печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51556/23-ц
пр. 2-4559/24
25 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді- Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань-Романенко Ю. О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3 - ОСОБА_4
представника відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Андрій Іванович до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич Ірина Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Партола Майя Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з незаконного володіння,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник А. І. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич І. М., про визнання договорів дарування недійсними.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 між нею, як дарувальником, та її рідною сестрою - ОСОБА_3 , як обдарованою, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , та договір дарування земельної ділянки площею 0,5000 га (кадастровий номер № 3221455300:01:007:1451), яка знаходиться в Київській обл., Васильківський район, Глевахівська селищна рада № 114.
За твердженням ОСОБА_1 , на час укладення оспорюваних договорів вона перебувала у похилому віці, розуміючи, що за наслідками перенесеної нею хвороби COVID-19 вона перебуває у зоні ризику пов'язаними з ускладненнями даної хвороби, вона передбачала, що потребуватиме постійної допомоги, а тому вирішила переоформити право власності на зазначену квартиру та земельну ділянку на свою рідну сестру - ОСОБА_3 взамін того, що вона буде її доглядати та надавати допомогу. Отже, укладаючи договори дарування вищезазначеної квартири та земельної ділянки з ОСОБА_3 , вона мала на увазі договір довічного утримання, перебуваючи в момент хвороби COVID-19 в пригніченому та панічному стані неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання.
Однак, після укладення вищевказаних спірних договорів дарування відносини з відповідачкою ОСОБА_3 погіршилися, остання не дотрималася домовленостей щодо утримання позивачки та догляду за нею.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 мала намір укласти з відповідачкою ОСОБА_3 договір довічного утримання, а не дарування, позивачка вважає оспорювані договори укладені нею під впливом помилки. З цих підстав звернулась до суду з даним позовом, просила визнати оспорювані договори недійсними.
Ухвалою судді від 14 листопада 2023 року відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У січні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Очкур К. І. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просить в задоволенні позову відмовити, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Указував на те, що позивачкою не надано доказів про те, що укладаючи зазначені договори дарування, вона насправді мала намір вчинити договір довічного утримання, а також те, що у неї було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження квартири та земельної ділянки, а також не надано доказів наявності будь-яких умисних дій з боку відповідачки, спрямованих на укладення договору дарування з метою приховати інший правочин.
Позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що вона потребувала, щоб її забезпечили доглядом, та відповідно хотіла укласти договір довічного утримування. Доказів про наявність захворювань із тяжким перебігом, інвалідності, іншого безпорадного психічного або фізичного стану, що потребує побутової підтримки, стороннього догляду та матеріальної допомоги (утримання) позивачкою не надано.
У січні 2024 року представник позивачки заявив клопотання про виклик та допит свідків.
У лютому 2024 року представником позивачки до суду направлено заяву про зміну (доповнення) предмета позову в порядку частини третьої статті 49 ЦПК України, в якій просить:
визнати недійсним договір дарування квартири від 04 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сич І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 715 та договір дарування земельної ділянки від 04 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сич І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 717;
скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Партоли М. Д. про державну реєстрацію права власності на квартиру за АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, індексний номер: 67599716 від 15 травня 2023 року; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру за АДРЕСА_1 .
Заява про зміну (доповнення) до позовної заяви мотивована тим, що їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_5 15 травня 2023 року уклали між собою договір дарування спірної квартири. Позивачка продовжує проживати у спірній квартирі, користуватися своїм майном. Відчуження відповідачкою ОСОБА_3 спірної квартири на користь ОСОБА_5 свідчить про намір відповідачки позбавити позивачку належного їй майна. Отже, на думку позивачки, з урахуванням обставин цієї справи ефективним способом захисту буде пред'явлення вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння саме від відповідачки ОСОБА_5 . Також зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивачки є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності за останнім набувачем спірної квартири.
Ухвалою суду від 21 березня 2024 року прийнято до розгляду заяву про зміну (доповнення) предмета позову.
Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник А. І. до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Сич І. М., про визнання договорів дарування недійсними, - в якості співвідповідача - ОСОБА_5 .
Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник А. І. до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Сич І. М., про визнання договорів дарування недійсними, - в якості третьої особи - приватного нотаріуса КМНО Партолу М. Д.
У травні 2024 року представник відповідачки ОСОБА_5 - адвокат Левченко М. М. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просить в задоволенні позову відмовити, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Указувала на те, що позивачка не надала жодних доказів вчинення нею помилки. Наявність тієї обставини, що позивачка продовжує проживати у спірній квартирі не доводить факту вчинення нею помилки при укладенні договорів дарування. Оскільки позовна вимога про витребування майна є похідної від первісної вимоги про визнання договору дарування квартири недійсним, яка на думку ОСОБА_5 є необґрунтованою, то вона також не підлягає задоволенню.
Зазначає, що позивачка добровільно уклала з ОСОБА_3 договір дарування спірної квартири, тому підстави для витребування майна у ОСОБА_5 , яка набула спірну квартиру за договором дарування, укладеним із ОСОБА_3 на законних підставах, відсутні.
У червні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Очкур К. І. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому із позовними вимогами, викладеними у новій редакції, також не погоджується, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів дарування позиція ОСОБА_7 є незмінною, позовну вимогу вона не визнає через її необґрунтованість і відсутність доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивачка. Вимога про витребування майна із незаконного володіння є похідною від першої вимоги, яка на думку ОСОБА_3 є необґрунтованою, то вона також не підлягає задоволенню.
У червні 2024 року представник відповідачки ОСОБА_5 - адвокат Левченко М. М. заявила клопотання про виклик та допит свідків.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року закінчено підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті.
