30 вересня 2024 року № 640/15577/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила суд:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 347,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Ухвалою суду від 29 серпня 2023 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 183 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року.
Таким чином, розгляд даної справи триває у межах вимог про:
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 164,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані дії вчинені ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 :
- з 01 липня 2002 року по 19 травня 2004 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».;
- з 20 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
- з 01 вересня 2004 року по 28 лютого 2006 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
- з 01 березня 2006 року по 25 травня 2006 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
За період роботи з 01 липня 2002 року по 25 травня 2006 року не використано 61 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України п'ятого скликання ОСОБА_2 з поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період не використано 44,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 26 листопада 2007 року по 28 лютого 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 29 лютого 2008 року по 17 березня 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
З 18 березня 2008 року по 13 липня 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 14 липня 2008 року по 20 липня 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
З 21 липня 2008 року по 15 жовтня 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 15 жовтня 2008 року по 01 лютого 2009 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України п'ятого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
За період роботи з 26 листопада 2007 року по 01 лютого 2009 року не використано 21,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 02 лютого 2009 року по 30 червня 2009 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 01 липня 2009 року по 05 квітня 2010 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
З 06 квітня 2010 року по 30 вересня 2010 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 01 жовтня 2010 року по 04 лютого 2011 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
За період роботи з 02 лютого 2009 року по 04 лютого 2011 року не використано 60 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 07 лютого 2011 року по 15 квітня 2017 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період не використано 06 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 03 квітня 2012 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_4 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період не використано 21 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 13 грудня 2012 року по 18 лютого 2013 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_5 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період не використано 5,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 02 квітня 2013 року по 30 червня 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_5 без поширення дії Закону України «Про державну службу».
З 01 липня 2014 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
За період роботи з 02 квітня 2013 року по 27 листопада 2014 року не використано 42.5 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 01 грудня 2014 року по 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_5 (патронатна служба). За вказаний період не використано 85,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
Таким чином, за час роботи в Апараті Верховної Ради України ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за 347,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
Разом з тим, як вже зазначалось, ухвалою суду від 30 вересня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 183 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року, оскільки питання про виплату позиваці грошової компенсації за вказаний період вже вирішено у межах розгляду справи № 759/50/22, рішення суду у якій набрало законної сили.
Таким чином, вбачається, що невирішеним залишається питання про виплату позивачу грошової компенсації лише за 164,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР.
Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Відповідно до частини 6 статті 34 «Про статус народного депутата України», у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Суд зазначає, що згідно з положеннями статей 21-49 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно частини 7 статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Згідно частини 1 статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
За правилами частин 1, 3 статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Щодо застосування норм КЗпП України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки».
Згідно частини 3 статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Положення частин 1 та 4 статті 24 Закону України «Про відпустки» кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 статті 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з п.п. 1 та 2 п. 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки та, відповідно, середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України та, відповідно, з виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі № 580/2954/19.
Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення). Суд зауважив на те, що органи державної влади не вправі посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення)
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки, а тому, відповідно, вбачаються обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 164,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року.
Щодо позовних вимог зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У день звільнення позивача Апаратом Верховної Ради України не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, у зв'язку з чим, у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 806/305/17.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Таким чином, зважаючи на те, що станом зараз остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані нею календарні дні щорічної основної відпустки, у суду відсутня можливість встановити період затримки (прострочення) належної позивачу виплати, що є однією з умов проведення розрахунку суми компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 5; код ЄДРПОУ 20064120) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 164,5 (сто шістдесят чотири цілих п'ять десятих) календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 липня 2002 року по 29 серпня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати у розмірі 908, 00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.