09.09.2024 Справа №607/23922/23 Провадження №2-р/607/8/24
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Герчаківської О.Я.,
за участю секретаря судового засідання Баб'як Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заяву ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року позовні вимоги - задоволено частково.
Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Стягнуто з російської федерації на користь держави судовий збір у сумі 10 000 (десять тисяч) гривень (а.с. 37-42).
Дане судове рішення набрало законної сили 28 червня 2024 року.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся в суд із заявою про роз'яснення судового рішення у цивільній справі №607/23922/23, яке набрало законної сили, однак, яке ще не виконане і не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (а.с. 44).
В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 посилається на те, чи дійсно під час примусового виконання вказаного судового рішення державний/приватний виконавець має право звертати стягнення на майно російської федерації, розташоване в Україні, у том числі на грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить міністерствам російської федерації, її державним відомствам/організаціям, державним банкам і державним підприємствам росії, а також, на грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить їхнім представництвам та філіям в Україні?
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак, просив розглянути вказану заяву без нього.
Відповідач - держава російська федерація, в особі повноважного представника, в судове засідання з розгляду заяви про роз'яснення рішення суду не з'явився, про місце, день та час слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується оголошенням про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (а.с. 47), про поважні причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи у його відсутність не подавав.
Відтак, в силу частини 3 статті 271 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неприбуття у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду заяви про роз'яснення рішення.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд проаналізувавши зміст поданої заяви, вважає, що заява про роз'яснення рішення суду не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
У частині другій наведеної норми передбачено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Як свідчить тлумачення частин першої та другої статті 271 ЦПК України роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно є незрозумілим, і це ускладнює його реалізацію. При здійсненні роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
При цьому не підлягають роз'ясненню судові рішення, ухвалені судом у межах наданих йому повноважень з процесуальних питань, які вказують на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №904/2526/18 (провадження №12-272гс18) зазначено, що «роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акту, який полягає в усунення неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушуються питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення. Частиною другою статті 245 ГПК України встановлено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання».
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі №233/3676/19 (провадження №14-65цс20) вказано, що «необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз'яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення».
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Отже, приводом для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
Так, роз'яснення судового рішення - це уточнення, більш чітке і зрозуміле викладення справжнього його змісту. Зрозумілість судового рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. Незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Таким чином, приводом для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
Як правило, роз'ясненню підлягає резолютивна частина судового рішення, яка повинна містити чіткі формулювання щодо вирішення спірного правовідношення або інших заявлених вимог.
При цьому особи, які ініціювали роз'яснення, у відповідній заяві мають вказати: що саме у резолютивній частині судового рішення є незрозумілим; варіанти тлумачення судового рішення; як саме невизначеність та нечіткість резолютивної частини судового рішення може вплинути на ефективність його виконання.
Поряд з резолютивною частиною судового рішення може бути роз'яснена і мотивувальна частина. Потреба у цьому виникає у разі необхідності підтвердження преюдиціально встановленого факту чи правовідношення, визнаного судовим рішенням, що вступило в законну силу.
У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень чинного законодавства, роз'яснено може бути судове рішення у разі, якщо без такого роз'яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини. Тобто, роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі.
Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
Отже, роз'ясненню підлягають лише ті судові рішення, які набрали законної сили та які підлягають виконанню у випадку, якщо вони не виконані або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Як вбачається із заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року позовні вимоги - задоволено частково. Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень. Стягнуто з російської федерації на користь держави судовий збір у сумі 10 000 (десять тисяч) гривень (а.с. 37-42).
ОСОБА_1 у заяві просить роз'яснити, що під час примусового виконання вказаного судового рішення державний/приватний виконавець має право звертати стягнення на майно російської федерації, розташоване в Україні, у том числі на грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить міністерствам російської федерації, її державним відомствам/організаціям, державним банкам і державним підприємствам росії, а також, на грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить їхнім представництвам та філіям в Україні?
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02 червня 2016 року (надалі - Закон №1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до статті 3 Закону №1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до статті 6 Закону №1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.02.2018 №790/к, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є органом державної виконавчої служби, у складі якого утворено відділ примусового виконання рішень, Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до статті 7 Закону №1403-VIII, відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених Законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених Законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом №1403-VIII.
Як вказано в частині 4 статті 5 Закону №1404-VIII державний виконавець, приватний виконавець не може виконувати рішення, якщо:1) боржником або стягувачем є сам виконавець, близькі йому особи (особи, які разом проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки з виконавцем (у тому числі особи, які разом проживають, але не перебувають у шлюбі), а також незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням виконавця), пов'язані з ним особи. Пов'язаними особами у розумінні цього Закону є юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або результати їхньої діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв: виконавець безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, чи спільно з юридичною та/або фізичною особою, яка є стороною виконавчого провадження, володіє корпоративними правами будь-якої юридичної особи; виконавець має право та/або повноваження призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган або колегіальний склад виконавчого органу/склад наглядової ради зазначених юридичних осіб. Пряма або опосередкована участь держави в юридичних особах не є підставою для визнання таких юридичних осіб пов'язаними; 2) боржником або стягувачем є особа, яка перебуває у трудових відносинах з таким виконавцем; 3) виконавець, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів; 4) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону №1404-VIII державний виконавець є учасником виконавчого провадження.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 6, 9, 11, 12 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (надалі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
Запит виконавця є письмовим документом, який є обов'язковим для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю інформації, документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень. Отримана інформація використовується органами державної виконавчої служби (приватним виконавцем) виключно із службовою метою.
У вимозі, дорученні, запиті виконавця обов'язково зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця або прізвище, ім'я та по батькові приватного виконавця; дата відкриття та номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа; строк виконання; наслідки невиконання.
