04.10.2024 Справа № 756/12350/24
Справа № 756/12350/24
№ 1-кс/756/2217/24
4 жовтня 2024 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 15 м. Києва клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050003057, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 вересня 2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 190 КК України,
3 жовтня 2024 року прокурор звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050003057 від 27 вересня 2024 року.
Суть клопотання.
У клопотанні прокурор зазначає, що під час досудового розслідування встановлено, що група осіб, у невстановлений час та місці, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, за попередньою змовою, незаконно заволоділи квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що вказана квартира належала громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер. Відповідно до заповіту від 18 січня 2020 року все майно померлий заповів своєму брату ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 , його брат ОСОБА_5 не зміг прийняти спадщину, оскільки право власності на вказану квартиру було зареєстровано за громадянином ОСОБА_6 .
Під час досудового розслідування встановлено, що 21 вересня 2011 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вніс зміни щодо даних права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі підробленого договору дарування №1132 від 5 вересня 2011 року, який засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 . У зв'язку з чим ОСОБА_5 звернувся із позовом до ОСОБА_8 та третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , щодо визнання недійсним договору дарування вказаної квартири. Під час розгляду цивільної справи Оболонський районний суд м. Києва наклав арешт на вказане нерухоме майно, а вподальшому у 2023 році представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_9 , подав заяву про відмову від цього позову, у зв1язку з чим суд закрив провадження у справі та скасував арешт квартири.
15 травня 2023 року ОСОБА_5 повторно звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 та третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , про визнання договору дарування даної квартири недійсним. У межах цієї цивільної справи за №756/6367/22 Оболонським районним судом м. Києва призначено почеркознавчу експертизу. Висновком експерта №26825/23-32 від 8 січня 2024 року встановлено, що підпис від іменні ОСОБА_4 у Договорі дарування квартири від 5 вересня 2011 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 , зареєстрованому в реєстрі за №1132 у графі «Дарувальник» виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_4 » у Договорі дарування квартири від 5 вересня 2011 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , зареєстрованому в реєстрі за №1132 у графі «Дарувальник» виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою.
Отже, прокурор стверджує, що ОСОБА_6 , використовуючи підроблений договір дарування №1132 від 5 вересня 2011 року уклав з підставною особою ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) договір купівлі-продажу предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_12 . Також, 16 лютого 2024 року підставна особа ОСОБА_11 , використовуючи договір купівлі-продажу квартири №81 від 25 січня 2024 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_14 .
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вказана квартира належить на праві власності громадянці України ОСОБА_13 (ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14 , (зареєстрованого в реєстрі за №9624).
У клопотанні зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_13 можливо входить до групи, яка незаконно заволоділа нерухомим майном, а тому враховуючи високу ймовірність відчуження цього майна, прокурор просив слідчого суддю не викликати в судове засідання вказаного власника на підставі частини 2 статі 172 КПК України.
Таким чином, правова кваліфікація кримінального правопорушення прокурором визначена згідно з частиною 4 статі 190 КК України.
Постановою старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_15 від 27 вересня 2024 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12024100050003057 від 27 вересня 2024 року.
З урахування зазначеного, прокурор просить накласти арешт на вказану квартиру, оскільки вона є речовим доказом у кримінальному провадження та існує реальний ризик її відчуження.
У судовому засіданні прокурор підтвердив доводи, викладені у клопотанні та просив задовольнити його у повному обсязі, накласти арешт на майно, шляхом заборони його відчуження, користування та розпорядження.
З метою забезпечення арешту вказаного майна, слідчий суддя вирішив розглянути клопотання без повідомлення власника вказаної квартири ОСОБА_13 на підставі частини 2 статті 172 КПК України.
Заслухавши прокурора та дослідивши клопотання і додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про часткове задоволення клопотання, виходячи з такого.
Встановлені обставини.
Слідчим суддею встановлено, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним, оскільки метою арешту квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є її збереження від ймовірного відчуження.
Матеріалами кримінального провадження повністю підтверджується факт неодноразової зміни власника цієї квартири згідно документів, які ймовірно можуть містити ознаки підроблення з огляду на досліджений у судовому засіданні висновок почеркознавчої експертизи № 26825/23-32 від 8 січня 2024 року, яка проведена в межах цивільного провадження у справі № 756/6367/22.
Встановлено, що вказана квартира визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 12024100050003057.
Мотиви, з яких слідчий суддя виходить і положення закону, яким керується.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати засадам, визначеним статтею 7 КПК України, у тому числі щодо верховенства права, законності, рівності перед законом поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла чи іншого володіння особи, невтручання у приватне життя, недоторканність права власності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо.
Відповідно до статі 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог абзацу другого частини 10 статті 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 1 статі 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до частин 1 та 2 статі 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Пунктом 4 частиною 2 статі 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 статі 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно з частиною 11 статі 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статі 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Як убачається із клопотання про накладення арешту на майно та матеріалів доданих в його обґрунтування, прокурором необхідність арешту вказаного у клопотанні майна, зокрема, вказано перелік і види майна, що належить арештувати та надано документи, які підтверджують право власності на майно.
Водночас слідчий суддя враховує те, що вказане майно може бути у користуванні та розпорядженні добросовісного набувача, а тому арешт може бути накладений лише шляхом заборони його відчуження.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вимоги щодо гарантій непорушності права власності, визначені Основним Законом України корелюються з положеннями статі 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якою визначено, що кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (п. 52 рішення у справі «АГОСІ проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. The United Kingdom).
У іншій справі Європейського суду з прав людини «Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy,) заявники скаржилася на контроль за використанням власності у зв'язку з провадженням кримінального розслідування. Суд не знайшовши у цьому випадку порушення статі 1 протоколу № 1 Конвенції та відзначив порушення у тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (пункт 35 вказаного рішення).
Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування та відповідати правомірному втручанню держави у таке право у виключних випадках.
На підставі викладеного, слідчий суддя вбачає достатньо підстав вважати, що мета забезпечення збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні є доведеною прокурором.
Слідчий суддя вважає переконливими доводи прокурора, що незастосування такого обмеження, як арешт, може призвести до відчуження цього майна, що може суттєво вплинути на дієвість даного кримінального провадження, а тому такий ступінь втручання у право власності ОСОБА_13 є найменше обтяжливим та виправданим.
Водночас дотримуючись балансу між правомірним втручанням щодо обмеження права власності з огляду на розумність та співмірність такого обмеження, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, суд вважає за необхідне відхилити частину вимог клопотання щодо заборони користування та розпорядження вказаним майном.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 131, 132, 170-173, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050003057, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 вересня 2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 190 КК України - задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер - НОМЕР_2 , шляхом встановлення заборони відчуження.
У решті клопотання відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Слідчий суддя ОСОБА_16