплачений згідно платіжної інструкції № 005131 від 03.07.2024, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, за відповідною ухвалою суду. Судовий збір в сумі 1 211,20 грн. покласти на відповідача.
Керуючись ст.,ст. 46, 123, 126, 129, 191, 233, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА», м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», м. Запоріжжя задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА», (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, ідентифікаційний код юридичної особи 20033533) 71852 (сімдесят одну тисячу вісімсот п'ятдесят дві) грн. 45 коп. страхового відшкодування, 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору. Видати наказ.
3. Повернути Приватному акціонерному товариству«СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА», (04112, м.Київ,вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, ідентифікаційний код юридичної особи 20033533)за відповідною ухвалою суду з Державного бюджету України 1 211,20 грн. судового збору, що дорівнює 50 % від суми судового збору, у зв'язку із визнанням позову відповідачем.
Повне судове рішення складено « 07» жовтня 2024 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.