Допитана в судовому засіданні 22 серпня 2024 року свідок ОСОБА_8 пояснила, що з відповідачкою ОСОБА_3 знайома 7 років.
Допитаний в судовому засіданні 22 серпня 2024 року свідок ОСОБА_9 пояснила, що з позивачкою ОСОБА_1 знайомі 19 років.
В судовому засіданні 16 вересня 2024 року допитана свідок ОСОБА_10 , яка пояснила, що з ОСОБА_1 знайома, відповідачку ОСОБА_3 не бачила, але багато чула про неї від позивачки. Допомагала їй під час хвороби на COVID-19 у жовтні 2021 року.
Допитана в судовому засіданні 16 вересня 2024 року свідок ОСОБА_11 пояснила, що знайома з позивачкою 25-26 років, дружили з її донькою ОСОБА_12 . Коли позивачка хворіла приносила їй продукти харчування.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні 16 вересня 2024 року пояснила, що у 2021 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оформили договір дарування. З позивачкою вони знайомі майже 30 років. Відповідачку ОСОБА_3 бачили три чи чотири рази. Чоловік позивачки помер у 2019 році. Донька позивачки ОСОБА_14 померла в кінці 2020 року. У серпні чи вересні 2021 року ОСОБА_1 звільнилась з роботи. Після смерті чоловіка та доньки вона дуже зблизилась з родиною ОСОБА_3 . Позивачка мала намір укласти договір довічного утримання. Позивачка на даний час проживає у спірній квартирі. У ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є власне житло, в якому вони проживають.
В судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні вимоги позову не визнали та просили відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзивах на позов.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Суд установив, що 04 листопада 2021 року між нею, як дарувальником, та її рідною сестрою - ОСОБА_3 , як обдарованою, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , та договір дарування земельної ділянки площею 0,5000 га (кадастровий номер № 3221455300:01:007:1451), яка знаходиться в Київській обл., Васильківський район, Глевахівська селищна рада № 114.
Відповідно до договору дарування від 15 травня 2023 року ОСОБА_3 подарувала квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 .
Приватний нотаріус КМНО Партола М. Д. зареєструвала право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, індексний номер: 67599716 від 15 травня 2023 року.
Згідно із статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 722 ЦК України, прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої, другої, третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 61-13652св18, від 03 травня 2018 року № 61-745св17 та від 07 червня 2018 року № 61-2785св18, від 19 січня 2021 року № 61-12804св20.
Судом не встановлено жодних підстав та обставин вважати, що оспорювані договори дарування вчинені з умовою, тобто, встановлюють обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.
Та обставина, що позивачка після укладення спірного договору дарування квартири продовжувала проживати у вказаній квартирі, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов'язано з відсутністю волі дарувальника, чи помилки щодо природи спірного правочину.
Сам факт відсутності у позивача іншого житла не може свідчити про наявність помилки у розумінні суті правочину на момент його укладення. Суд звертає увагу на те, що відповідачка ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_1 , проживала та проживає окремо від неї, будь-яка інформація про бажання ОСОБА_3 виселити позивачку зі спірної квартири відсутня.
Також позивачкою не надано жодних доказів, що станом на 2021 рік стан здоров'я ОСОБА_1 не давав їй можливості усвідомлювати свої дії.
Крім того, лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі (без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору) не можуть бути достатніми підставами для визнання договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правоздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
Обравши способом захисту своїх прав визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки недійсними, позивачка в силу положення ЦПК України щодо змагальності сторін зобов'язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що нею не виконано і у даній справі було її процесуальним обов'язком.
Позивачка не надала належних доказів на підтвердження будь-якої домовленості з відповідачкою ОСОБА_3 про утримання ОСОБА_1 , а також доказів на підтвердження помилки з її боку щодо природи договорів дарування.
Отже, на момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 не мала тяжких захворювань, які б свідчили про не усвідомлення дарувальником своїх дій, її вік дозволяв їй розуміти наслідки вчинених правочинів. ОСОБА_1 мала намір на укладення саме договорів дарування, а не іншого правочину. Остання діяла без примусу, вільно, розуміла, що укладає саме договір дарування, безоплатно передає квартиру та земельну ділянку своїй рідній сестрі.
Оспорювані договори дарування за формою і змістом відповідають вимогам щодо таких правочинів, їх укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом, який встановив особи, перевірив їх дієздатність і наявність волевиявлення дарувальника.
Доказів наявності помилки щодо правової природи вчинених правочинів на момент їх укладення суду не надано, а зміна рішення або ставлення до його наслідків після укладання договорів не має наслідком визнання правочинів недійсними.
Позовна вимога в частині витребування майна від ОСОБА_5 та скасування реєстрації права власності за останньою не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги щодо визнання договору дарування квартири недійсним. Оцінивши аргументи, наведені представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність стороною позивача тієї обставини, що укладення оспорюваних договорів дарування спірної квартири та земельної ділянки відбулося під впливом помилки.
За приписами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду з даним позовом розмірі.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
За правилами частини дев'ятої вказаної статті, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 10).
Таким чином, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 14 листопада 2023 року.
Керуючись статтями 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Андрій Іванович до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич Ірина Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Партола Майя Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з незаконного володіння - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року, а саме: арешт на земельну ділянку площею 0,0500 а (кадастровий номер № 3221455300:01:007:1451), яка знаходиться в Київській області, Васильківського району, Глевахівська селищна рада, № 114; та квартиру АДРЕСА_2 , а також заборону вчиняти дії з відчуження вказаного майна на користь інших осіб в будь-якій формі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 04 жовтня 2024 року.
Суддя О. Л. Бусик