30 вересня 2024 року м.Київ справа №320/18756/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - ГУ ПФУ в Київській області, відповідач-2) в якому просить:
1. Визнати протиправнимта скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 21 березня 2024 року №104550002926.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 14 квітня 2024 року.
3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних даних у ній» № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Станом на дату розгляду справи від відповідачів відзиву не надходило. Відповідно до ч. 6ст. 162 КАС Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши обставини справи судом було встановлено наступне.
В березні 2024 року позивачзвернувся до ГУ ПФУ в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду вказаної заяви за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 21 березня 2024 року прийнято рішення №104550002926 про відмову у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 03 травня 1984 року по 24 жовтня 1997 року по трудовій книжці колгоспника серія НОМЕР_1 від 04 травня 1984 року, оскільки відсутня інформація про встановлені мінімуми трудової участі в колгоспі, а заповнення трудової книжки проведено з порушенням Постанови від 21 квітня 1975 року №310: записи про трудову участь колгоспників у громадському господарстві заносяться до розділу «Відомості про роботу» окремим рядком за кожний рік та засвідчуються підписом голови або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
З рішенням про відмову у призначенні пенсії від 21 березня 2024 року №104550002926 позивач не погоджується, вважає його протиправним, а тому був змушений звернутися з позовом до суду.
Правова позиція суду.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виплата та перерахунок пенсій регулюється законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком визначені положеннями статті 26 Закону України№1058-ІV.
Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажуз 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року -від 21 до 31 року.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених вище норм права дозволяє прийти висновку, що в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як зазначено вище, згідно положень статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Як убачається з трудової книжки серія НОМЕР_1 позивачз 03травня 1984 року по 15серпня 1997 року працював в колгоспі імені ХІХ партз'їзду Червоногвардійського району Кримської області Української радянської соціалістичної республіки.
Згідно відомостей про працю, які зазначеній у названій трудовій книжці, міститься інформація про мінімально встановлені трудодні та фактично відпрацьовані трудодні з період з 1984 року по 1997 рік. При цьому зауважуємо, що кількість фактично відпрацьованих трудоднів є більшою за мінімально встановлену кількість таких.
Отже, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії суд вважає протиправним.
Щодо зауважень ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про те, що трудова книжка заповнена з порушенням Постанови від 21 квітня 1975 року №310, суд зауважує таке.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання). Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно з пунктом 13 Основних положень відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58,усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17 та від 21 лютого 2018 по справі №687/975/17.
Також Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Суд бере до уваги пояснення позивача щодо того, що він позбавлений можливості надати пенсійним органам уточнюючу довідку з інформацією про встановлені мінімуми трудової участі в колгоспі, оскільки він був розташований на території колишньої Кримської області Української радянської соціалістичної республіки, яка згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004 з 20 лютого 2014 року по сьогоднішній день є тимчасово окупованою російською федерацією територією.
З огляду на викладене,суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправно незарахувало до трудового стажу позивача період його роботи з 03 травня 1984 року по 24 жовтня 1997 року.
При врахуванні зазначеного періоду до страхового стажу, тривалість такого відповідає вимогам частини 2 статті 26 Закону України №1058-ІV та перевищує визначений у названій правовій нормі мінімум у 21 рік.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням вищевикладеного, з метою належного та повного захисту, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати страховий стаж з 03 травня 1984 року по 24 жовтня 1997 року, призначити та виплатити пенсію, починаючи з 14 квітня 2024 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи вищезазначені норми Порядку № 22-1, суд зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподіру судових витрат суд зазначає наступне.
Між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно з прибутковим ордером № 17/04-2024 від 17.04.2024 року позивачем було сплачено 15000 грн за надання правової за договором від 17.04.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 7 вищевказаної статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат налжить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог стягненню підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 7500 грн та сплачений судовий збір в розмірі 605,60
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104550002926 від 21 березня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 призначити та виплатити пенсію, починаючи з 14 квітня 2024 року.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок та витрати на правову домогу в розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.