Отже, вимога державного виконавця і запит державного виконавця є окремими формами вчинення державним виконавцем своїх процесуальних повноважень у виконавчому провадженні, вимоги до яких встановлені Законом №1404-VIII та Інструкцією.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, вимога державного виконавця і запит державного виконавця до боржника, складені державним виконавцем, які здійснює виконавче провадження, на підставах, передбачених статті 18 Закону №1404-VIII і оформлені у відповідності до вимог пунктів 9, 11, 12 розділу І Інструкції, є правомірними (передбаченими законодавством про виконавче провадження) способами реалізації державним виконавцем права на отримання відомостей про майновий стан (доходи і майно) боржника, а також необхідних для проведення виконавчих дій пояснень, довідок та іншої інформації, в тому числі - конфіденційної.
Так, відповідно до статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені Законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із Законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Правам державного виконавця кореспондують обов'язки сторін виконавчого провадження, насамперед - боржника.
Так, відповідно до пункту 3 частини 5 статті 19 Закону №1404-VIII боржник зобов'язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Отже, наведені положення статей 13, 18, 19 Закону №1404-VIII наділяють державного виконавця правом шляхом надсилання боржнику обов'язкової до виконання вимоги державного виконавця витребовувати у боржника декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України, а також з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі - конфіденційну.
Відповідно до Закону №1404-VIII та Інструкції штатна чисельність працівників боржника не має жодного правового чи іншого значення для визначення державним виконавцем строків виконання боржником рішень і законних вимог державного виконавця.
Відповідно до пункту 21 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Відповідно до частини 5 статті 18 Закону №1404-VIII під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як диспозитивність.
Отже, з урахуванням наведених норм Закону №1404-VIII, повноваження державного виконавця щодо вжиття ним заходів щодо примусового виконання рішень і вчинення виконавчих дій, передбачені Законом №1404-VIII, мають реалізовуватись ним неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі.
Вказані правові норми, з одного боку, покладаються на державного виконавця обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а з іншого боку - наділяють державного виконавця певними дискреційними повноваженнями щодо самостійного визначення видів і обсягу виконавчих та інших процесуальних дій, а також строків їх вчинення.
Суд при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Законом, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завдання цивільного судочинства при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням цивільного судочинства при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень є контроль легальності.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі Закону у встановленому процесуальним Законом порядку вирішує справи.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Проте, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені Законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, повноваження державного виконавця щодо витребовування у боржника пояснень, довідок, документів, інформації про доходи і майно боржника, в тому числі - конфіденційної, які передбачені частинами 3, 5 статті 18, пункту 3 частини 5 статті 19, статті 52 Закону №1404-VIII, носять дискреційний характер.
За змістом пункту 21 частини 3 і частини 5 статті 18 Закону №1404-VIII отримання державним виконавцем від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, а також здійснення державним виконавцем безпосереднього доступу до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних, є правом, а не обов'язком державного виконавця.
При цьому державний виконавець на власний розсуд визначає джерела отримання інформації про майно та доходи боржника, а також черговість і порядок здійснення в межах виконавчого провадження процесуальних дій щодо безоплатного одержання від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідних для проведення виконавчих дій пояснень, довідок та іншої інформації, в тому числі конфіденційної, з метою захисту інтересів стягувача, а також здійснення доступу до інформації про боржника, його майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Положення Закону №1404-VIII жодним чином не обмежують державного виконавця у реалізації ним процесуальних прав, передбачених Законом №1404-VIII.
При примусовому виконанні рішень майнового характеру з'ясування відомостей про доходи і майно боржника є першочерговим завданням державного виконавця. На виконання цих завдань і спрямовані Вимоги і Запити.
Відповідно до частин 1-3 статті 19 Закону №1404-VIII державний виконавець самостійно (на власний розсуд) визначає потребу в поясненнях, довідках та іншій інформації, в тому числі конфіденційну, необхідних для проведення виконавчих дій.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону №1404-VIII державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.
Отже, з огляду на наведені положення статті 5 Закону №1404-VIII, лише державний виконавець вправі визначати потребу в поясненнях, довідках та іншій інформації, в тому числі конфіденційну, необхідних для проведення виконавчих дій. Положення ж статті 19 Закону №1404-VIII жодним чином не обмежують державного виконавця ані в обсягах та/або видах запитуваних пояснень, довідок та іншої інформації, в тому числі конфіденційної, необхідних державному виконавцеві для проведення виконавчих дій, ані у формах та/або способах та джерелах їх отримання.
На момент виникнення спірних правовідносин законодавством України не встановлено жодних обмежень періодів, за які державним виконавцем у боржника може бути витребувана відповідна інформація.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та пункту 7 постанови Верховного Суду України №14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», суд немає права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. Суд не вправі перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції державного виконавця вказуючи на те, яке саме рішення він має прийняти, а відтак у даному випадку відсутні належні процесуальні підстави для зобов'язання його вчинити певні дії. Державний виконавець зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання рішень в силу закону, а не внаслідок його зобов'язання судом.
Отже, державний/приватний виконавець наділені процесуальними діями для проведення чи вчинення виконавчих дій, на якій суд не має права впливати, зокрема шляхом вирішення питання про те на які грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, яке належить боржнику, слід звертати стягнення. Суд не може підміняти собою державного чи приватного виконавця, які є самостійними суб'єктами виконавчого провадження, наділяти себе їх дискреційними повноваженнями.
За встановлених обставин, резолютивна частина заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року є чіткою, зрозумілою та не допускає кілька варіантів її тлумачення, а відтак суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про роз'яснення рішення суду.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Оскільки заявник ОСОБА_1 звільнений від сплати судового, таким чином, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції за розгляд заяви про роз'яснення рішення суду слід віднести на рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.35, 259-261, 271, 352-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду та з інших поважних причин.
Головуючий суддя О.Я. Герчаківська