04 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25090/23 пров. № А/857/3102/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Тернополі суддею Мричко Н. І.) у справі № 380/25090/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач) щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку надалі було реабілітовано;
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 06 вересня 1949 року по 22 червня 1958 року, як особі, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі до стажу роботи для призначення трудових пенсій;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку надалі було реабілітовано та здійснити обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 06 вересня 1949 року по 22 червня 1958 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на нього розповсюджується дія Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917 - 1991 років» і він як репресована особа, яку надалі було реабілітовано, має право на підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а його стаж має обраховуватися у потрійному розмірі.
Ухвалою від 18.12.2023 суд залучив до участі у справі співвідповідача ГУ ПФУ у Львівській області.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову в перерахунку пенсії від 05.10.2023 № 913060194246.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 05.05.2018 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г» частини першої статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, як репресованій особі, яку надалі реабілітовано та провести перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, зарахувавши час його заслання у потрійному розмірі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення невірно застосував норми матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в матеріалах пенсійної справи є дані про те, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, якого було примусово переселено. Зазначає, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і надалі реабілітована, в потрійному розмірі.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону № 1788-XII та Закону № 1058-IV дозволяє суду дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач народився 14.02.1941 та у період спецпоселення з 06 вересня 1949 року по 22 червня 1958 року була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набув, а тому правові підстави для пільгового обчислення (у потрійному розмірі) періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Тому, у пенсійного органу відсутні підстави для здійснення перерахунку стажу роботи як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 06 вересня 1949 року по 22 червня 1958 року з урахуванням проведених виплат.
У матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач працював на спецпоселенні, тому для зарахування до стажу роботи в потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом, позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 22.09.1998 № 4/5-5950-Л позивач з членами сім'ї 06.09.1949 виселені з хутора Гутка села Нова-Скварява Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР, як члени сім'ї пособника ОУН, виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Якутську АРСР, з якого звільнені 22.06.1958. У цій довідці також зазначено, що позивач є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
22.09.2023 Управління соціального захисту ДГП ЛМР видало позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 28.09.2023, в якій просив здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок стажу роботи згідно з вимогами статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні (06.09.1949 - 22.06.1958).
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано для розгляду до ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії від 05.10.2023 № 913060194246. У цьому рішенні зазначено, що до заяви для проведення перерахунку пенсії позивачем додано посвідчення серії НОМЕР_2 “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» .видане 26.09.2023 управлінням соціального захисту ДГП ЛМР та довідку № 4 від 22.09.1998, видану управлінням оперативної інформації, із зазначенням інформації про реабілітацію заявника та членів його сім'ї. Проте відсутня довідка, що підтверджує статус особи, видана зазначеними установами.
Вважаючи дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови здійснити перерахунок підвищення та виплату пенсії та зарахувати час перебування на засланні у потрійному розмірі протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач особисто був підданий такій формі репресій як заслання, був реабілітований на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а тому має право на пільги, передбачені ст. 6 зазначеного Закону, а саме: на зарахування у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення трудових пенсій час його перебування в засланні, а також право на підвищення пенсії як реабілітованої особи на 50 % мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (далі Закон № 962-ХІІ) (у редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною 3 згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом “г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 і пункту "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд встановив, що згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 22.09.1998 № 4/5-5950-Л позивач є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
22.09.2023 Управління соціального захисту ДГП ЛМР видало позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Вказані документи підтверджують те, що ОСОБА_1 є репресованою особою. Зазначені документи видані компетентними органами і не визнані в установленому порядку недійсними.
Оскільки з 05.05.2018 Законом № 962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно пункту “г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Згідно визначення, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
При цьому колегія суддів зазначає, що вказані вище нормативно-правові акти не диференціюють осіб, які перебували в засланні, в залежності від їх віку та того чи вони працювали чи ні.
Суд встановив, що позивач перебував у засланні, а відтак, має право на зарахування часу його заслання з 06.09.1949 по 22.06.1958 у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а тому колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу позивача за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з 06.09.1949 по 22.06.1958 до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає задоволенню.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 24.10.2019 у справі № 446/1526/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року в адміністративній справі № 380/25090/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин