___________ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__________
Справа №521/16098/24
Пр. № 2-з/521/185/24
04 жовтня 2024 року м. Одеса
Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Сегеда О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановила:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 через систему «Елетронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Станом на сьогоднішній день провадження у справі не відкрито.
Разом із позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що ОСОБА_2 зобов'язався повернути отримані грошові кошти у розмірі 7500 доларів США до 02 лютого 2024 року, проте станом на день подання позовної заяви, останній не повернув борг.
Стверджував, що відповідач не здійснює добровільне погашення боргу, в нього відсутнє нерухоме майно, рухоме майно перебуває під заставою, наявний ризик невиконання рішення суду у випадку задоволення позову, а наведені обставини свідчать про недобросовісне ставлення відповідача до виконання своїх зобов'язань, у зв'язку з чим невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 в межах суми стягнення в розмірі 7500 доларів США на будь-яких банківських рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду та накласти арешт на все рухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_2 , в тому числі, але не виключно: на автомобіль легковий, загальний легковий садан-В, номер об?єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 , марка JAGUAR, модель XJ, 2007 року випуску, та заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження рухомого майна, в межах суми стягнення в розмірі 7500 доларів США.
Дослідивши подану заяву, матеріали справи та надавши їм належну оцінку, суддя вважає, що заява позивачки про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Як роз'яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові №183/5864/17-ц від 17 жовтня 2018 року, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, на момент розгляду заяви про забезпечення позову провадження у справі не відкрито, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, тому суд вважає, що вказана заява подана передчасно.
За таких обставин, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя
ухвалила:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ували суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: О.М. Сегеда